06 грудня 2022 року №320/7152/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області з вимогами:
- визнати протиправними дії Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в межах в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ЖК: Район: Вищгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, орієнтовною площею 779.27 м2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) викладені в рішенні №1004 від 11.01.2022 Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та скасування вказаного рішення;
- зобов'язати Петрівську сільську раду Вишгородського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, орієнтовною площею 779.27 м2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що за результатом розгляду її клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 779.27 м2, яка знаходиться в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, Петрівською сільською радою Вишгородського району Київської області прийнято рішення №1004 від 11.01.2022, яким, відмовила позивачці у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що бажане місце розташування земельної ділянки заявника (накладається) на земельну ділянку приватної власності, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру. Позивачка вважає таке рішення протиправним та необґрунтованим, посилаючись на те, що зазначена у спірному рішенні підстава для відмови у задоволенні клопотання має суто інформаційний характер без вказівки на конкретний документ і норму чинного законодавства, які давали б підстави органу місцевого самоврядування для прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Вказав, що спірне рішення про відмову у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято правомірно, через те, що з наданих позивачем до клопотання матеріалів встановлено, що бажане місце розташування земельної ділянки накладається на земельні ділянки приватної власності третіх осіб, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до Петрівської сільської ради з клопотанням (вх. №1-2231 від 22.12.2021), в якому просила надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 779.27 м2, яка знаходиться в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1.
До вказаного клопотання додані наступні документи: графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорту громадянки України; копія РНОКПП; копія відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області №ПІ-1138/0-1290/0/63-21 від 23.11.2021 «Про надання інформації».
Надалі, рішенням Петрівської сільської ради Бориспільського району Київської області №1004 від 11.01.2022 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0779 га, гр. ОСОБА_1 в с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, з тих підстав, що бажане місце розташування земельної ділянки заявника співпадає (накладається) на земельну ділянку приватної власності, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру.
З метою з'ясування підстав для відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, її представник (адвокат) звертався з адвокатським запитом (вих. №160/22 від 25.05.2022) до відповідача, в якому просив:
- надати інформацію про те в чиїй приватній власності перебуває земельна ділянка, орієнтовною площею 0,0779 га, в с. Лютіж Вишгородського району, Київської області (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201, знаходиться поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1);
- надати належним чином завірену копію рішення та/або інших документів, на підставі яких земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0779 га, в с. Лютіж Вишгородського району Київської області (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201, знаходиться поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1) передана у приватну власність третій особі;
- надати належним чином завірену копію викопіювання з генерального плану с. Лютіж Вишгородського району Київської області по вищезазначеній земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0779 га;
- надати відповідь стосовно наявності вільних земельних ділянок, які перебувають в підвідомчості території Петрівської сільської територіальної громади та надати відповідно до цього, витяги з порталу Публічна кадастрова карта України з орієнтовними розташуванням земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
У відповідь на зазначений адвокатський запит, листом від 07.06.2022 №03-11/711, відповідач повідомив, що за наявною в Петрівській сільській раді інформації бажана земельна ділянка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером: 322188201:05:297:0003 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка була передана у власність фізичним особам в порядку безоплатної приватизації у 2007 році на підставі рішення Лютіжської сільської ради.
В Петрівській сільській раді відсутні документи щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність.
Петрівська сільська рада не приймала рішень про розроблення та не розробляла проект землеустрою щодо впорядкування території Петрівської сільської територіальної громади, в тому числі, проект землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, у зв'язку з чим земельні ділянки комунальної власності не формувались, а отже, інформація про вільні земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в Петрівській сільській раді відсутня.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, яке прийняте відповідачем, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - ЗК України).
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття і реалізації права на землю визначений Розділом IV ЗК України.
Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).
Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Частиною п'ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).
Відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови в наданні позиваці дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0779 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) зазначено те, що бажане місце розташування земельної ділянки заявника співпадає (накладається) на земельну ділянку приватної власності, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру.
Однак відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття спірного рішення, у зв'язку з чим, враховуючи вищевикладені факти, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Відповідно до частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача у частині визнання протиправним та скасування рішення №1004 від 11.01.2022 Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в межах в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ЖК: Район: Вищгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, орієнтовною площею 779.27 м2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
При цьому захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вирішити по суті це клопотання, яке було предметом поданої позивачкою заяви, та у задоволенні якої, як було вказано вище, безпідставно відмовлено. При цьому задоволення цієї позовної вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування з огляду на таке.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.
Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
У цій справі відповідачем безпідставно відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.
Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні та їх наявність відповідачем суду не доведена, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивачки потребує зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивачки та прийняти за результатом такого розгляду рішення про надання відповідного дозволу.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. TheUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Оскільки матеріали справи свідчать про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення та враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивачки потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу, що є гарантією того, що спір між сторонами буде вирішений остаточно.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Надалі, Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"» від 16.11.2022 №2738-IX затверджено Указ Президента України від 07.11.2022 №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»!, за яким воєнний стан в Україні продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 №389-VIII.
Законом України від 24.03.2022 №2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Відповідно до пп. 5, 23 п. 27 «Перехідних положень» ЗК України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан. У зв'язку з цим у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду у зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Враховуючи встановлені судом обставини та відповідні ним правовідносини, з вище наведених підстав суд приходить до висновку, що єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача, є саме зобов'язання Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, не пізніше ніж через тридцять днів після припинення воєнного стану в Україні, надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовним розміром 779.27 м2, яка знаходиться в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, згідно клопотання ОСОБА_1 (вх. №1-2231 від 22.12.2021). Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням судом функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.
Враховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району №1004 від 11.01.2022, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в межах в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ЖК: Район: Вищгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, орієнтовною площею 779.27 м2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
3. Зобов'язати Петрівську сільську раду Вишгородського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в межах с. Лютіж, Вишгородського району Київської області, (ІКК: Район: Вишгородський, КОАТУУ: 3221885201) поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221885201:05:297:6017, а саме: у зоні АДРЕСА_1, орієнтовною площею 779.27 м2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно клопотання вх. №1-2231 від 22.12.2021.
4. Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов'язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 04359620).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.