07 грудня 2022 року ЛьвівСправа № 260/1695/22 пров. № А/857/11686/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові питання про ухвалення додаткового судового рішення за наслідками вирішення апеляційних скарг Головного управління ДПС в Закарпатській області на рішення від 07 липня 2022 року та додаткове рішення від 19 липня 2022 року Закарпатського окружного адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» до Головного управління ДПС в Закарпатській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року справі № 260/1695/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №3749470/43220610 від 02 лютого 2022 року Головного управління ДПС в Закарпатській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати розрахунок коригування кількісних і вартісних показників №7 від 24 січня 2022 року задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційні скарги Головного управління ДПС в Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення від 07 липня 2022 року та додаткове рішення від 19 липня 2022 року Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/1695/22 - без змін.
25 жовтня 2022 року представник позивача подав апеляційному суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення з питань розподілу судових витрат, у якій просив солідарно стягнути з відповідачів Головного управління ДПС в Закарпатській області та Державної податкової служби України 3000 грн судових витрат, понесених у зв'язку з апеляційним розглядом справи.
Вирішуючи по суті вимоги заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України).
13 вересня 2022 року та 26 вересня 2022 року представником позивача було подано відзиви на апеляційні скарги із попереднім (орієнтовним) розрахунком понесених витрат на правову допомогу.
Приписами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Заяву про винесення додаткового судового рішення на підставі пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства з питань судових витрат подано позивачем 24 жовтня 2022 року з долученням доказів про понесені судові витрати.
Питання судових витрат під час розгляду та вирішення адміністративної справи регламентовано статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01) Європейський суд з прав людини вказував, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Окрім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).
За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На виконання вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційному суду було надано акти наданої правової (правничої) допомоги від 09 вересня 2022 року, від 23 вересня 2022 року, платіжне доручення № 703 від 23 вересня 2022 року та звіт про надання правової (правничої) допомоги № 7-1 від 23 вересня 2022 року.
ГУ ДПС подало апеляційному суду заяву від 28 жовтня 2022 року, у якій просило відмовити позивачу у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, покликаючись на те, що у представника позивача адвоката Ільницького М.П. в процесу судового розгляду знаходяться багато аналогічних справ, відзиви на апеляційні скарги фактично повторюють обгрунтування в інших подібних справах, що додатково свідчить про значно менший проміжок часу, ніж зазначено в рахунку та акті виконаних робіт.
Аналізуючи надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» докази на підтвердження його витрат на професійну правничу суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням кваліфікації адвоката, а також того, що відзив на апеляційну скаргу об'ємом у 4 аркуші фактично дублює викладене у позовній заяві та письмових поясненнях позивача у суді першої інстанції, розмір зазначених позивачем у своїй заяві витрат на професійну правничу допомогу не відповідає фактичним обставинам справи, не узгоджується із об'ємом та якістю наданих послуг адвоката та не є співрозмірним із такими послугами.
На переконання апеляційного суду, достатнім розміром відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» витрат на професійну правничу допомогу позивача у цій справі під час апеляційного розгляду буде сума у 2000 грн.
Таким чином, заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у 3000 грн є необґрунтованою, не відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з Головного управління ДПС в Закарпатській області та Державної податкової служби України спірних витрат у вказаному розмірі становитиме надмірний тягар для відповідачів, що суперечить принципу їх розподілу.
Підсумовуючи наведене, на думку апеляційного суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Закарпатській області та Державної податкової служби України 2000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу на стадії апеляційного розгляду справи.
Керуючись статтями 241, 243, 250, 252, 313, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДПС в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 44106694) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 43220610, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Богдана Хмельницького, буд. 2А, кв. 6) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Стягнути з Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 43220610, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Богдана Хмельницького, буд. 2А, кв. 6) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк