ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" грудня 2022 р. справа № 300/3889/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 7661,40 грн., -
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 7661,40 грн.
На виконання вимог частини 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, головуючий суддя звернувся до управління ДМС в Івано-Франківській області із запитом за № 300/3889/22/2308/22 від 03.10.2022 щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (а.с.15).
13.10.2022 від відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання управління ДМС в Івано-Франківській області на адресу суду надійшли відомості про реєстрацію місця проживання такої фізичної особи (а.с.18).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.20-21).
Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача заборгованості перед бюджетом по сплаті єдиного податку в загальному розмірі 7661,40 грн., яка виникла внаслідок несплати узгодженої суми авансових внесків, нарахованих контролюючим органом за період з січня 2018 року по червень 2018 року в розмірі 4467,60 грн. та штрафу згідно податкового повідомлення-рішення форми "Ш" від 02.04.2019 за № 0027205413 в розмірі 3193,80 грн.
Поштове відправлення із ухвалою суду, направлене відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання, 30.11.2022 повернулося до суду без вручення. В такому випадку у відповідності до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення, яке не вручене адресату з незалежних від суду причин, вважається, що останнє вручене належним чином. Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.08.2017 здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .. Також судом встановлено, що відповідач перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків.
На підставі поданої відповідачем 08.09.2017 заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обрано спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з 01.10.2017 (а.с.8-9). Відповідно до вказаної заяви відповідач відноситься до другої групи платників єдиного податку, а ставка єдиного податку встановлена для відповідача згідно обраного виду господарської діяльності (55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення) визначена в розмірі 20 відсотків до розміру мінімальної заробітної плати (а.с.8-9).
Згідно підпункту 10.1.2. пункту 10.1. статті 10 Податкового кодексу України єдиний податок належить до місцевих податків.
За приписами пункту 291.3. статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки) (пункт 293.1. статті 293 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 293.2. статті 293 Податкового кодексу України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: 1) для першої групи платників єдиного податку - не більше 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму; 2) для другої групи платників єдиного податку - не більше 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік (абзац 1 пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу України).
Пунктом 294.2. статті 294 Податкового кодексу України передбачено, що податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.
Відповідно до пункту 295.1. статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.
У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.
Згідно пункту 295.2. статті 295 Податкового кодексу України нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Сплата єдиного податку платниками першої - третьої груп здійснюється за місцем податкової адреси (пункт 295.4. статті 295 Податкового кодексу України).
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", який вступив в дію з 01.01.2018, встановлено, що мінімальна заробітна у місячному розмірі: з 1 січня складає 3723,00 грн.
Виходячи із вимог статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір єдиного податку для відповідача в 2018 році становив 744,60 грн. на місяць (20% від 3723,00 грн.).
Судом встановлено, що контролюючим органом нараховано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 авансовий внесок з єдиного податку, зокрема, за період січень 2018 року - червень 2018 року в загальному розмірі 4467,60 грн., що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків (а.с.13).
Нормами пункту 300.1. статті 300 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом (підпункт 54.3.5. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.265. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Пунктом 122.1 статті 122 Податкового кодексу України встановлено, що несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно пункту 113.7. статті 113 зазначеного Кодексу у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.
Приписами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Судом встановлено, що на підставі акта перевірки дотримання правил застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 02.04.2019, яким встановлено порушення правил сплати (перерахування) єдиного податку (а.с.10), Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ш" від 02.04.2019 за № 0027205413, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено суму штрафу у розмірі 50% авансових внесків єдиного податку, у сумі 3193,80 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб (а.с.11).
Вказане податкове повідомлення-рішення 05.04.2019 отримане фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується підписом останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.12).
Оскільки, відповідачем у відповідності до статті 56 Податкового кодексу України не порушена процедура адміністративного узгодження грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням форми "Ш" від 02.04.2019 за № 0027205413, суд приходить до переконання, що сума штрафу за платежем єдиний податок з фізичних осіб в розмірі 3193,80 грн. є узгодженою.
На виконання вимог абзацу 1 пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області надсилалася відповідачу податкова вимога форми "Ф" від 19.08.2021 за № 0031976-1308-0913 (а.с.6), однак вказана вимога була повернута центром поштового зв'язку на адресу позивача, що підтверджується конвертом, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.7).
Суд приходить до висновку, що направлена відповідачу податкова вимога форми "Ф" від 19.08.2021 за № 0031976-1308-0913 є врученою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3. статті 58 Податкового кодексу України. На час розгляду справи податкова вимога є неоскаржена та невідкликана.
Приписами частини 1 статті 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідач у відповідності до пункту 15.1. статті 15, підпункту 3 пункту 291.4. статті 291 Податкового кодексу України являється платником єдиного податку другої групи та згідно пункту 16.1.4 статті 16, статті 295 Податкового кодексу України несе обов'язок по сплаті податків та зборів у строки та розмірах встановлених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно підпункту 14.1.39. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня
Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сума узгодженого податкового зобов'язання з єдиного податку в загальному розмірі 7661,40 грн., є податковим боргом відповідача, який ним не сплачено.
Податковий борг відповідача підтверджується податковим повідомленням-рішенням форми "Ш" від 02.04.2019 за № 0027205413 (а.с.11), податковою вимогою форми "Ф" від 19.08.2021 за № 0031976-1308-0913 (а.с.6), довідкою про борг від 31.08.2022 (а.с.5), а також зворотнім боком облікової картки платника податків (а.с.13).
Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний погасити податковий борг з єдиного податку в сумі 7661,40 грн. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов'язок забезпечується статтею 67 Конституції України.
Судом встановлено, що 10.01.2019 державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис за № 21160060003010900 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Одночасно, ОСОБА_1 з податкового обліку не знятий.
Відповідно пункту 63.1. статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно пункту 65.1. статті 65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
У відповідності до пункту 1 частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в редакції чинній на момент здійснення реєстраційних дій, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів, зокрема, заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.
Згідно частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Пунктом 65.10. статті 65 Податкового кодексу України визначено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.
Пунктом 97.3. статті 97 Податкового кодексу України передбачено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу здійснюється за рахунок майна зазначеної особи.
Згідно підпункту 97.4.3. пункту 97.4. статті 97 Податкового кодексу України особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа.
Як наслідок, припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності та не змінює порядків виконання таких зобов'язань, тобто не звільняє від обов'язку погашати податковий борг, який виник за час здійснення підприємницької діяльності, оскільки у відповідності до підпункту 97.4.3. пункту 97.4. статті 97 Податкового кодексу України особою відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, стосовно фізичної особи-підприємця є така фізична особа.
Таким чином, суд робить висновок, що податковий борг фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як суб'єкта господарської діяльності, який припинив підприємницьку діяльність, підлягає стягненню з фізичної особи ОСОБА_1 .
Пунктом 87.1. статті 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Пунктом 87.2. даної статті Податкового кодексу України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Згідно пункту 87.11. статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 7661,40 грн. є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) до ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості в сумі 7661,40 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід бюджету заборгованість в сумі 7661 (сім тисяч шістсот шістдесят одну) гривню 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.