29 листопада 2022 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 363/3349/19
Номер провадження 22-ц/824/7254/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю.
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Єременко Тетяна Миколаївна про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Єременко Тетяна Миколаївна про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ОСОБА_2 та внесення змін до актового запису № 178 від 03 листопада 1994 року про народження, вчиненого у місті Вишгороді Київської області Вишгородським районним відділом реєстрації актів громадського стану Київської області, а саме: змінити відомості про батька з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_5 ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 познайомились в 1992 році та з цього часу проживали однією сім'єю, вели спільний побут та господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився позивач, який зареєстрований у Вишгородському райвідділі реєстрації актів громадянського стану Київської області 03 листопада 1994 року. На час реєстрації народження позивача, його батько ОСОБА_5 перебував у місті Кагарлик, а тому мати записала спільну дитину на своє прізвище.
За життя ОСОБА_5 визнав ОСОБА_2 рідним сином, приймав участь у вихованні, купував необхідні речі, опікувався ним. Однак, ОСОБА_5 не подав до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства, а ІНФОРМАЦІЯ_1 останній помер.
Таким чином, для вирішення питання щодо права ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_5 , необхідним є встановлення факту батьківства, у зв'язку з чим, позивач був вимушений звернутися до суду.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року (а.с. 209-212) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Єременко Тетяна Миколаївна про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 26 лютого 2022 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 направила апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з 1992 року до 2004 року ОСОБА_4 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , що підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився скаржник, батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Проте у зв'язку з ти, що на час проведення реєстрації народження скаржника, ОСОБА_5 перебував у іншому місті, ОСОБА_4 зареєструвала скаржника за своїм прізвищем. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , помер. Проте заяву про реєстрацію батьківства останнім подано не було. В свою чергу, відсутність юридично встановленого факту батьківства, перешкоджає скаржнику у здійсненні його прав, зокрема, щодо спадкування.
Скаржник зазначає, що з метою встановлення факту батьківства, судом було призначено по справі біологічну (судово-генетичну) експертизу, яку не вдалося провести через відсутність біологічних зразків ОСОБА_5 . У зв'язку з наведеним, скаржником було заявлено клопотання про повторне призначення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи із наданням дозволу на ексгумацію трупа ОСОБА_5 для відібрання біологічних зразків. Однак у задоволенні зазначеного клопотання, скаржнику було відмовлено, у зв'язку із запереченнями відповідача проти ексгумації. Таким чином, суд першої інстанції вирішив спір обмежившись доказів у вигляді показів свідків та дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, судом не було взято до уваги медичну картку скаржника у якій, у графі «відомості про батьків» зазначено, що його батьком є ОСОБА_9 , 1953 року народження, який працює в ОСОБА_10 , та довідку ВАТ ім.. Васильєва № 6 від 15 квітня 2019 року, згідно якої, ОСОБА_5 дійсно працював у вищевказаному радгоспі. Крім того, судом було залишено поза увагою покази свідка ОСОБА_7 , який підтвердив, що ОСОБА_5 працював у радгоспі ОСОБА_11 , коли в нього народився син ОСОБА_12 , який є позивачем по даній справі.
Також, на думку скаржника, суд першої інстанції не врахувавши, що даний спір існує у зв'язку з прийняттям спадщини й відповідач не має інтересу в її поділі зі скаржником, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи. Таким чином, скаржник вважає, що ухвалою суду від 31 травня 2021 року про відмову у проведенні експертизи, порушено його право на справедливий суд, гарантований ст. 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Приходько І.А. та третя особа ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, з підстав, зазначених у ній.
Відповідач та її представник - адвокат Пічурін А.А. заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.
Третя особа - приватний нотаріус до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки повідомлення на його поштову адресу, у зв'язку з чим, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутність останнього.
Так, у суді апеляційної інстанції, представником скаржника, заявлено клопотання про призначення по справі посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, для забезпечення проведення якої, провести ексгумацію трупа ОСОБА_5 з метою відібрання необхідних матеріалів для проведення експертизи.
Третя особа ОСОБА_4 підтримала зазначене клопотання та просила його задовольнити.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення вищевказаного клопотання.
Крім того, представником скаржника заявлено клопотання про призначення по справі молекулярно генетичну експертизу методом ДНК.
Третя особа ОСОБА_4 підтримала зазначене клопотання та просила його задовольнити.
Відповідач та її представник заперечували проти задоволення вищевказаного клопотання.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважала, що вищезгадані клопотання не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21) зазначив, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення КпШС України.
Так, ст. 53 КпШС України містить перелік обставин, які суд бере до уваги при встановленні батьківства. При цьому, вказаною статтею, безпосередньо не передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок молекулярно-генетичної експертизи. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2022 року у справі № 283/174/20 (провадження № 61-11807св21).
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги заперечення позивача проти ексгумації трупа ОСОБА_5 , який є батьком останньої, колегія суддів не вбачала підстав для задоволення клопотання скаржника про призначення по справі посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та проведення ексгумації трупа ОСОБА_5 з метою отримання необхідних матеріалів для проведення експертизи, а також для проведення молекулярно генетичної експертизи методом ДНК, оскільки на дані правовідносини поширюється КпШС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності достовірних доказів визнання ОСОБА_5 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_2 . Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через 24 роки після народження дитини, що є достатнім строком для оформлення всіх документів щодо визнання батьківства, проте, такі дії в добровільному порядку виконані не були, що свідчить про спірний характер ставлення померлого до факту свого батьківства .
Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно довідки № 270 від 17 вересня 2004 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками ОСОБА_2 є: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Відомості про батька записані за вказівкою матері (т. І а.с. 10).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_6 , матір'ю - ОСОБА_4 (т. І а.с. 11).
У медичній картці ОСОБА_2 , у графі «Батьки та діти - прізвище, ім'я, по батькові» зазначено, що матір'ю ОСОБА_2 є ОСОБА_13 , 1965 року народження, батьком - ОСОБА_9 , 1953 року народження, який працює юристом в ОСОБА_10 (т. І а.с. 13).
Згідно довідки № 6 від 15 квітня 2019 року, ОСОБА_5 дійсно працював у радгоспі ім.. Васильєва на посаді юристконсульта з 23 серпня 1983 року по 21 грудня 1998 рік (т. І а.с. 14).
17 лютого 2018 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер (т. І а.с. 70).
Із свідоцтва про народження від 05 січня 1985 року вбачається, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_14 (т. І а.с. 75).
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.
Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21) зазначив, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Оскільки ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, що правильно установлено судом першої інстанції.
Статтею 52 КпШС України встановлено, що походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.
Відповідно до статті 53 КпШС України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21) зазначив, доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Під спільним утриманням дитини необхідно розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19) дійшов висновку про те, що: «Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. […] Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».
Подібні за змістом висновки щодо застосування положень статті 53 КпШС України містяться у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц.
Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України).
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегією суддів встановлено, що у серпні 2019 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом про встановлення факту батьківства ОСОБА_5 відносно нього.
На підтвердження позовних вимог, позивач надав до суду копії наступних документів: довідку № 270 від 17 вересня 2004 року; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ; медичну картку; довідку № 6 від 15 квітня 2019 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що подані позивачем документи, не підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ведення ними спільного господарства, утримання та виховання позивача, та не свідчать про факт визнання ОСОБА_5 за своє життя факту батьківства щодо позивача, а також про те, що ОСОБА_5 дійсно є батьком позивача.
Так, згідно довідки № 270 від 17 вересня 2004 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_2 , записано ОСОБА_6 . Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при народженні позивача, його мати ОСОБА_4 , у шлюбі не перебувала, спільної зави з ОСОБА_5 щодо внесення відомостей про нього, як про батька позивача, останні не подавали. Таким чином, запис про батька позивача у книзі записів народжень було проведено за прізвищем матері, а ім'я, по батькові та національність батька позивача, були записані за вказівкою його матері - ОСОБА_4 , що не може свідчить про те, що батьком позивача є саме ОСОБА_5 .
Слід зазначити, що у тому разі, якщо ОСОБА_5 визнавав позивача своїм сином, останній, разом з матір'ю позивача, не були позбавлені можливості подати спільну заяву щодо внесення відомостей про ОСОБА_5 , як батька позивача, що зроблено не було.
Отже, оскільки запис про батька позивача було проведено за вказівкою матері, вказані докази не можуть бути підтвердженням того, що батьком позивача є саме ОСОБА_5 .
Медична картка ОСОБА_2 , у якій у графі «Батьки та діти - прізвище, ім'я, по батькові» зазначено, що батьком останнього є ОСОБА_9 , 1953 року народження, який працює юристом в ОСОБА_10 , не свідчить про те, що батьком позивача є саме ОСОБА_5 , оскільки зазначені відомості були внесені до картки за вказівкою матері позивача.
Таким чином, посилання скаржника на медичну картку скаржника та довідку ВАТ ім.. Васильєва № 6 від 15 квітня 2019 року, не спростовує висновки суду першої інстанції та не впливає на правильність оскаржуваного рішення суду.
Також, з матеріалів справи вбачається, що за клопотанням позивача, 25 січня 2022 року судом першої інстанції були заслухані пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_8 .
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції досліджено звукозапис судового засідання від 25 січня 2022 року, на якому містяться пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_8 . Разом з тим, вказані пояснення не містять достовірної інформації про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вели спільне господарство до народження позивача, спільно виховували та утримували останнього, а також, що ОСОБА_5 за життя визнавав себе батьком позивача.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що свідок ОСОБА_8 є чоловіком матері позивача, таким чином, надані ним пояснення суд оцінює критично.
Враховуючи наведене, посилання скаржника на покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не спростовує висновки суду першої інстанції та не впливає на правильність оскаржуваного рішення суду.
Слід зазначити, що доказами на підтвердження спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного виховання та утримання дитини, а також факту визнання ОСОБА_5 факту батьківства щодо позивача, можуть бути, зокрема, фотографії, відеозаписи, листи, листівки, розписки, чеки, виписки. Разом з тим, жодних з вищевказаних доказів, позивачем до судів першої та апеляційної інстанції надано не було.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через 24 роки після народження дитини, що є достатнім строком для оформлення всіх документів щодо визнання батьківства, проте, такі дії в добровільному порядку виконані не були, що свідчить про спірний характер ставлення померлого до факту свого батьківства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достовірних доказів визнання ОСОБА_5 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_2 . Крім того, матеріали справи не містять й доказів на підтвердження ведення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільного господарства, спільного виховання та утримання ними позивача. Обставин, які б давали суду підстави зробити висновок про доведеність позовних вимог, судом не встановлено, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Посилання скаржника на те, що на час проведення реєстрації народження останнього, ОСОБА_5 перебував у іншому місті, у зв'язку з чим ОСОБА_4 зареєструвала скаржника за своїм прізвищем, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, слід зазначити, що у тому разі, якщо ОСОБА_5 дійсно визнавав себе батьком скаржника, а на час проведення реєстрації народження позивача перебував у іншому місті, останній не був позбавлений можливості оформити документи щодо визнання батьківства, що зроблено не було. Обставин, які б позбавляли ОСОБА_5 за життя оформити батьківство, скаржником не наведено та доказів не надано.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не врахувавши, що даний спір існує у зв'язку з прийняттям спадщини й відповідач не має інтересу в її поділі зі скаржником, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, оскільки статтею 53 КпШС України безпосередньо не передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок молекулярно-генетичної експертизи. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2022 року у справі № 283/174/20 (провадження № 61-11807св21).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Т.О. Невідома
В.А. Нежура