07 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7437/21 пров. № А/857/13244/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Могила А.Б.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківськ 05 серпня 2022 року у справі № 300/7437/21 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,
22.11.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури, просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України в розмірі середнього місячного заробітку; стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури вихідну допомогу при звільненні в сумі 8080,35 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, з 23.10.2021 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом №113-IX законодавець ввів у дію чітко визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши, які саме дії мають вчинити прокурори для подальшого проходження служби в органах прокуратури, окресливши умови продовження служби, а саме подача заяви до Генерального прокурора про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (тобто донесення свого волевиявлення про намір продовження роботи в органах прокуратури) та успішне проходження атестації. Суд першої інстанції вказав, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є залежним та має похідний характер від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації оскільки юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, було рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації. Суд першої інстанції зазначив, що ні вказаним Законом №113-ІХ, ні КЗпП України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації. Оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, а Закони №1697-VII та №113-ІХ, якими врегульована процедура звільнення прокурорів за таких обставин, як і ст.44 КЗпП України, не передбачають виплату вихідної допомоги особі у зв'язку з такою підставою звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що Івано-Франківською обласною прокуратурою правомірно не виплачено вихідну допомогу при звільнені.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України, передбачено тільки частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України, де відсутнє питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора. Скаржник вказує, що до прокурорів при виплаті вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, застосовуються норми КЗпП України. Скаржник зазначає, що зміна формулювання в наказі при звільненні прокурорів під час проходження атестації не означає, що позивача звільнено не під час реорганізації прокуратури, як і інших прокурорів, які проходили аналогічну атестацію та до 03.09.2021 звільнялись на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Також вважає, що суд першої інстанції не застосував актуальну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 11.03.2002 до 22.10.2021 проходив службу в органах прокуратури на різних посадах.
07.10.2019 ОСОБА_1 подав на ім'я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Згідно з рішенням П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №178 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» прокурор Івано-Франківської місцевої прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію (а.с.13).
Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 20.10.2021 №1103к на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 22 жовтня 2021 року. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Івано-Франківської обласної прокуратури доручено провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства України (а.с.12).
В трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.2002 внесено відповідний запис про звільнення (а.с.9-11).
ОСОБА_1 звернувся в Івано-Франківську обласну прокуратуру із запитом від 28.10.2021 щодо з'ясування підстав невиплати вихідної допомоги при звільнені, передбаченої статтею 44 КЗпП України, в розмірі середнього місячного заробітку (а.с.20).
За наслідками розгляду вищевказаного запиту Івано-Франківська обласна прокуратура листом від 03.11.2021 за №27-365-вих-21 повідомила про те, що при звільненні 22.10.2021 вихідна допомога ОСОБА_1 не виплачувалася та не підлягає виплаті, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не з підстав, визначених статтею 40 КЗпП України (а.с.21).
Вважаючи протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 169-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначено статтею 51 Закону № 1697-VII відповідно до положень пункту 9 частини 1 якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Вказаним Законом внесені зміни також у КЗпП України, а саме: статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Згідно з пунктом 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Приписами Закону №1697-VII та не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі неуспішного проходження атестації.
Загальною нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Верховний Суд у численних постановах, зокрема, від 27 травня 2021 року в справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року в справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, від 12 серпня 2021 року в справі №420/4554/20 вказував, що приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Вказане узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 вересня 2022 року у справі №420/4896/20, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19.
Суд апеляційної інстанції враховує сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 20.10.2021 №1103к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 22.10.2021.
На день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач, звільнений в процесі реорганізації органів прокуратури та набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.
Відповідно до долученої до матеріалів справи Довідки Івано-Франківської обласної прокуратури від 28.10.2021 середньомісячний заробіток позивача складає 8080,35 грн.
Щодо позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, з 23.10.2021 по день фактичного розрахунку, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 21 131,93 гривень, з яких: грошове забезпечення 13 051,58 гривень (61,76%) та вихідна допомога - 8 080,35 гривень (38,24%).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
З врахуванням долученої до матеріалів справи копії довідки Івано-Франківської обласної прокуратури від 28.10.2021 середньоденна заробітна плата позивача становить 375,83 грн.
З врахуванням встановлених обставин у справі на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за шість місяців до прийняття рішення судом апеляційної інстанції - 128 робочих дні.
Загальна сума середнього грошового забезпечення за цей період становить 48 106,24 грн. (375,83*128).
Враховуючи, що частина невиплаченої вихідної допомоги при звільнення (8080,35 грн.) у порівнянні із середньомісячною заробітною платою позивача, визначеною у відповідності до Порядку № 100, становить 38,24%, застосувавши принцип співмірності, суд апеляційної інстанції вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 18 395,83 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (38,24% від 48 106,24 грн.).
Такий розрахунок відповідає розрахунку, наведеному у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №524/1714/16-а, від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року у справі № 300/7437/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, в розмірі середнього місячного заробітку.
Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (місце знаходження: вул.Грюнвальдська, 11, м.Івано-Франківськ, 76015, код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 8 080 грн. (вісім тисяч вісімдесят гривень тридцять п'ять копійок) 35 коп. вихідної допомоги.
Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (місце знаходження: вул.Грюнвальдська, 11, м.Івано-Франківськ, 76015, код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 18 395 грн. (вісімнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень вісімдесят три копійки) 83 коп. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Р. П. Сеник