05 грудня 2022 року Київ № 320/14406/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київські області, в якому просив суд визнати протравними дії Головного управління та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київські області від 16.02.2021 № 0036133-2403-1027, № 0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на загальну суму 172163, 59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки нерухоме майно, щодо якого відповідачем сформовано податкові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, не є об'єктами оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства, то такі рішення не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню. Також представник позивача зазначив, що відповідне нерухоме майно використовується позивачем у власній господарській діяльності для виробництва і випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.
Ухвалою від 21.12.2021 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У ході судового розгляду судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893, ліквідовано як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління ДПС у Київській області. Натомість, наказом ДПС України від 30.09.2020 № 529 утворено, окрім іншого, Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ ВП: 44096797), яке розпочало здійснення своїх повноважень з 01.01.2021.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для заміни як сторони у справі - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 43141377), на Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ ВП: 44096797) (далі - відповідач, Головне управління).
Представник відповідача подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством. При цьому зауважив, що позивач не довів обставин проведення виробничої діяльності у нежитлових будівлях, щодо яких визначено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно (у тому числі, їх функціонального призначення), у зв'язку із чим у відповідача не було правових підстав для застосування пільг, передбачених абзацом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.12.1999 (запис про державну реєстрацію в ЄДР № 2 353 017 0000 002321 від 31.01.2005) та перебуває на обліку, як платник податків, у Головному управлінні ДПС в Київській області (Білоцерківське управління), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ).
За даними ЄДРПОУ, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 28.96 Виробництво машин і устаткування для виготовлення пластмас і гуми; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас; 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить:
- нежитлові будівлі, літ. «Д» - 1446,3 кв.м., «Є» - 40,9 кв.м., «З» - 920,7 кв.м., «К» - 920,7 кв.м., «У» - 148,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 04.04.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2753; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2006 №10300620);
- нежитлова будівля, літ. «Ж», площею 4,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу від 25.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за № 2991; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 №14502599)
- нежитлова будівля, літ. «Т-7», площею 162,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за № 6194; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670753;)
- нежитлова будівля, літ. «Т-12», площею 172,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6195; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670491);
- нежитлова будівля, літ. «Т-5», площею 161,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6193; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670078).
Згідно з доводами позовної заяви вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва та випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.
Головним управлінням виписані податкові повідомлення-рішення від 16.02.2021 (далі - спірні рішення):
№ 0036133-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 150529, 49 грн.;
№ 0036134-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 177, 51 грн.;
№ 0036137-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 6983, 35 грн.;
№ 0036139-2403-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 7459, 58 грн.;
№ 0036140-2043-1027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (сплачуються фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості) за 2020 рік в сумі 7013, 66 грн.
Також, Головним управлінням сформовано податкову вимогу від 08.06.2021 № 0030637-1304-1027/304, якою позивача повідомлено, що станом на 07.06.2021 сума його податкового боргу становить 172163, 59 грн.
Не погоджуючись зі спірними рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (скарга від 28.06.2021).
Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 20.10.2021 № 9231/Б/990006010409, скарга позивача була залишена без задоволення, а спірні рішення без змін.
Не погоджуючись зі спірними рішеннями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Для вирішення спірних правовідносин суд застосовує норми Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), у відповідній редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, окрім іншого: загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом , законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункти 4.1.1, 4.1.4 пункту 4.1 ПК України).
Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1. статті 15 ПК України).
Статтею 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим ПК України.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.
Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі (пункт 10.3 статті 10 ПК України).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.1 статті 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та/або зборів та про внесення змін до таких рішень (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього ПК України із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 ПК України).
Із наведених положень ПК України вбачається, що законодавець розрізнив періоди: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів (до 15 липня року, що передує бюджетному періоду), опубліковування рішення (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен з цих періодів має самостійне правове значення та такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийнято та опубліковано відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Таким чином за приписами ПК України, місцеві ради за мають обов'язково встановити (відповідним рішенням) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Разом із тим, як вже зазначалось, приписами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Таким чином, ПК України встановлений обов'язок платника податку сплачувати податок на майно за відповідний звітний період незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
У свою чергу, порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначає стаття 266 ПК України.
Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).
Разом із тим, не є об'єктом оподаткування, окрім іншого будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів направо власності (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями) (підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України).
Пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються, зокрема, до об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності) (підпункт 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України).
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відповідно до підпункту 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 ПК України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим, як вже зазначалось, не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
При цьому відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач займається підприємницькою діяльністю, у тому числі, основним видом діяльності - 31.09. Виробництво інших меблів, та іншими видами, зокрема: 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів, та є власником нежитлових будівель за адресами: Київська область, м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, 88, а саме приміщень «Д», «Є», «Ж», «З», «К», «У» загальною площею 3476,9 кв.м.; Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4-а, а саме приміщень «Т-5», «Т-7», «Т-12» загальною площею 495,6 кв.м.
Водночас, суд уважає, що при віднесенні об'єктів нежитлової нерухомості позивача до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об'єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Разом із тим, на сьогодні, щоб отримати можливість застосувати звільнення від потрапляння в об'єкти оподаткування, варто підтвердити, що будівля промисловості відповідає таким ознакам: може бути класифікована у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000; використовується протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; не є зданою в оренду, лізинг, позичку іншим суб'єктам господарювання.
Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств (код 1220).
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові» (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу «Резервуари, силоси та склади» (код 1252) належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
При цьому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 прийнято Класифікацію видів економічної діяльності (далі - ДК 009:2010), секціями B-F КВЕД якої визначено наступні види економічної діяльності: В - добувна промисловість і розроблення кар'єрів; С - переробна промисловість; D - постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; E - водопостачання; каналізація, поводження з відходами; F - будівництво.
У свою чергу секція «С» (переробна промисловість) КВЕД ДК 009:2010 включає в себе код 31- Виробництво меблів; 31.0- Виробництво меблів, у тому числі: 31.01 - Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 - Виробництво кухонних меблів; 31.03 - Виробництво матраців; 31.09 - Виробництво інших меблів.
Виходячи з наведених норм у взаємозв'язку з обставинами справи, суд доходить висновку, що будівлі промисловості за ДК 018-2000, які використовуються у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином судом встановлено, що відповідні нежитлові будівлі, які належать позивачеві на праві власності, у сукупності зі здійснюваними ним видати діяльності, відповідають наведеним ознакам «будівель промисловості», які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту» є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Одночасно суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі №320/4487/20 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020, встановлено, окрім іншого, що будівлі позивача є промисловими у розумінні чинного законодавства. Також судовим рішенням, що набрало законної сили встановлено, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку.
Разом із тим, суд критично сприймає доводи відповідача про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише, якщо промислова будівля належить промисловому підприємству (юридичній особі), оскільки вказана норма у взаємозв'язку з основоположним принципом єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, а також принципу нейтральності оподаткування, встановленого підпунктом 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону, за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.
Виходячи з наведеного в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку, у зв'язку із чим, спірні податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Виходячи з наведених норм у взаємозв'язку з фактичними обставинами справи, суд доходить висновку, що відповідачем не надано жодних доказів того, що будівлі, які є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням та здавались в оренду, лізинг, позичку іншим суб'єктам господарювання, тобто не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність спірних рішень.
У підсумку, з урахуванням зазначеного в сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині.
Разом із тим не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині визнання протиправними дії відповідача, оскільки такі позовні вимоги не є конкретними, а також виходячи з того, що належним та ефективним способом судового захисту позивача буде саме визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київські області від 16.02.2021 № 0036133-2403-1027, № 0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на загальну суму 172 163, 59 грн.
У зв'язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3991, 65 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 01.11.2021 № 687 на суму 1721, 65 грн. та від 22.11.2021 № 705 на суму 2270, 00 грн., отже беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору у розмірі 1721, 65 грн.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу його представником надано суду копії таких документів: договору про наданні правової допомоги № 10 від 10.03.2020, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Віктора Слівінського»; розрахунку від 26.06.2021 гонорару на суму 15 000 грн.; акт про надання і прийняття правничої допомоги від 27.10.2021 № 1 на суму 13 000 грн. та платіжне доручення від 06.08.2021 № 661 на суму 15 000.
Дослідивши та проаналізувавши зміст перелічених документів у сукупності та беручи до уваги наявні у справі матеріали, суд доходить висновку, що витрати на правову допомогу підтверджені в сумі 13 000 грн.
Керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київські області від 16.02.2021 № 0036133-2403-1027, № 0036134-2403-1027, № 0036137-2403-1027, № 0036139-2403-1027, № 0036140-2043-1027 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на загальну суму 172 163, 59 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5 корпус «А») судовий збір у розмірі 1721, 65 грн. (одна тисяча сімсот двадцять одна гривня 65 копійок).
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5 корпус «А») судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 грн. (тринадцять тисяч гривень 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.