справа № 757/1997/21 Головуючий у І інстанції - Волкова С.Я.
апеляційне провадження №22-ц/824/8849/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
03 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп» в особі директора Сердюк Л.Ю. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
встановив:
14.01.2022 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 23.09.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2262. Свої вимоги обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки стягувачем пропущено строк позовної давності; заборгованість не безспірна; виконавчий напис вчинено не на оригіналі документу, що встановлює заборгованість.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23.09.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за № 2262, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕлЕн.Груп» грошових коштів за кредитним договором № 010/0004/82/0329635 від 20.06.2012 р. в сумі 46 067,67 грн. Стягнутоз Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп» на користь ОСОБА_1 1362,00 грн сплаченого судового збору, 14 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп» просить рішення суду скасувати і в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки в товариства є право вимоги стягувача внаслідок правонаступництва. Вважає, що заборгованість є безспірна. Всі визначені законодавством документи було надано нотаріусу. Строк позовної давності для вчинення виконавчого напису не пропущений, оскільки боржник 27.01.2022 року здійснив часткову оплату боргу в добровільному порядку, в зв'язку з чим рішення ухвалено з неповним з'ясуванням обставин справи, судом неправильно оцінені докази і встановлено юридичні факти. При цьому, розмір стягнутої правничої допомоги є неспівмірним. Відсутній детальний опис наданих послуг із зазначенням кількості витраченого часу.
У відзиві позивач посилається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і безпідставність доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що за місцем роботи Позивача Державної іпотечної установи, 17.12.2021 р. надійшла Постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 14.12.2021 р. по виконавчому провадженню № 67862644, згідно якої Позивач дізнався про вчинення виконавчого напису 23.09.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. за реєстровим номером № 2262.
На запит Позивач отримав від приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегул І.І. копію виконавчого напису. З цього виконавчого напису та документів ,які розміщені в реєстрі виконавчих проваджень, Позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 67862644 про стягнення з Позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» коштів у розмірі 46 717,67 грн. Виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору № 010/0004/82/0329635 від 20.06.2012 р., укладеного між ОСОБА_1 з АТ «Райффайзен Банк Аваль». Даним виконавчим написом проводиться стягнення заборгованості за період з 27.11.2020 р. по 15.08.2021 р.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачу було надано кредит Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», а із заявою про вчинення виконавчого напису до нотаріуса звернувся відповідач, втім жодних доказів на підтвердження відчуження права вимоги суду не надано. Вказані обставини не дають суду підстав вважати вказаний у виконавчому написі розрахунок заборгованості безспірним, а виконавчий напис таким, що вчинений відповідно до чинного законодавства України.
Відповідачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б переконливо доводили наявність підстав для вчинення виконавчого напису та стягнення суми заборгованості із позивача. За таких обставини, суд встановив, що під час вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом не було дотримано вимоги чинного законодавства щодо процедури його винесення та перевірки безспірності вимог позивача, а тому вимоги позивача щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими.
Такий висновок суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України "Про нотаріат" та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій: шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Разом з тим нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.
Для правильного застосування статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).
Так, згідно матеріалів справи та відповідно до спірного виконавчого напису нотаріуса від 23.09.2021 року стягнення заборгованості проводиться за період з 27.11.2020 року по 15.08.2021 року у сумі простроченої заборгованості за сумою кредиту 36271,82 грн та 9795,85 грн за відсотками користування кредитом.
Кредитний договір № 010/0004/82/0329635 від 20.06.2012 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, був укладений на 48 місяців, тобто термін його дії закінчився 20 червня 2016 року.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17 сформовано правовий висновок про те, що проценти за користування кредитом нараховуються тільки у межах строку дії договору.
Таким чином проценти нараховані стягувачем поза межами дії кредитного договору нараховані без відповідної правової підстави і вважатися безспірною ця сума процентів не може.
Крім того не може вважатися безспірною і сума заборгованості за тілом кредиту, оскільки згідно кредитного договору поточний ліміт на дату укладення договору становив14000 грн і доказів тим обставинам, що кредитний ліміт збільшувався і боржник користувався більшою сумою, стягувачем суду не надано, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині (в частині безспірності суми заборгованості).
При цьому виконавчий напис вчинено із пропуском трирічного строку позовної давності тобто поза межами строку, визначеному статтею 88 Закону України "Про нотаріат", де передбачено, що умовою вчинення виконавчого напису є те, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Доводи апеляційної скарги про переривання строку позовної давності необґрунтовані, оскільки відповідач посилається на дату його переривання, якою є дата після вже вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Крім того, щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
У частині п'ятій статті 254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, -через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині; 2) про зобов'язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов'язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.
Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду (01 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов'язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановою законної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови № 662.
Таким чином, вчиняючи спірний виконавчий напис, приватний нотаріус неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
Таким чином зазначене вище дає підстави вважати про обґрунтованість позовних вимог, правильності висновків суду першої інстанції для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Стягуючи витрати на правничу допомогу в сумі 14 400,00 грн суд першої інстанції виходив з доведеності і співмірності даної суми, таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір за подання позову у розмірі 908,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову 454,00 грн у разі задоволення позову підлягає стягненню з відповідача.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність- про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднаній зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомог? другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнп зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні дх виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальь вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не мож суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, йог моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ адміністративні правопорушення, а також: прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правої інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його стати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката. фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття ЗО Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов 'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов 'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також: зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов 'язковими для суду зобов 'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, які мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як видно з матеріалів справи відповідач не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та не довів неспівмірності витрат, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані.
Оскільки між адвокатом і клієнтом передбачено гонорар успіху це не суперечить критеріям оплати за надані послуги і визнається ЄСПЛ.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, п. 2 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
З урахування викладених вище положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ст.137, 141 ЦПК України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказані витрати повинні бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача у справі.
Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення витрат на правову допомогу як обґрунтованих і співмірних наданим послугам.
Інші аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 та п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в задоволенні позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 поніс судові витрати пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 15500 грн. які підтверджуються договором про надання правової допомоги б/н від 22.12.2021 року, додатком 1 до Договору про надання правової допомоги б/н від 22.12.2021року, актом виконаних робіт до Договору від 18.10.2022 року,корінця прибуткового касового ордеру №2 від 18.10.2022 року, витягом з додатку Приват 24, які підлягають до стягнення з відповідача у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ці судові витрати також пов'язані з гонораром успіху, що відповідає ЄСПЛ
Керуючись ст.ст.7,141,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп» в особі директора Сердюк Л.Ю. залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен. Груп» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 15 500 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник