Справа № 120/1966/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
29 листопада 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Сторчака В. Ю. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Кушнір В. В.,
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Вишара А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної шкоди в сумі 666080 грн. і моральної шкоди в сумі 1000000 грн,
позивач звернувся до суду з цим позовом, і просив визнати неправомірними дій головного державного виконавця Вишаря Андрія Юрійовича щодо відкриття 29 квітня 2020 року виконавчого провадження № 61917317 та накладення 29 квітня 2020 року в межах цього виконавчого провадження арешту на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті, а також стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 666080 гривень та моральної шкоди в розмірі 1000000 гривень.
Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу. У її обґрунтування, крім доводів, зазначених у суді першої інстанції, повідомив, що так як він не є учасником виконавчого провадження, то до йому позовних вимог не може бути застосований строк звернення, передбачений для оскарження дій державного виконавця.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що факт пропуску позивачем строку звернення до суду був виявлений після відкриття провадження в справі і останній не заявив про його поновлення, а суд не знайшов підстав для визнання причин його пропуску поважними - ч. 3, 4 ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, статтею 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк.
Водночас передбачено, що цим Кодексом та іншими законами для захисту прав, свобод та інтересів особи можуть встановлюватися й інші строки для звернення до адміністративного суду.
Саме про такі інші строки звернення до адміністративного суду йдеться у статті 287 КАС України, якою врегульовано особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, частиною 1 цієї статті передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому у частині 2 статті 287 КАС України визначено, що таку позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, до спірних правовідносин застосовним є десятиденний строк звернення до адміністративного суду, обраховувати який слід з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відтак ключовим у питанні визначення строку звернення до адміністративного суду є встановлення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Визначаючись із тим, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав прийнятими 29 квітня 2020 року постановами про відкриття виконавчого провадження № 61917317 та про накладення в межах цього виконавчого провадження арешту на грошові кошти позивача, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті, слід враховувати наступне.
Так, обґрунтовуючи клопотання про залишення позову без розгляду, представник відповідача зазначив, що до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці надійшла постанова ЕАК № 1939314, що видана 05 січня 2020 року Управлінням патрульної поліції у Вінницькій області, про стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 850 гривень.
Постановою головного державного виконавця Вишаря А.Ю. від 29 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61917317 з примусового виконання такого виконавчого документа.
Іншою постановою державного виконавця від 29 квітня 2020 року в межах цього виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Цього ж дня, тобто 29 квітня 2020 року, до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в телефонному режимі звернувся ОСОБА_1 та повідомив про скасування постанови ЕАК № 1939314, що видана 05 січня 2020 року Управлінням патрульної поліції у Вінницькій області, в судовому порядку.
Цього ж дня, 29 квітня 2020 року, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61917317.
Тобто, з пояснень представника відповідача слідує, що позивачеві було відомо про відкрите виконавче провадження № 61917317, а також про винесену постанову про накладення арешту на кошти ще 29 квітня 2020 року.
В підготовчому засіданні в суді першої інстанції позивач підтвердив, що 29 квітня 2020 року мав телефонну розмову з державним виконавцем, якого повідомив про скасування в судовому порядку постанови Управління патрульної поліції у Вінницькій області, на підставі якої було відкрито виконавче провадження № 61917317.
Відтак з 29 квітня 2020 року позивачеві було відомо про відкриття виконавчого провадження № 61917317 та про накладення в рамках такого провадження арешту на кошти, що містяться на рахунках.
На запитання суду коли саме позивач ознайомився із постановою про відкриття виконавчого провадження № 61917317 та з постановою про арешт коштів позивач зазначив, що копії таких документів отримав разом із відзивом на позовну заяву (тобто після відкриття провадження у цій адміністративній справі).
Однак такі твердження спростовуються змістом поданої позивачем заяви від 13 вересня 2020 року, що адресована заступнику начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Сускову А.О.
Так, цією заявою заявник підтверджує факт отримання ним копій матеріалів виконавчого провадження № 61917317, що долучені до листа вих. № 102629/15.26-25/21 від 19 серпня 2020 року. Також у заяві йдеться про те, що під час ознайомлення із надісланими матеріалами виконавчого провадження у позивача виникли питання, які зазначені далі по тексту такої заяви.
Далі на запитання суду позивач підтвердив факт отримання ним матеріалів виконавчого провадження № 61917317 разом із листом від 19 серпня 2020 року.
Більше того, особливу увагу варто звернути на подану позивачем в підготовчому засіданні в суді першої інстанції заяву від 24 жовтня 2022 року, у якій зазначено (дослівно): «Отже, позовна заява, яка містить матеріально-правові вимоги, передбачені ЦК України, яка подана до адміністративного суду на одинадцятому місяці після того, як позивач дізнався про порушення його прав, подана у межах та у спосіб, визначених законом».
Таким чином, цією заявою позивач підтверджує те, що позовна заява ним подана майже через рік після того, як він дізнався про порушення його прав.
Цією заявою позивач визнає ту обставину, що про порушення його прав вчиненням виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 61917317 він дізнався ще в квітні 2020 року.
Отже, позивачеві ще 29 квітня 2020 року стало відомо про вчинення органом державної виконавчої служби виконавчих дій щодо примусового виконання постанови Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 05 січня 2020 року та про накладення арешту на кошти в рамках такого виконавчого провадження, а також про порушення такими діями його прав та інтересів; водночас наявними у справі доказами підтверджується факт отримання позивачем матеріалів виконавчого провадження № 61917317 разом із листом вих. № 102629/15.26-25/21 від 19 серпня 2020 року, що ним не заперечується.
При цьому до суду позивач звернувся із позовом про оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти, а також відшкодування матеріальної та моральної шкоди 10 березня 2021 року, що свідчить про досить суттєве перевищення встановленого строку звернення до суду.
Водночас, позивач не подав до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із обґрунтуванням причин пропуску та вважає, що ним не пропущено такий строк.
Так, у поданій 24 жовтня 2022 року заяві позивач, з однієї сторони, вказує на необхідності застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, що згідно з приписами Цивільного кодексу України становить три роки, а з іншої - посилається на використання ним досудового порядку вирішення спору, реалізація якого з урахуванням приписів частини 4 статті 122 КАС України надає йому можливість звернутися до адміністративного суду з позовом в шестимісячний строк з дня звернення з скаргою до органу державної виконавчої служби.
В свою чергу, за загальним правилом, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, винятком із такого правила є приписи частини 5 статті 21 КАС України, відповідно до якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
При цьому, пред'явлення в одному позові вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а також вимоги щодо оскарження такого рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не змінює публічно-правову природу такого спору, а тому такий спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, застосовуючи приписи КАС України, зокрема й положення щодо строку звернення до адміністративного суду.
Варто наголосити на тому, що з огляду на різну правову природу помилково ототожнювати такі поняття, як «строк звернення до адміністративного суду» (застосовується в адміністративному процесі) та «позовна давність» (застосовується у цивільному законодавстві).
Відтак доводи позивача про застосування до спірних правовідносин трирічного строку як строку позовної давності є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Щодо інших аргументів позивача, які полягають у необхідності застосування до спірних відносин положень частини 4 статті 122 КАС України, то слід зважати на таке.
В силу частини 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Тобто, правила, визначені частиною 4 статті 122 КАС України, застосовні у разі, якщо позивач скористався досудовим порядком вирішення спору або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення того чи іншого спору. В такому випадку строк звернення до суду визначається з урахуванням результатів розгляду такої скарги.
Поряд з цим, позивач стверджує, що скористався досудовим порядком вирішення спору, адже 13 вересня 2020 року звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою, у якій просив надати вичерпну та аргументовану відповідь на поставлені у ній питання.
05 жовтня 2020 року заступник начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) з власної ініціативи доручив начальнику Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці перевірити законність виконавчого провадження № 61917317.
Виконуючи таке доручення, начальник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці постановою від 20 жовтня 2020 року визнав дії головного державного виконавця Вишаря А.Ю. такими, що вчинені з порушенням окремих вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень при примусовому виконанні виконавчого провадження № 61917317, а також скасував постанови від 29 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження.
Однак, як стверджує позивач, таку постанову йому надіслано (вручено) не було, а отримав він її лише з відзивом на позов.
Проте такі твердження є помилковими з огляду на таке.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
За змістом частини 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:
1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
2) повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;
5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Відтак наведеними приписами передбачено можливість оскарження стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, рішення, дій або бездіяльності державного виконавця шляхом подання скарги, яка має відповідати встановленим вимогам.
Водночас розділом ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (надалі - Інструкція), що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), врегульовано порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження.
Абзацом 8 пункту 1 цього розділу Інструкції визначено, що перевірити законність виконавчого провадження має право зокрема й начальник відділу державної виконавчої служби стосовно виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.
У відповідності до пункту 2 згаданого розділу Інструкції посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.
Посадові особи, зазначені в абзацах третьому, п'ятому, сьомому та восьмому, пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника).
Отже, Інструкцією передбачено можливість проведення перевірки законності виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні відділу, начальником цього відділу державної виконавчої служби або за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), або за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби, або з власної ініціативи самого начальника такого відділу.
При цьому в ході розгляду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду встановлено, що позивач не звертався зі скаргою, встановленої форми, до начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, що спростовує доводи позивача про застосування ним досудового порядку вирішення спору, що, як наслідок, виключає можливість поширення на спірні відносини положення частини 4 статті 122 КАС України.
Так, 13 вересня 2020 року позивач звернувся до заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сускова А.О. із заявою в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», з проханням надати відповідь по усім поставленим у заяві питанням.
Підтвердженням того, що позивач не подавав відповідної скарги слугує те, що позивач як боржник у виконавчому провадженні № 61917317 взагалі не наділений правом подавати скаргу до начальника відділу державної виконавчої служби, що передбачено частиною 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 2 розділу ХІІ Інструкції.
Також, абзац другий пункту 2 розділу ХІІ Інструкції передбачає, що начальник управління забезпечення примусового виконання рішень (саме до цієї посадової особи і звернувся позивач із заявою) може проводити перевірку законності виконавчого провадження лише за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Тобто, не передбачено можливість подання скарги до начальника управління забезпечення примусового виконання рішень на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця; натомість, визначено можливість оскарження таких, якщо вони прийняті начальником органу державної виконавчої служби.
Проте заява від 13 вересня 2020 року адресована позивачем саме до заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області.
Відтак, викладене підтверджує висновки про те, що подана 13 вересня 2020 року позивачем заява не є скаргою в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», що виключає можливість застосування до розгляду такої заяви правил, що визначені частиною 4 статті 122 КАС України.
Більше того, постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження № 61917317 від 20 жовтня 2020 року винесена начальником Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці саме на виконання доручення № П-545/2.4/211.1-21 від 05 жовтня 2020 року, наданого заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сусковим А.О., а не на підставі розгляду заяви позивача.
Враховуючи положення частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено неможливість подання скарги боржником (в даному випадку позивач), а також зважаючи на приписи пункту 2 розділу ХІІ Інструкції, якими передбачено неможливість подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця одразу до начальника управління забезпечення примусового виконання рішень, оминаючи при цьому начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, саме тому начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Сусковим А.О. як керівником вищого органу державної виконавчої служби на реалізацію пункту 2 розділу ХІІ Інструкції надано доручення перевірити законність виконавчого провадження начальнику Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці.
Про результат розгляду саме звернення позивача від 13 вересня 2020 року повідомлено листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 28 жовтня 2020 року вих. № п-545/2.4/2/11.1-21.
Наведене вище свідчить про те, що подана позивачем 13 вересня 2020 року заява не є скаргою в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», а тому безпідставно стверджувати про застосовність до спірних правовідносин положень частини 4 статті 122 КАС України.
Крім того, є безпідставними посилання позивача на те, що він не отримував рішення за результатами розгляду його заяви від 13 вересня 2020 року, адже такі спростовуються листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 28 жовтня 2020 року вих. № п-545/2.4/2/11.1-21, який позивач долучив до позову.
Беручи до уваги викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання позивачем десятиденного строку звернення до адміністративного суду, заперечуючи при цьому таку обставину та не маючи на меті подавати заяву про поновлення такого строку.
Разом з тим наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Наведена норма узгоджується із положеннями пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, згідно з якою суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки факт пропуску позивачем строку звернення до суду знайшов підтвердження в ході підготовчого засідання, а наведені позивачем у заяві від 24 жовтня 2022 року обґрунтування суд визнав безпідставними (при цьому наміру подавати заяву про поновлення строку звернення до суду позивач не має, адже вважає, що ним такий строк не пропущено), тому суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 06 грудня 2022 року.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Сторчак В. Ю.