30 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1549/22 пров. № А/857/12349/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Петрунів В.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області та Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року (головуючого судді Іванчулинця Д.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 12 год. 08 хв. в м. Ужгород повний текст рішення складено 18.07.2022) у справі № 260/1549/22 за позовом ОСОБА_1 до Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області треті особи Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», Фонд державного майна України, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Середнянської селищної ради в якому просить визнати протиправним та скасувати п.п. 5, 5.5 Рішення 9 сесії VIII скликання Середнянської селищної ради від 10.12.2021, щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради, зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради з метою передачі у власність ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати п.п. 4, 4.1 Рішення 9 сесії VIII скликання Середнянської селищної ради від 10.12.2021 щодо надання згоди Середнянській селищній раді Ужгородського району на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п.п. 5, 5.5 Рішення 9 сесії VIII скликання Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 10 грудня 2021 року, щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради. Визнано протиправним та скасувати п.п. 4, 4.1 Рішення 9 сесії VIII скликання Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 10 грудня 2021 року щодо надання згоди Середнянській селищній раді Ужгородського району на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради. Зобов'язано Середнянську селищну раду Ужгородського району Закарпатської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради з метою передачі у власність ОСОБА_1 , з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційну скаргу подано також Заступником керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача подала до апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі та просила прийняти рішення за наявними у матеріалах справи документами.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2022 залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Фонд державного майна України та Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.
ДП «Агропромислова фірма «Леанка» у відзиві на апеляційну скаргу просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача Тричинець Н.П. подала до апеляційного суду клопотання про відкладення у зв'язку з хворобою та повідомляє, що позивач заперечує щодо апеляційних скарг відповідача і третьої особи.
Колегія суддів вважає, що клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, оскільки відповідно до статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, також відсутні поважні причини та докази на їх підтвердження для відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до акту на право постійного користування землею серії І-ЗК №000717, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування Середнянської селищної ради під № 10 від 28.02.1996, агропромисловій фірмі «Леанка» надано у постійне користування 1660,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.
09.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.03) у власність площею 2 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради, Ужгородського району Закарпатської області.
15.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з повідомленням про замовлення розроблення (виготовлення) проекту землеустрою на відповідну земельну ділянку в порядку статті 123 Земельного кодексу України, до якого додав копію договору №2007100100370 від 15.12.2020 на розроблення документації із землеустрою без отримання дозволу.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру, 25.01.2021 відповідна земельна ділянка, площею 2,000 га. була сформована, як об'єкт прав та зареєстрована з кадастровим номером 2124855500:10:028:0053.
27.10.2021 позивач звернувся до Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо передачі у власність вищевказаної земельної ділянки.
Середнянської селищної ради Ужгородського району прийнято рішення 10 грудня 2021 року, яким в пункті 5.5 вирішено відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, оскільки частина земельної ділянки (2124855500:10:028:0053) перебуває в постійному користуванні Агропромислової фірми «Леанка», згідно з державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗК №000719. Пунктом 4.1 вирішено надати згоду Середнянській селищній раді Ужгородського району на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 2124855500:10:028:0053), площею 2,0000 га. для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Середнянської селищної ради Ужгородського району.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка, на яку претендує позивач не перебуває у постійному користуванні Агропромислової фірми «Леанка», що є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою позивачу з цих підстав.
Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання щодо можливості розгляду цієї справи за позовом ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства, враховує наступне.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Згідно частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Із змісту наведених вище правових норм видно, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб'єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб'єкт владних повноважень.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті спори, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) до повноважень ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 33 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Стаття 2 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 1340/3580/18.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції потрібно виходити із суті прав та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування, прийняте відповідно до статті 158 ЗК України, не є остаточним і може бути переглянуте у суді.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до акту на право постійного користування землею серії І-ЗК №000717, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування Середнянської селищної ради під № 10 від 28.02.1996, агропромисловій фірмі «Леанка» надано у постійне користування 1660,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.
Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області вказує, що частина земельної ділянки (2124855500:10:028:0053) перебуває в постійному користуванні Агропромислової фірми «Леанка», згідно з державним актом на право постійного користування землею, а тому колегія суддів вважає, що заявлений позивачем ОСОБА_1 спір не може здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки як свідчать матеріали справи, загальна площа ділянки, що відводиться громадянину ОСОБА_1 складає 2 га., площа накладення земельної ділянки на землі державної власності складає 0,5713 га., що підтверджується інвентаризацією земель та земельних ділянок державної власності проведеною ДП Агропромислової фірми «Леанка».
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржене рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і провадження у справі за відповідним позовом закрити, на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
При цьому, колегія суддів зазначає, що закриття провадження в адміністративній справі не являється обмеженням права на доступ до суду, оскільки судом роз'яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Одночасно, відповідно до статей 239, 319 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), тому позивачу роз'яснюється, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, і такий розгляд справи повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Також позивачу роз'яснюється про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання нею копії цієї постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі звернутися до цього суду апеляційної інстанції із письмовою заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у такій заяві позивача має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Така заява позивача розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, і за результатами розгляду постановляється ухвала про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд даної справи.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області та Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року у справі № 260/1549/22 - за позовом ОСОБА_1 до Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області треті особи Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», Фонд державного майна України, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Провадження в адміністративній справі № 260/1549/22 - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 06.12.2022