07 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/2988/22 пров. № А/857/11898/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судова-Хомюк Н.М.
суддів: Онишкевич Т.В.; Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі № 380/2988/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) Державної прикордонної служби України (надалі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 27.05.2021 року по 28.12.2021 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 27.05.2021 року до дня фактичного розрахунку 28.12.2021 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено лише 29.12.2021 року, а відтак, відповідно до ст.116,117 КЗпП України, є підстави для стягнення з відповідача середнє грошове забезпечення за раніше не охоплений період затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2021 року по 28.12.2021 (включно) у розмірі 40457 (сорок тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень 63 копійки.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що в даному випадку визначальною є така обставина як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу. Скаржник зокрема зазначає, що з 20.01.2021 ОСОБА_1 не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а лише перебував на речовому забезпечені та після закінчення проходження військової служби, 20.01.2022, спору між позивачем та відповідачем щодо зазначених позовних вимог не було. Апелянт також вказує, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, оскільки це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Апелянт зазначає також те, що грошова компенсація за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно була нарахована позивачеві згідно довідки №11/21 про вартість речового майна, що належить до видачі 18.01.2021, її виплата проведена 28.05.2021 з надходженням коштів від головного розпорядника. Разом з тим лише в березні 2021 року позивач оскаржив її розмір, а також звернувся до суду з окремим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2021 до 28.05.2021, отже, на день звільнення позивача 20.01.2021, спору щодо розміру грошової компенсації не було, після її виплати позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку. Апелянт звертає увагу, що на день звільнення позивача 20.01.2021 року був відсутній спір щодо виплат при звільненні, а спір про розмір суми виник через місяць після звільнення, був вирішений на користь позивача, але вимога про стягнення середнього заробітку не заявлялась, стягнення середнього заробітку здійснювалось під час розгляду іншої справи.
Відтак, апелянт вважає, що посилання позивача на стягнення середнього заробітку в порядку ст. 117 Кодексів законів про працю України є безпідставним та не повинен братись до уваги взагалі.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).
18.01.2021 року наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №13-ОС підполковника ОСОБА_1 (А-091776), старшого офіцера сектору з питань взаємодії із засобами масової інформації, звільнено відповідно до підп.«а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас.
Відповідно до витягу з наказу начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18.01.2021 року №13-ОС підполковника ОСОБА_1 (А-091776) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 20.01.2021 року.
Із матеріалів справи встановлено, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, 20.01.2021, ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) не у повному обсязі виплачене позивачу грошове забезпечення в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
28.05.2021 року на банківський рахунок позивача надійшли кошти в сумі 37029,61 грн. з призначенням платежу: «грошове забезпечення - компенсація за речове майно», підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк», однак не погоджуючись із сумою нарахованої компенсації, позивач звернувся з окремим позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року у справі №380/2754/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2021 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо нарахування під час звільнення ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційне часу, що минув з дня виникнення права на отримання вказаного майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2021 року;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання вказаного майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування, визначеними розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2021 року.
Оскільки, розрахунок з позивачем проведено не в день його звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2021 року по 27.05.2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року у справі №380/8904/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 20.01.2021 року у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.01.2021 року по 27.05.2021 року у сумі 36355,41 грн;
Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» від 29.12.2021 року, на банківський рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 43804,52 грн. із зазначенням цільове зарахування «Грошове забезпечення-компенсація взамін речового майна». Зазначені кошти нараховані на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року у справі №380/2754/21.
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 27.05.2021 року по 28.12.2021 року (включно), тому відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, звернувся до суду з вказаним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, а тому в силу приписів статті 117 КЗпП України зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні. Суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2021 року по 28.12.2021 (включно) у розмірі 40457 (сорок тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень 63 копійки.. При цьому, суд взяв до уваги те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року у справі №380/8904/21, яке залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.01.2021 року по 27.05.2021 року в сумі 36355,41 грн., відтак, у спірному випадку, періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні є період з 28.05.2021 року по 28.12.2021 року (включно) - 215 календарних днів. Судом першої інстанції встановлено, що сума компенсації становить 40457 грн. 63 коп. Суд вважав за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа № 120/3857/19-а).
Вказане спростовує аргументи скаржника щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи встановлено, що 20.01.2021 позивача було виключено зі списків особового складу частини. Разом з тим, остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем 29.12.2021 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, відтак період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 21.01.2021 року по 28.12.2021 року (342 дні).
Однак, судом вірно встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року у справі №380/8904/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.01.2021 року по 27.05.2021 року сумі 36355,41 грн..
Суд першої інстанції розглянув справу в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2021 року по 28.12.2021 року та зазначив, що середньоденна заробітна плата позивача, згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року у справі №380/8904/21 становить 627,25 грн.. Відтак, недоплачена сума компенсації становить 43804,52 грн. і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 134858,75 грн. (215 днів затримки розрахунку * 627,25 грн.).
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, слід враховувати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Оскільки при звільненні позивачеві не виплачено усі належні йому виплати у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке: «86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. 87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. 88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. 89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. 90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. 93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)».
За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, «<…>, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц».
За текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18: « 67. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви, апеляційний суд приходить до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст. 117 КЗпП України необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Апеляційний суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Щодо визначення середнього заробітку з урахуванням критеріїв зменшення його розміру, то у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, покликання на яку є у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18, на прикладі обставин справи наведено порядок такого обрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Суд першої інстанції застосовуючи до спірних правовідносин принцип співмірності врахував, зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 43804,52 грн./ 134858,75 грн. (сума компенсації за неотримане речове майно/середній заробіток за весь час затримки розрахунку (215 днів)) = 0,3. Та вважав, що сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 627,25 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,3 х 215 (дні затримки розрахунку) = 40457,63 грн.
Однак варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
При вирішенні даної справи, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції не в повній мірі застосував принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 4045 грн. 76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню, із врахуванням вищевикладеного.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі № 380/2988/22 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) Державної прикордонної служби України (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно) за період з 28.05.2021 року по 28.12.2021 року включно в сумі 4045 (чотири тисячі сорок п'ять гривень) 76 коп..
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 07 грудня 2022 року