Справа № 185/9709/22
Провадження № 1-кп/185/773/22
21 листопада 2022 року м.Павлоград
Дніпропетровської області
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої -ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши, у підготовчому відкритому судовому засіданні, під час запровадженого Указом Президента України № 64 від 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні, в залі судових засідань Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, обвинувальний акт з додатками складений у кримінальному провадженні № 12022041370001048 від 25 вересня 2022 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
18 листопада 2022 року, під час підготовчого судового засідання, від сторін зазначеного кримінального провадження з питань, передбачених ст.314,315 КПК України, надійшли наступні клопотання.
Прокурор з наведенням відповідних мотивів, зазначаючи про те, що ризики, які були враховані в минулому не зменшилися та не відпали, клопоче про продовження на строк 60 днів запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_4 .
Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили суд розглянути питання щодо обрання відносно обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а саме, у вигляді домашнього арешту, звернувшись до суду з відповідним клопотанням.
Суд, вислухавши клопотання сторін кримінального провадження із зазначеного питання, заперечення та доводи сторін з приводу їх подання, перевіривши обвинувальний акт і додані до нього матеріали, реєстр досудового розслідування, тощо приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини. Також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи питання про продовження обвинуваченій найсуворішого запобіжного заходу суд враховує, що сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення обвинуваченої від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності продовження тримання під вартою.
При цьому, судом враховуються і інші обставини, що встановлені судом при вирішенні питання продовження вказаного запобіжного заходу, що наводяться у цій ухвалі.
Вказаний висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Єлоєв проти України», «Фельдман проти України»).
Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, (Положення третього речення частини третьої статті 315 втрачає чинність, як таке, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2017 від 23.11.2017) під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
Відповідно до матеріалів обвинувального акту встановлено, що ОСОБА_4 , обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення яких, Законом України про кримінальну відповідальність, у разі доведеності її вини, передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до 8 років.
Вивченням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_4 встановлено, що остання в силу ст. 89 КК України раніше не судима, до арешту мала постійне місце мешкання, перебуває зареєстрованому шлюбі.
Також, під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом вивчається можливість застосування відносно зазначеної обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризиків, передбачених ст.177 КПК України, обставини, які виникли та наразі наявні після прийняття в минулому рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченої під вартою,, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного питання.
На разі обвинувачена, майже два місяці утримуються під вартою.
Пунктом 6 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 19.12.2014 року визначено, що суд зобов'язаний ретельно розглянути клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який та належним чином вмотивовувати прийняте за результатами розгляду такого клопотання процесуальне рішення. Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку». Та відповідно п. 3 ст. 5 Конвенції визначити право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» зазначено, що існує презумпція на користь звільнення. В розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам не надається вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження.
Також, суд враховує і положення ч.ч. 1, 4 ст.194 КПК України та вважає, що прокурором не доведено обставин вважати, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, крім тримання під вартою, до обвинуваченої для запобігання ризикам, зазначеним в його клопотанні, буде недостатнім.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що захисником обвинуваченої ОСОБА_4 , наведено достатньо підстав для зміни запобіжного заходу його підзахисній на домашній арешт, а отже в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій слід відмовити, оскільки прокурором чітко не зазначено та не доведено існування обставин, які виправдовують подальше тримання останньої під вартою.
Згідно п.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на доступ до правосуддя та на справедливий і відкритий розгляд його справи впродовж розумного строку. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів («Невмержицький проти України»).
Згідно з п.3 ст.5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.
У відповідності до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 на домашній арешт, суд, окрім обставин, зазначених захисником, враховує і позицію сторони обвинувачення щодо наявності таких ризиків передбачених ст.177 КК України, як, можливість впливати на свідків, ухилитись від суду, продовжити вчинення кримінального правопорушення.
Судом враховується й факт перебування обвинуваченої під вартою майже два місяці, без прийняття судом рішення по суті висунутого обвинувачення, відсутність будь-яких повідомлень на адресу суду з боку сторін та учасників цього кримінального провадження про здійснення на них тиску, впливу, примусу, тощо з боку вказаної обвинуваченої, та, змінюючи раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який вважає необхідним покласти на останню обов'язки, визначені ст.194 КПК України, оскільки такий запобіжний захід, який супроводжується застосуванням електронних засобів контролю, достатньо та у повній мірі забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків.
Крім того, позиція потерпілого про звільнення ОСОБА_4 з під варти, наявність у обвинуваченої ОСОБА_4 постійного місця проживання, перебування її у цивільному шлюбі з потерпілим, підтверджує доводи захисту про наявність певних соціальних зв'язків, та мінімізує заявлені прокурором ризики її втечі, перешкоджання судовому провадженню й т.і.
Суд, під час прийняття рішення враховує й вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
При цьому, ризик переховування обвинуваченої від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою.
Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
Суд, зважаючи на наведені обставини, приходить до висновку про необхідність зміни обвинуваченїй запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Вказані обставини є достатніми підставами за для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, але, із застосуванням електронних засобів контролю, та покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196,197, 314, 315, 316 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без задоволення.
Клопотання адвоката ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_4 - задовольнити.
Змінити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Павлограда Дніпропетровської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід з тримання під вартою, на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши їй цілодобово, за винятком випадків, пов'язаних з пошуком та виходом на роботу, залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: заборонити залишати своє фактичне місце мешкання, цілодобово, за винятком випадків, пов'язаних з пошуком та виходом на роботу; утримуватися від спілкування із усіма свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні; за першим викликом чи вимогою з'являтися до суду; здати на зберігання до відповідного органу паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.
Встановити строк домашнього арешту ОСОБА_4 з 21 листопада 2022 року до 19 січня 2023 року, включно.
Звільнити обвинувачену ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з під варти негайно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1