Справа № 320/12809/21 Головуючий у 1 інстанції: Басай В.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
06 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати нарахованої пенсії за віком за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 №320/2988/19;
- зобов'язати виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховану заборгованість із виплати пенсії за віком за вказаний період;
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії по день її фактичної сплати.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати нарахованої пенсії за віком за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 31555,63 грн відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 №320/2988/19. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховану заборгованість із виплати пенсії за віком за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 31555,63 грн. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії з 08.05.2019 по день фактичної сплати донарахованої доплати.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на відсутність у відповідача коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Також, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом.
20 вересня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №320/2988/19, яке набрало законної сили 12 серпня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним рішення Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 10.05.2019 №488 щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язано Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Згідно з довідкою про доходи №6132 1513 8577 0107, з вересня 2020 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком в розмірі 2100,00 грн на місяць.
Вважаючи, що вказане судове рішення було виконано відповідачем лише в частині призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з моменту звернення до відповідача з відповідною заявою, однак, не було виплачено суму пенсії з моменту набуття права на останню, а саме, з моменту звернення за призначенням та включно по день її фактичного призначення на підставі рішення суду, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про отримання інформації та виплату заборгованості від 14.07.2021, в якій просила: надати інформацію про суму нарахованої та не отриманої пенсії за віком з моменту призначення на набуття права на пенсію згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №320/2988/19; виплатити недоотриману суму пенсії за віком починаючи з дня звернення за її призначенням; повідомити про підстави невиплати пенсії згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №320/2988/19.
За результатом розгляду вказаної заяви, листом від 17.08.2021 №9018-13153/Р-02/8-1000/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило ОСОБА_1 про те, що, відповідно до рішення суду від 17.02.2020 у справі №320/2988/19, їй нараховано доплату за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 31555,63 грн., яка буде виплачена за окремою бюджетною програмою (в межах відповідних бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті на цю мету).
Не погодившись із діями відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії за віком за період з 08.05.2019 по 31.08.2020, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини перша статті 7 Закону №1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема: фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).
Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №320/2988/19, визнано протиправним рішення Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 10.05.2019 №488 щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також, зобов'язано Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку (а.с. 9-11).
Дане рішення суду набрало законної сили 12 серпня 2020 року.
Матеріали справи свідчать, що, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №320/2988/19, позивачу було нараховано доплату за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 31555,63 грн.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.08.2021 №9018-13153/Р-02/8-1000/21, зазначені кошти будуть виплачені за окремою бюджетною програмою (а.с. 17).
За приписами статей 129 та 129-1 Конституції України, обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України вказав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки, рішенням суду від 17.02.2020 у справі №320/2988/19, яке набрало законної сили 12.08.2020, визнано беззаперечне право ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту її звернення до відповідача з заявою про призначення відповідної пенсії, яка, на підставі такого рішення, призначена позивачу з 08.05.2019, але фактично виплачується їй щомісячно починаючи з вересня 2020 року, то ОСОБА_1 має право на виплату їй донарахованої відповідачем суми в розмірі 31555,63 грн. за період з 08.05.2019 по 31.08.2020.
Посилання апелянта на відсутність у відповідача коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Щодо відсутності належного бюджетного фінансування, то відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Разом з тим, відсутність бюджетного фінансування або законодавчо визначеного механізму виконання судового рішення в частині виплати перерахованої пенсії не може бути підставою для не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки, не може позбавляти особу права на отримання належного соціального захисту та є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10), і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 03.12.2020 у справі №561/480/17, від 22.12.2020 у справі № 137/1173/17, від 18.03.2020 у справі №592/9072/17, від 15.02.2018 у справі №820/6514/17, від 12.02.2019 у справі №820/1410/18.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії за віком за період з 08.05.2019 по 31.08.2020, відповідно, нарахована доплата за даний період в сумі 31555,63 грн має бути виплачена позивачу без обмеження будь-яким строком.
Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 цього Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Відповідно до пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
За приписами пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 522/9778/16-а.
Матеріали справи свідчать, що донарахування ОСОБА_1 доплати в сумі 31 555,63 грн. за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 відбулось, у зв'язку із зобов'язанням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №320/2988/19, яке набрало законної сили 12.08.2020, Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Оскільки, вказані кошти нараховані в результаті відновлення прав ОСОБА_1 шляхом призначення пенсії, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, а тому, підлягає сплаті відповідачем на користь позивачка.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, Закон №2050-ІІІ та Порядок №159 не містять застережень щодо відсутності підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів на суми пенсійних виплат, не проведених своєчасно з огляду на відсутність достатніх бюджетних асигнувань. Отже, відсутність коштів для своєчасної виплати позивачу пенсії, нарахованої на виконання судового рішення від 17.02.2020 у справі №320/2988/19, не звільняє пенсійний орган від обов'язку з нарахування компенсації втрати доходів на суму таких пенсійних виплат.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, слід зазначити наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас, варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі норми.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак, не виплачених з вини органку Пенсійного фонду України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Системний аналіз цих статей дає підстави для висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 752/15827/17, яка, також, узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 817/1370/18.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиплата позивачу донарахованої доплати (пенсійних виплат) за період з 08.05.2019 по 31.08.2020 в сумі 31555,63 грн є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень, а тому, на спірні відносини не поширюється дія строкових обмежень в три роки, передбачених Законом №1058-IV, у тому числі, й щодо строку звернення до адміністративного суду
Беручи до уваги викладене, доводи апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом є необґрунтованими.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.