05 грудня 2022 року
справа №380/10861/22
провадження № П/380/10944/22
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 23.04.2020 по 02.08.2022 з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона працювала в органах прокуратури по 17.04.2020. Зазначає, що під час звільнення відповідачем не було проведено з позивачем повного розрахунку, а саме не було виплачена вихідна допомога при звільненні. Вказує, що лише 03.08.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 у справі №380/6234/20 відповідач перерахував на рахунок позивача відповідну допомогу у розмірі 17198,83 грн., з відрахуванням з неї обов'язкових податків та зборів. За таких обставин, позивач вважає, що в силу положень статті 117 Кодексу Законів про працю України вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 15.08.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. У відзиві відповідач вказує, що між обласною прокуратурою та позивачем мав місце судовий спір щодо розміру вихідної допомоги у справі №280/6234/20, а тому безпідставними є позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 23.04.2020 по 02.08.2022. Крім цього, відповідач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, в якій зазначено, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені мають разовий характер, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону не застосовуються.
Від позивача 21.09.2022 надійшла відповідь на відзив (вх. №14489ел).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.06.2015 по 28.01.2020 проходила військову службу на прокурорських посадах в органах військової прокуратури.
Наказом №34к від 28.01.2020 ОСОБА_1 з 29.01.2020 призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області, в порядку переведення з військової прокуратури Центрального регіону України.
Наказом №132К від 17.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 22.04.2020.
Позивач вважаючи, що Київська обласна прокуратура безпідставно не виплатила їй при звільнені вихідну допомогу, звернулася в суд з позовом про стягнення з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 21396, 06 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2021, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 у справі №380/6234/20, адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги задоволено повністю.
Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21396,06 грн з утриманням необхідних податків та зборів до бюджету.
На виконання вказаного рішення 03.08.2022 позивачка отримала вихідну допомогу при звільненні у розмірі 17198,83 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку з коментарем «Київська обласна прокуратура, за рішенням Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/6234/20 від 21.02.2022».
Позивачка, вважаючи наявним у неї права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернулася до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачкою на день її звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено вихідну допомогу, то ОСОБА_1 має право на отримання компенсації затримки розрахунку за період з 18.04.2020 (наступний день після звільнення) по 03.08.2022 (день фактичного розрахунку).
Разом з тим, суд не погоджується із розміром середнього заробітку, який зазначає в тексті позовної заяви, а саме 21396,06, з огляду на таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суму строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
В рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 по справі №380/6234/20 встановлено, що середньоденна заробітна плата, яка враховуються під час обчислення середнього заробітку за час затримки у розрахунку, складає 1043,71 грн.
При цьому, затримка у розрахунку утворилася за період з 23.04.2020 по 02.08.2022, що складає 57 робочих днів.
А відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку складає 600133,25 грн. (575 днів х 1043,71 грн.).
В свою чергу, як встановлено судом, недоплачена сума вихідної допомоги при звільненні становить 17198,83 грн., що є меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17198,83 грн (сума вихідної допомоги при звільненні): 600133,25 грн (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,028 частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку. 0,028 х 1043,71 грн. (середній заробіток позивача) х 575 (кількість днів затримки) = 16803,73 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).
Відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 16803,73 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Щодо стягнення з Київської обласної прокуратури на користь позивача понесених ним судових витрат в сумі 6000,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу між сторонами врегульовано ст.134 КАС України.
За положеннями цієї статті, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З долучених представником позивача документів суд встановив, що 30.06.2022 між позивачкою та Адвокатським об'єднанням «Альтерум» укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
На підтвердження фактично понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги представником позивача подано розрахунок розміру наданої професійної правничої допомоги у справі №380/10861/22 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та Акт наданих послуг від 19.09.2022
Відповідно до вказаного акту, адвокат згідно Договору №18 про надання правової допомоги від 23.12.2021 надав, а клієнт прийняв наступні послуги:
1) аналіз законодавства та судової практики. Кількість годин - 30 хв. Вартість - 500 грн.
2) Юридичні консультації. Кількість годин - 1 год. Вартість - 1000 грн.
3) Складання та написання позовної заяви. Кількість годин - 2 год 30 хв. Вартість - 2500 грн.
4) Ознайомлення з відзивом. Кількість годин - 30 хв. Вартість - 500 грн.
5) складання та написання відповіді на відзив. Кількість годин - 1 год 30 хв. Вартість - 1500 грн.
Суд враховує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Крім цього суд враховує заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості визначеної позивачем суми витрат на правничу допомогу, у зв'язку з їх не співмірністю.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури на користь позивача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак згідно з ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 23.04.2020 по 02.08.2022 в сумі 16803 (шістнадцять тисяч вісімсот три) гривень 73 копійок з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан