Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/5926/22
06.12.2022 року м.Виноградів
Слідчий суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12022071080000511,
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту, накладеного на майно у даному кримінальному провадженні.
Клопотання мотивовано тим, що у рамках кримінального провадження №12022071080000511 за ознаками ч.1 ст.286 КК України ухвалою слідчого судді від 04.11.2022 накладено арешт на речові докази - автомобіль марки ВАЗ21043, р.н. НОМЕР_1 , який згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.01.2006, належить на праві власності ОСОБА_4 . ОСОБА_3 є законним володільцем. Заявник вважає, що потреба у застосуванні арешту відпала. Підозра у кримінальному провадженні не висунута. Автомобіль оглянуто експертом у присутності ОСОБА_3 , зібрано необхідну інформацію та зроблено необхідні висновки.
Заявник подав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Прокурор ОСОБА_5 подав до суду письмову заяву, у якій просив розглядати клопотання без його участі.
Слідчий ОСОБА_6 подав до суду письмову заяву, у якій просив розглядати клопотання без його участі.
Вивчивши зміст клопотання та дослідивши додані письмові докази, слідчий суддя вирішив наступне.
Ухвалою слідчого судді від 04.11.2022 у кримінальному провадженні №12022071080000511, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, вирішено накласти арешт на речові докази - - автомобіль марки ВАЗ21043, р.н. НОМЕР_1 , який згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.01.2006, належить на праві власності ОСОБА_4 .
Заявник довів, що є законним володільцем та користувачем арештованого автомобіля.
Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У справі Раймондо проти Італії ( Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), заявник скаржився на контроль за використанням власності в зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як передбачено ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Згідно ч.1 ст. 172 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Обмеження в одній із складових права власності на необмежений час (права розпорядження річчю), порушує на думку суду принцип правової визначеності та право власності володільця майна, яке гарантується ЦК України. Конституцією України, ст. 1 Протокола N 1 до Европейської Конвенції з прав людини.
На необхідність дотримання принципу правової визначеності вказував Европейський Суд у справі Кавка проти Польщі (Kawka v. Poland, рішення суду від 9 січня 2001 р. п. 49, зазначивши, що: "важливим є чітке визначення умов обмеження свободи відповідно до внутрішнього права, та щоб право як таке було передбачуваним у своєму застосуванні...." }
Заявник також на час звернення не є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні чи іншим учасником кримінального провадження, підозру нікому не повідомлено, експертизу автомобіля проведено. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки арешт накладено з метою збереження речових доказів, тому є підстави для передання автомобіля на зберігання заявнику, як законному володільцю, при цьому накладений арешт продовжує свою дію та забезпечить завдання застосованого заходу забезпечення кримінального провадження та такий спосіб арешту не буде перешкодою проведенню слідчих дій.
Приймаючи таке рішення суд, серед вищезазначеного враховує, що володілець майна не є обвинуваченим по даному кримінальному провадженню, тому, відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе змінити спосіб арешту майна, а саме передати вилучене майно на відповідальне зберігання заявнику, як володільцю цього майна, заборонивши йому відчужувати та іншим чином розпоряджатися речовими доказами.
Керуючись ст.ст.173, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задовольнити частково.
У кримінальному провадженні № 12022071080000511 передати на відповідальне зберігання ОСОБА_3 речовий доказ, - автомобіль марки ВАЗ21043, р.н. НОМЕР_1 , який згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.01.2006, належить на праві власності ОСОБА_4 .
Заборонити ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам розпоряджатися арештованим майном - зокрема, відчужувати, перетворювати, переобладнувати, вносити зміни до конструкції та комплектації транспортного засобу, а також заборонити переміщувати майно за межі Закарпатської області, Україна.
У задоволенні решти вимог клопотання - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1