Справа № 333/5449/22
4-с/333/45/22
06 грудня 2022 року місто Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Мала О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії ( бездіяльність) державного виконавця,
за участю:
заявника- ОСОБА_1 ;
представника заявника- ОСОБА_2 ;
головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя- Святченко Є.В.,
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно- Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі- Вознесенівського ВДВС), в якій просив визнати розрахунок старшого державного виконавця Петренко О. С. Вознесенівського ВДВС від 03.11.202 неправомірним і скасувати його; визнати дії державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника неправомірними; зобов'язати державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості з вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівник.
Скарга мотивована тим, що в провадженні державного виконавця перебуває виконавче провадження за виконавчим листом № № 333/4309/19 від 21.08.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, з дня набрання рішенням законної сили 08.11.2021р.
На сьогоднішній день заявник не працює, не має офіційного доходу, отже стягнення аліментів провадиться відповідно до ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.2 ст.195 СК України.
Однак, при визначенні суми заборгованості держаний виконавець не відраховує розмір податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%). У зв'язку із наведеним 26.10.2022р. заявник звертався до державного виконавця із клопотанням про проведення перерахунку заборгованості по аліментам. Листом № 34217/7 від 27.10.2022 було повідомлено, що заявник має право одержати розрахунок заборгованості по аліментам і в разі незгоди з ним оскаржити його до суду у встановленому законом порядку.
Вважає, що розрахунок державного виконавця Вознесенівського ВДВС Петренко О.С. від 03.11.2022 року не відповідає вимогам закону, оскільки державним виконавцем не враховано, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Від головного державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя- Святченко Є.В. надійшов відзив на скаргу, в якому державний виконавець просить відмовити у задоволенні скарги за наступними обставинами.
Так, розмір заборгованості державним виконавцем складався щомісяця, 03.11.2022 боржником отримано розрахунок заборгованості за період з липня 2019 року по жовтень 2022 р.
ОСОБА_1 неодноразово надсилав заяви про надання розрахунку заборгованості із виплати аліментів. Крім того, боржником добровільно сплачено заборгованість яка виникла станом на 01.06.2022 р. та склала 43928,27 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 13.06.2022 р. борг по аліментам на користь стягувача станом на 01.06.2022 р. становила 43928,27 грн.
ОСОБА_5 даний борг було сплачено 21.06.2022р. та перераховано стягувачу ОСОБА_3 , що свідчить про те, що боржник не оспорював суму заборгованості за вказаним розрахунком.
Крім того, 26.10.2022 р. боржником було надіслано клопотання про перерахунок заборгованості по аліментам за період з листопада 202 p., на яке було надано відповідь про відсутність підстав для перерахунку такого боргу.
Отже, боржником пропущено строк на оскарження в частині боргу за період з листопада 2021 р. по вересень 2022 p., оскільки за даний період боржник сплачував борг та був обізнаний про наявність заборгованості, яку не оскаржував.
Враховуючи те, що боржник був обізнаний про наявність боргу або мав право ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, оскарженню підлягає лише останній місяць, тобто жовтень 2022 p.
Відповідно до ч.2 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно яких не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму податків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону.
Оскільки боржник у спірному періоді не працював та не отримував офіційних доходів, державним виконавцем правомірно здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів виходячи з розміру середнього заробітку працівника у Запорізькій області без вирахування сум податків та зборів.
В судовому засіданні заявник та його представник підтримали скаргу за наведеними в ній обставинами. Заявник також в обґрунтування своєї позиції послався на Постанову Київського апеляційного суду від 01.10.2020 у справі № 753/1727/16-ц. Крім того, зазначив, що в умовах воєнного стану державний виконавець при визначенні розміру аліментів повинен брати до уваги не розмір середнього заробітку, а прожиткового мінімуму.
Головний державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя- Святченко Є.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги за обставинами, зазначені у відзиві на скаргу.
Заінтересована особа, стягував по виконавчому провадженні ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, заперечень на скаргу не надала, причини неявки суду не повідомила. Її представник ОСОБА_6 на відеозв'язок з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу EASYCON не вийшла.
Відповідно до положень ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, вислухавши учасників судового процесу, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
На виконанні Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя перебуває виконавче провадження № 59880678 з примусового виконання виконавчого листа № № 333/4309/19 від 21.08.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, з дня набрання рішенням законної сили 08.11.2021р.
З розрахунку заборгованості по аліментам від 03.11.2022 року, виконаного старшим державним виконавцем Петренко О.С., вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 6766,50 гривень та згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів сума заборгованості з 08.11.2021 нараховувалалася у розмірі ј від розміру доходу- середньої заробітної плати працівника для даної місцевості без вирахування обов'язкових податків та зборів.
ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою до Вознесенського ВДВС щодо проведення перерахунку заборгованості з вирахування обов'язкових податків та зборів.
27.10.2022 року ним отримано відповідь від Вознесенського ВДВС, згідно якої йому рекомендовано звернутися до суду.
Аналізуючи доводи заявника ,суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013від 26 червня 2013 року по справі №1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
У рішеннях по справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 07 травня 2002 p., заява № 59498/00, п.40; «Ясіуньєне проти Литви» (Jasibiniean v. Lithuania) від 06 березня 2003 p., заява № 41510/98, п. 45. Суд звертає увагу на свою практику, де неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу.
Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами Закону України «Про виконавче провадження», відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №146(з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". При цьому, він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості.
Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімально гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. За змістом частин 3-4 статті 71 цього Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувана; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.
Частиною 8 вказаної статті передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.
Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підстав і відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов'язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень.
Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини 2статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713.
Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто для обрахування суми обов'язкових податків та зборів у разі отримання особами реального заробітку (доходу).
Стаття 6 Податкового кодексу України визначає, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цьогоКодексу.
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Відповідно до статті 22 ПК України,об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Отже, за змістом ПК України, об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Проте, середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника реального податкового обов'язку. Тобто, середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об'єктом оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, скаржник у спірний період часу не працював та про наявність фактично отриманого доходу і джерела його надходження орган примусового виконання не повідомляв.
За таких умов, розрахунки заборгованості зі сплати аліментів обґрунтовано здійснено державним виконавцем на підставі останнього встановленого органом статистики розміру середньої заробітної плати працівника у Запорізькій області.
Оскаржуючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, скаржник посилався на те, що при визначенні суми щомісячних платежів державним виконавцем не вирахувано суму податків та зборів, які підлягають сплаті із визначеного загального доходу платника.
Однак, такі твердження скаржника є помилковими, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 70 3акону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №146 також передбачено, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
Разом з тим, наведений порядок визначення розміру аліментів, що сплачуються із доходу після утримання обов'язкових податків і зборів, передбачений у разі отримання платником доходів, однак заявник не надав доказів отримання ним доходів у спірному періоді, аліменти на утримання дитини обчислено, виходячи із розміру середнього заробітку працівника у Запорізькій області.
У випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно яких не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму податків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону.
Відповідний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 659/988/18, провадження № 61-6205ск19 та беручи до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №759/1727/16.
Таким чином, враховуючи, що скаржник у спірному періоді не працював та не отримував офіційних доходів, державним виконавцем правомірно здійснено розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з розміру середнього заробітку працівника у Запорізькій області без вирахування сум податків та зборів.
Таким чином, встановлені судом обставини справи свідчать, що дії державного виконавця з нарахування заборгованості зі сплати аліментів узгоджуються із вимогами Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень та Сімейним кодексом України, оскаржуваний розрахунок заборгованості не спростовані, отже відсутні підстави для задоволення скарги.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання заявника на Постанову Київського апеляційного суду від 01.10.2020 у справі № 753/1727/16-ц є неспроможними, оскільки вказана Постанова скасована 14.04.2021 Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №759/1727/16, на яку суд й посилався вище.
Керуючись статтями 353, 354, 447, 449 ЦПК України, суд -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 дії ( бездіяльність) державного виконавця відмовити повністю.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя: Ю.В. Ковальова