07 грудня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2292/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за отримані предмети речового майна,-
28.06.2022 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, на загальну суму 17395,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.04.2022 №88 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №42-РС від 22.04.2022 згідно підпункту "В" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З 22.04.2022 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, в тому числі речового. Поряд із тим, як вказує позивач, на день виключення відповідача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за відповідачем рахувалася заборгованість вартості виданих предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися на загальну суму 17395,79 грн. У зв'язку з тим, що відповідач самостійно у добровільному порядку не відшкодував вартість виданих йому предметів речового майна, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення такої заборгованості.
04.07.2022, у відповідності до ч. 3 ст. 171 КАС України, судом було надіслано на адресу Управління ДМС у Чернівецькій області запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача - ОСОБА_1 .
04.07.2022 на адресу суду надійшла відповідь Управління ДМС у Чернівецькій області на запит суду в якому зазначено, згідно якого відповідач значиться: зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 05.07.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Копію ухвали про відкриття спрощеного провадження від 05.07.2022 надіслано на адресу відповідача, вказану у відповіді Управління ДМС у Чернівецькій області на запит, супровідним листом №600/2292/22-а/3511/2022 від 06.10.2022, проте 25.10.2022 конверт повернувся на адресу суду з поштовою відміткою від 22.10.2022 - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частин восьмої та одинадцятої ст. 126 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Таким чином, ухвала про відкриття спрощеного провадження від 07.07.2022 вважається врученою відповідачу 22.10.2022.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2020 №253 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.12.2020 року №111-РС на посаду водія з розрахунку 1 гаубичного артилерійського взводу гаубичної артилерійськової батареї, який прибув з Сокирянського РВК Чернівецької області з 14.12.2020 зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення та на продовольче забезпечення з 14.12.2020 року і визнано вважати таким, що з 14.12.2020 справи на посаду прийняв і приступив до виконання службових обовязків за посадою з посадовим окладом 2820,00 грн на місця, шпк - "солдат". Контракт про проходження військової служби укладено строком на 3 роки з 14.12.2020(а.с.5).
Вироком Новодністровського міського суду Чернівецької області від 16.02.2022 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 27.01.2022 між прокурором ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за участю захисника Батракова Михайла Юрійовича у кримінальному провадження №12021262140000194 від 29.11.2021. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень. Передбачених ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьохрічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки (а.с. 6-8).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.04.2022 №88 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого з військової служби у запас на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №42-РС від 22.04.2022 згідно підпункту "В" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, або позбавлення військового звання). Направлено для зарахування на військовий облік до 2 відділу (м. Сокиряни) Дністровського РТЦК та СП Чернівецької області. З 22.04.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, в тому числі речового.
Крім цього, даним наказом визначено утримати грошові кошти за втрату інвентарного речового майна в сумі 8553,39 грн, згідно довідки-розрахунку №39 від 22.04.2022 та утримати грошові кошти за недоніс речового майна в сумі 8842,40 грн згідно довідки-розрахунку №40 від 22.04.2022 (а.с. 9).
Відтак, загальна сума несплачених відповідачем грошових коштів (вартість виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися) становить 17395,79 грн.
Зважаючи на відсутність добровільного відшкодування відповідачем вартості отриманого речового майна у сумі 17395,79 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XІV(далі - Статут).
Згідно статті 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно приписів статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та військовослужбовці одержують грошове та речове забезпечення за рахунок держави.
Судом встановлено, що відповідач проходив службу в Збройних Силах України, був забезпеченим речовим майном, що підтверджується наявною у матеріалах справи картою обліку військового майна особистого користування від 14.12.2020 року №664.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Наказом Міністерства оборони України від 29.06.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, якою визначено завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі по тексту - Інструкція).
Правилами абзацу другого пункту 9 Інструкції № 232 передбачено, що строки носіння або експлуатації предметів речового майна особистого користування, що видається офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, обчислюються з дня виникнення в них права на його отримання. Речове майно особистого користування, видане зазначеним особам, обліковується за місяцем виникнення права на отримання цього майна.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції, у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.
Згідно ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану держав" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Під час розгляду справи судом встановлено, що на момент виключення відповідача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ( 22.04.2022) вартість речового майна, яка підлягала відрахуванню з відповідача, складала 17395,79 грн та підтверджується довідкою-розрахунком №39 від 22.04.2022, довідкою-розрахунком №40 від 22.04.2022 та наказом командира військової частини командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.04.2022 №88.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану держав" переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Відтак, враховуючи вимоги норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку перед військовою частиною НОМЕР_1 з відшкодування вартості виданих предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися в розмірі 17395,79 грн.
При цьому, на час розгляду судом справи вартість речового майна, яка підлягала відрахуванню з відповідача, ним добровільно не сплачена, доказів на спростування цієї обставини суду не надано.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що заявлену до стягнення суму вартості речового майна в розмірі 17395,79 грн відповідач на користь військової частини НОМЕР_1 не відшкодував, а наявність існуючої заборгованості підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Позивач довів суду правомірність заявлених вимог, в той час як відповідач не надав належні, допустимі та достовірні докази сплати вартості, виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, на загальну суму 17395,79 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і наявним матеріалам, а відтак позов підлягає задоволенню повністю.
У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У зв'язку із відсутністю таких витрат питання щодо повернення судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за отримані предмети речового майна,- задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, на загальну суму 17395,79 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя В.О. Григораш