Справа № 629/2385/21 Номер провадження 22-ц/814/3957/22Головуючий у 1-й інстанції Каращук Т.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
05 грудня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Доро ш А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ксенжика Костянтина Вікторовича, представника ОСОБА_1 , на заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного текста судового рішення - 24 вересня 2021 року) у справі за позовом адвоката Ксенжика Костянтина Вікторовича , представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь безпідставно набуті кошти в розмірі 111 086 грн та судовий збір у розмірі 1 110,86 грн.
В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що вона через веб-сайт знайомств «МАМВА» познайомилась з чоловіком на прізвище ОСОБА_4 , який нібито є громадянином США. На 8 березня він хотів зробити їй подарунок і направив посилку за адресою її проживання та попередив позивача, що за посилку потрібно буде сплатити податок за послуги аеропорту. ОСОБА_4 написав, що у посилці, крім якихось речей, подарунків, він поклав 22 000 доларів США, нібито фінансово підтримати позивачку, та скинув фото валізи і коротке відео кількох речей і грошей, які нібито покладено в пакет. 08.03.2021 року позивачка отримала лист на електронну пошту, в якому було повідомлено, що пакет доставлено в Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та вона повинна сплатити 25 340 українських гривень (4 % від загальної суми, відсканованої в пакеті). Вартість посилки перевищує 2 000 000 гривень та перевищує податковий збір, тому ОСОБА_1 необхідно сплатити вказану суму на карту НОМЕР_1 касира ОСОБА_3 . Того ж дня позивач перерахувала на картку ОСОБА_3 гроші через Приват24. 09.03.2021 року позивач отримала новий лист, де зазначено, що посилка привезена у м.Миколаїв і знаходиться у юрисдикції держави, і вони дають запит щодо податкових зборів у сумі 84 980 грн, і що це останній платіж, яким їй необхідно сплатити для отримання посилки, в листі було вказано ту саму картку ОСОБА_3 . Позивач сплатила вище вказані кошти на рахунок ОСОБА_3 та отримала лист, що платіж прийнято та буде передано їй посилку. 10.03.2021 року ОСОБА_1 знову отримала лист, що платіж підтверджено, однак посилку направлено до Москви для сканування за запитом, і вона отримає посилку впродовж 48 год. 12.03.2021 року позивач отримала ще один лист, в якому було вказано, що в них обновлялись сервера та вони їй телефонували, однак не могли зв'язатись, проте дзвінків, як зазначила позивач, не було. Також в даному листі повідомлялось, що через кількість грошей у пакеті для її випуску необхідно надати документ під назвою «Свідоцтво про боротьбу з відмиванням грошей», який має вартість 42 430 грн та знову здійснити платіж на картку ОСОБА_3 , зазначено, що випуск пакету займе від 3 до 5 днів після підтвердження оплати. Цей платіж позивач також здійснила. У наступному листі від 12.03.2021 року повідомлялось, що платіж проведено і для вказаного вище документа необхідно буде додатково сплатити 13 000 грн. 15.03.2021 року прийшов ще один лист про сплату 13 000 грн та вказано, що цей платіж буде останнім. Щодо даної посилки позивачці не телефонували, не надіслано жодних документів про підтвердження платежів та в які служби надіслані ці платежі. Як вказала позивач, коли вона листувалась зі своїм знайомим, він емоційно виражав своє незадоволення даними діями фірми відправника з доставки та стверджував, що не має жодного відношення до махінацій. 15.03.2021 року ОСОБА_1 знайшла номер телефону ОСОБА_3 та зателефонувала їй, в розмові почала розповідати про отримання нею від позивача грошових коштів у сумі 153 516 грн, нібито на сплату податків та необхідних платежів для отримання посилки, на що ОСОБА_3 повідомила, що нічого не отримувала та немає ніякого відношення до даного шахрайства. При цьому, ОСОБА_3 перерахувала на картку позивача суму у розмірі 42 430 грн, та вказала, що в неї більше немає грошей. ОСОБА_1 наполягала на поверненні ще 110 086 грн, на що ОСОБА_3 сказала, що грошей в неї немає та повертати вона їх не буде. 17.03.2021 року позивач звернулася до Миколаївського районного управління поліції ТУ НП в Миколаївській області із явою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Дана заява була зареєстрована в ЄРДР за №1202115303300000237, проте поліція ніяких дій не здійснює. 01.04.2021 року позивач направила відповідачу претензію про повернення коштів сумі 111 086 грн на її картку до 07.04.2021 року, однак ОСОБА_3 не отримала конверт та він 22.04.2021 року повернувся у зв'язку з закінченням строку зберігання.
Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 21 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі адвокат Ксенжик К.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, по суті, повторно викладені обставини, викладені у позові, та стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивачки.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01.11.2021року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01.11.2021 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022«Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 05.08.2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.
Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що у підтвердження обставин, які, за твердженням позивача, спонукали останню переказувати кошти на картковий рахунок відповідача, суду надано світлокопії скріншотів листування (а.с.15-36).
Згідно копій платіжних доручень у березні 2021 року ОСОБА_1 перерахувала на користь ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 153 516 грн (а.с.60-63), з яких 43 643,22 грн повернуті на рахунок позивача.
17.03.2021 року звернулася до Миколаївського районного управління поліції ТУ НП в Миколаївській області з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Дана заява була зареєстрована в ЄРДР за №1202115303300000237. (а.с.79, 93-97).
01.04.2021 року позивач направила відповідачу претензію про повернення коштів у сумі 11 086 грн на її картку до 07.04.2021 року, однак ОСОБА_3 не отримала конверт та він 02.04.2021року повернувся у зв'язку з закінченням строку зберігання (а.с.80-86).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 триває та винну особу не було встановлено, тому, враховуючи неможливість однозначно встановити підстави, з яких було здійснено переведення коштів позивачем на рахунок відповідача, суд вважав недоведеним факт безпідставного набуття ОСОБА_3 коштів.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з таких міркувань.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020р. (справа № 910/3395/19), від 23.04.2019р. (справа №918/47/18), від 01.04.2019р. (справа № 904/2444/18).
Таким чином, для задоволення позову на підставі ст.1212 ЦК України судом мають бути встановлені дві обставиини: отримання особою коштів і безпідставність такого отримання, тобто перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Відповідно до ч.3,4 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обгрунтовуючи безпідставність пересилання коштів на користь відповідача, позивач подала суду паперові копії електронних доказів - листування у мобільному додатку WhatsApp.
Оцінюючи зазначені докази, апеляційний суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України керується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022р. (справа №914/1003/21) зазначив таке.
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021р. (справа № 922/51/20, від 14.12.2021р. (справа № 910/17662/19)).
Аналогічні висновки викладені у постанові від 29.01.2021р. (справа №922/51/20), від 23.09.2021р. (справа №910/17662/19), а саме Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу (постанова Верховного Суду від 13.10.2021 (справа №923/1379/20)).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК.
Верховний Суд у постановах від 13.07.2020р. (справа №753/10840/19), від 18.02.2021р. (справа №442/3516/20) фактично визнав належними та допустимими доказами надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Верховний Суд у постановах від 17.04.2020р. (справа №905/2319/17), від 25.03.2020р. (справа №570/1369/17), від 13.07.2020р. (справа №753/10840/19), від 27.11.2019р. (справа №1540/3778/18) дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
Такі роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п.82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022р. (справа №914/1003/21)).
У справі, що переглядається, позивач долучила до позову скрін-шоти повідомлень з телефону (а.с.15-58, 64-78), які не посвідчені у встановленому законом порядку, у позові відсутнє посилання на наявність у позивача оригіналу електронного доказу (ч.3, ч.4 ст.100 ЦПК України).
У позові міститься клопотання про розгляд справи без участі позивача, за наявними матеріалами справи.
Суд першої інстанції, оцінюючи надані докази у відповідності до вимог ст.89 ЦПК України, обґрунтовано поставив їх під сумнів і не взяв до уваги, правомірно зазначивши, що вони (паперові копії, які не засвідчені у встановленому порядку), не містять інформації щодо особи автора, дати листування, тощо, тобто їх зміст не дає можливості встановити дані, які підтверджують існування обставин, що обґрунтовують заявлені вимоги (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.
Доводи апеляційної скарги з урахуванням практики Європейського суду з прав людини у питанні застосування і тлумачення п.1 статті 6 Конвенції (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) не потребують детальної оцінки з урахуванням характеру спору, наданих у справу доказів, встановлених фактичних обставин та правової позиції позивача.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Ксенжика Костянтина Вікторовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 05 грудня 2022 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов