№ справи: 752/13997/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11189/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Ольшевська І.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
01 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року,
встановив:
у червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 36 340 грн. 68 коп., посилаючись на те, що між сторонами 20 грудня 2017 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 13 травня 2021 року утворилась заборгованість, яка складається з 28 784 грн. 52 коп. заборгованості за тілом кредиту та 7 566 грн. 16 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28 784 грн. 52 коп.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 31 березня 2011 року було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримала кредитний ліміт на картковий рахунок. Відповідач порушила взяті на себе зобов'язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість, яка складається з з 28 784 грн. 52 коп. заборгованості за тілом кредиту та 7 566 грн. 16 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28 784 грн. 52 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично використані кредитні кошти відповідачем повернуті не були, а тому підлягають стягненню на користь банку. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення відсотків, суд посилався на те, що сторонами не було погоджено умови їх сплати при укладенні договору, а надана до суду довідка про умови кредитування підписана лише 18 червня 2020 року, що свідчить про нарахування відсотків поза межами строку, з якого сторони узгодили їх розмір. Однак, з таким висновком суду у повному обсязі колегія суддів погодитись у повному обсязі не може, оскільки він не відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 висловила бажання отримати кредит та власним підписом засвідчила, що вона ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами обслуговування кредитних карток «Універсальна». Також позивач посилався на те, що відповідач отримала паспорт споживчого кредиту, який містить вичерпні дані про умови кредитування, а також підписала довідку про умови кредитування.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви 31 березня 2011 року уклала з АТ КБ «Приватбанк», договір про надання банківських послуг (а.с.16). Зі змісту даної Анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку та погодилась з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було надано копію Анкети-заяви від імені ОСОБА_1 , витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 18 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, в якому підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних ним умов кредитування.
Пунктом 3 паспорту споживчого кредиту визначено основні умови кредитування відновлювальної кредитної лінії, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці до 50 000 грн. (по картці «Універсальна») та до 75 000 грн. (по картці «Універсальна Голд»), наданого на споживчі потреби, та встановлено строк договору і кредитування до 240 місяців з процентною ставкою за межами пільгового періоду 43,2 % відсотків річних (по картці «Універсальна») та 42% річних (по картці «Універсальна Голд»).
Відповідно до порядку повернення кредиту, передбаченого п. 5 паспорту споживчого кредиту, встановлено розмір платежів та їх сплату, що здійснюється щомісяця до 25 числа поточного місяця в розмірі 5% від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 грн.
Згідно з п. 6 вказаного паспорту споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_1 , процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту складає 86,4% по картці «Універсальна» або 84 % по картці «Універсальна Голд».
Підписаний сторонами 18 червня 2020 року паспорт споживчого кредиту є тією інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), викладений у формі відповідно до Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року та діяв на час підписання ОСОБА_1 та позивачем паспорту споживчого кредиту, визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно із п. 1 ч. 1 Закон України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( ч. 2 ст. 9 Закону).
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку (п. 12).
Отже, зважаючи на наявність підписаного сторонами 18 червня 2020 року паспорту споживчого кредиту, який відповідає формі та змісту, визначеного для нього Додатком 1 Закону України «Про споживче кредитування», АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 мали намір укласти договір споживчого кредитування.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час підписання ОСОБА_1 та позивачем паспорту споживчого кредиту, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено умови договору про споживчий кредит.
Однак, матеріали справи не містять договору про споживчий кредит, укладеного між сторонами в даній справі після підписання паспорту споживчого кредиту 18 червня 2020 року, а додана позивачем до позову Анкета-заява, підписана відповідачем 31 березня 2011 року, та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов та правил надання банківських послуг не є договором про споживчий кредит в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній ст.13 цього Закону. Включення позивачем паспорту споживчого кредиту в Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Також суд звертає увагу на те, що в розділах 4 паспорту споживчого кредиту дано визначення, що загальна вартість кредиту є орієнтовною, реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення. В розділі 7 вказаного паспорту зазначається, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 03 липня 2020 року.
Наданий позивачем паспорт споживчого кредиту суд першої інстанції помилково вважав довідкою про умови кредитування, як складовою частиною договору, що призвело до хибного висновку про погодження сторонами відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 18 червня 2020 року, тоді як нарахування згідно розрахунку заборгованості здійснювалось за інший період.
Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення
ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта і Тарифами, що в сукупності із анкетою-заявою, свідчило б про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг.
При зверненні до суду першої інстанції представником позивача у додатках до позовної заяви було зазначено про надання копії наказу банку про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, яка діяла на момент підписання відповідачем заяви.
Разом з тим, твердження представника банку про те, що надана до суду першої інстанції роздруківка з назвою «Об утверджении Условий и Правил предоставления банковских услуг для ПриватБанка и всех дочерних банков» (а.с.45), яка викладена іноземною мовою, є наказом банку про затвердження наданих до суду Умов та правил надання банківських послуг, також є безпідставними, а вказана роздруківка не може вважатись належним доказом по справі. Підстави вважати, що позивачем доведено, що відповідачу ОСОБА_1 було запропоновано конкретні Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких надано до суду першої інстанції, відсутні.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами свідчить про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Основними засадами цивільних відносин в ст. 3 ЦК України закріплені, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
З наданої до суду першої інстанції Анкети-заяви відповідача неможливо встановити, що між сторонами була погоджена сплата відсотків, про що судом першої інстанції було зроблено вірний висновок.
Поряд з цим, матеріали справи містять копію підписаної відповідачем 31 березня 2011 року довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», зі змісту якої вбачається, що сторонами було погоджено розмір базової відсоткової ставки - 2,5% на місяць на залишок заборгованості. При цьому з наданих розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами позивачем відповідачу нараховувались за ставкою 3,6%, а з серпня 2020 року за ставкою 3,5% на місяць. Доказів про те, що банком було погоджено зі ОСОБА_1 підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами до суду не надано.
Крім того, з наданої до суду виписки по рахунку відповідача вбачається, що останнє використання ОСОБА_1 кредитних коштів відбулось 25 березня 2018 року (а.с.56). При цьому за період з останнього платежу за карткою та до 01 грудня 2020 року, згідно даних виписки, відповідач неодноразово здійснювала поповнення картки готівкою або шляхом переказу з інших карток. Також надана виписка свідчить про те, що позивачем щомісячно нараховувались відсотки за користування коштами у більшому розмірі, ніж було погоджено з відповідачем (за ставкою 3,6% замість 2,5%), які щомісячно зараховувались в тіло кредиту, на яке наступного місяця також нараховувались відсотки. Будь-яких доказів погодження відповідних розрахунків та нарахувань банку з відповідачем матеріали справи не містять. Вказані обставини призвели до того, що грошові кошти, які сплачувались відповідачем на погашення кредитної заборгованості спрямовувались банком на погашення підвищених в односторонньому порядку відсотків.
Судом апеляційної інстанції було проведено власний розрахунок та встановлено, що за період з квітня 2018 року по грудень 2020 року ОСОБА_1 було власними коштами поповнено кредитну картку на суму 40 501 грн. 66 коп. При цьому тіло кредиту за наслідками відповідних сплат залишалось майже незмінним, оскільки розмір нарахованих банком відсотків перевищував погоджений між сторонами.
Також слід звернути увагу на те, що при зверненні до суду з позовом представник банку не вказував за який період він просить стягнути відсотки за користування кредитом. При цьому заявлена ним сума 7 556 грн. 16 коп. не узгоджується з жодною сумою списаних відсотків, які відображені у виписці по рахунку ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами у заявлено банком розмірі відсутні.
Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, не відповідає встановленим обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в цій частині, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Сокуренко Наталії Вікторівни задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 рокув частині вирішення вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині залишити рішення без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді