07 грудня 2022 року
Київ
справа № 640/32017/20
адміністративне провадження № К/990/33463/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Приватного підприємства «ДУБЕКСПО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі №640/32017/20 за позовом Приватного підприємства «ДУБЕСКПО» до Головного управління ДПС в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про стягнення коштів,
29.11.2022 до суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємства «ДУБЕКСПО» на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ДУБЕКСПО» суми пені, щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 56935,80 грн, інфляційних втрат у розмірі 29848,34 грн, боргових за користування коштами у розмірі 6469,97 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДПС в м. Києві на користь ПП «ДУБЕКСПО» пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 01.10.2020 по 30.11.2020 в розмірі 15525,59 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що у період з 04.09.2020 по 22.10.2020 та з 23.10.2020 по 11.12.2020 облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) становила 6%, тому при розрахунку пені мало бути взяте саме таке значення облікової ставки НБУ.
Суди відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% боргових з тих підстав, що норма статті 625 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин, оскільки Податковим кодексом України передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на суму грошових коштів, заявлених до стягнення позивачем, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі міститься посилання на те, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника. На підтвердження своїх доводів посилається на те, що різне правозастосування в частині застосування сталого (зафіксованого станом на день виникнення заборгованості) чи змінного значення облікової ставки НБУ здійснено у постановах Верховного Суду від 11.04.2019 у справі №810/1228/17, від 14.11.2019 у справі №808/482/16, від 14.03.2019 у справі №822/553/17, від 26.03.2019 у справі №810/1928/16, від 24.10.2019 у справі №810/1227/17, від 15.05.2020 у справі №200/14773/18-а, від 20.06.2019 у справі №820/1750/18-а, від 25.03.2020 у справі 808/481/16, від 02.02.2021 у справі №810/1506/17, від 22.01.2020 у справі №816/3945/15. Крім того, скаржник вважає, що до спірних правовідносин мала б бути застосована норма статті 625 ЦК України, на підтвердження чого наводить посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №459/3560/15ц.
Однак, проаналізувавши зазначені судові рішення, відсутні підстави вважати, що практика суду не є єдиною. У наведених скаржником справах №810/1228/17, №822/553/17, №810/1227/17, №200/14773/18-а, №810/1928/16, №808/482/16 Верховним Судом, виходячи з окреслених ним меж касаційного перегляду у справі, не досліджувалось питання правильності обрахунку суми пені. У наведених справах Верховним Судом лише процитовано норму пункту 200.23 статті 200 ПК України без викладення будь-якого висновку щодо правильного застосування зазначеної норми права.
Справа №816/3945/15 була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке виявилось, зокрема в ненаданні оцінки доводам податкового органу щодо помилковості розрахунку розміру пені, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України, виходячи із визначеної Національним Банком України облікової ставки.
У справах №810/1506/17, № 808/481/16, №820/1750/18 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що розрахунок пені здійснюється із застосуванням різних ставок НБУ, що обумовлюється зміною ставки НБУ протягом строку її дії. Проте, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать таким висновкам Верховного Суду.
Справи №758/1303/15-ц, №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, №922/3095/18, №902/417/18, №910/10156/17, №910/22034/15, №459/3560/15ц ухвалені за правилами цивільного і господарського судочинства за іншого як суб'єктного складу, так і предмета спору.
Отже, судові рішення у цій справі не містять висновку, який би суперечив судовій практиці, наведеній скаржником, а тому доводи касаційної скарги, які зводяться до того, що судами ухвалено судові рішення не у відповідності з висновками Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не знаходять свого підтвердження.
Посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «ДУБЕКСПО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі №640/32017/20 за позовом Приватного підприємства «ДУБЕСКПО» до Головного управління ДПС в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про стягнення коштів.
Копію цієї ухвали суду надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон І.В. Дашутін М.М. Яковенко