про відмову у відкритті касаційного провадження
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа №420/5164/22
адміністративне провадження № К/990/32752/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стрелець Т.Г. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу адвоката Вуїв Оксани Вікторівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року
у справі № 420/5164/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
18 листопада 2022 року адвокат Вуїв Оксана Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Управління) з перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Миколаївської обласної прокуратури від 29 березня 2021 року з визначенням процентного розміру 60% від заробітної плати та з обмеженням її максимального розміру; визнання протиправним та скасування рішення Управління від 31 січня 2022 року №951370822326 про перерахунок пенсії позивачу на підставі довідки Миколаївської обласної прокуратури від 29 березня 2021 року з визначенням процентного розміру 60% від заробітної плати та обмеженням її максимального розміру; зобов'язання Управління здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії згідно з довідкою Миколаївської обласної прокуратури від 29 березня 2021 року № 21-92вих.21 та за його заявою від 30 квітня 2021 року з урахуванням фактично виплачених сум - з 01 квітня 2021 року у розмірі 80% від заробітної плати працівника прокуратури, який працює на відповідній посаді (керівника окружної прокуратури), без обмеження її максимального розміру; зобов'язання Пенсійний фонд України забезпечити виплату пенсії позивачу з урахуванням проведеного перерахунку.
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Скаржником наведено наступні підстави для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 420/5164/22, які передбачені частиною п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 308/11498/16-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 310/6638/16-а(2-а/310/652/16), від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а. Крім того, скаржник також вказує, що наразі є необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 580/5238/20 щодо застосування положень абзацу 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ), оскільки на думку скаржника наявна колізія між положеннями частини другої розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року N3668-VI та абзацом 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII.
Проте, Суд критично оцінює твердження скаржника про необхідність врахування наведених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 308/11498/16-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 310/6638/16-а(2-а/310/652/16), від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а та твердження про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20.
Колегія суддів вказує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.
На цій підставі, колегія суддів вказує, що останнім правовим висновком у аналогічних спірних правовідносинах є висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20, де Суд вказав, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.
Суд також вказує, що мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 420/5164/22, у повній мірі відповідають правовим позиціям Верхового Суду, висловленим у постановах від 10 вересня 2021 року у справі № 580/5238/20, від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20, від 01 вересня 2022 року у справі №380/10419/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 380/12629/21, які містять висновки щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- для здійснення правосуддя вважається доцільним та достатнім забезпечення особі права на повторний перегляд її справи принаймні один раз судом, що має повну юрисдикцію.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.
Колегія суддів також наголошує, що виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить та такі підстави/обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі незначної складності № 420/5164/22.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 420/5164/22, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 25 липня 2022 року у справі №560/8986/21, від 26 липня 2022 року у справі №640/29031/21, від 02 серпня 2022 року у справі №320/13598/20.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Вуїв Оксани Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 420/5164/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа