Справа № 162/574/22
Провадження № 2/162/201/2022
06 грудня 2022 року смт Любешів
Любешівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Савича А.С.,
з участю секретаря судового засідання - Гичук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
ОСОБА_1 звернувся до суду з цією позовною заявою на обґрунтування вказавши, що 17.10.2015 між ним та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Ветлівською сільською радою Любешівського району Волинської області, актовий запис № 14. У шлюбі в них народилися діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Впродовж останнього часу між сторонами шлюбні відносини погіршилися і вже не підтримуються, спільне життя не складається, вони проживають окремо, збереження їхнього шлюбу суперечитиме їх інтересам. Виникнення спору щодо виховання та проживання дітей після розірвання шлюбу у них немає. Відповідач проживає з меншим сином ОСОБА_4 , а позивач - із старшим сином ОСОБА_3 . Фактично на теперішній час їх сім'я припинила своє існування, а тому просить суд розірвати їх шлюб та визначити місце проживання дітей: сина ОСОБА_3 - з батьком, а сина ОСОБА_4 - з мамою. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. та послуг адвоката в розмірі 1000,00 грн.
На призначену дату судового розгляду 06.12.2022 сторони не з'явились. Представник позивача ОСОБА_1 - Панасюк І.І. 25.11.2022 подав на електронну адресу суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити у повному обсязі (а.с.34).
Відповідач ОСОБА_2 21.11.2022 подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без її участі та не заперечує відносно задоволення позову. Додатково пояснила, що вона з ОСОБА_1 попередньо домовилась, що їх старший син буде проживати з позивачем, а менший - з відповідачем (а.с.31).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до переконання про задоволення позову з таких підстав.
Як убачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 17.10.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстровано Ветлівською сільською радою Любешівського району Волинської області, актовий запис № 14. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_2 » (а.с.8).
Копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 15.11.2016 та серії НОМЕР_3 від 11.11.2021 стверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9,11).
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як убачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на шлюб та сімейне життя, примирення між ними неможливе.
За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню.
Вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання дітей суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разів атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов'язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім'ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування.
Згідно з п.1 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
У своїй письмовій заяві відповідач не заперечує, щоб після розірвання шлюбу з позивачем їх старший син проживав з батьком, а менший - з нею (а.с.31).
Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Зважаючи на вищенаведене, суд доходить висновку, що визначення місця проживання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 - з батьком, а сина ОСОБА_4 - з мамою, відповідатиме інтересам неповнолітніх дітей та їх гармонійному розвитку, а також жодним чином не обмежить інтересів батьків дітей щодо спілкування, участі у вихованні дітей та піклуванні про них.
Таким чином, суд вважає, що й ця позовна вимога є обґрунтованою, доведеною, а тому підлягає до задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Враховуючи, що позивачем у позові заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру (про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дітей), які задоволено судом, однак позивачем сплачено судовий збір (992,40 грн) лише за одну позовну вимогу, з урахуванням визнання позову в повному обсязі відповідачем, суд доходить такого висновку щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, підлягають поверненню позивачу з державного бюджету 496,20 грн, що дорівнює 50-ти відсоткам судового збору, сплачені позивачем при поданні позову (992,40 х 0,5 = 496,20).
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн згідно з ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Окрім того, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір за іншу позовну вимогу, а відповідачем до початку розгляду справи по суті визнано позов, необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 496,20 грн.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 (одна тисяча) гривень.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви на підтвердження факту надання йому правничої допомоги адвокатом Панасюком І.І. було надано: копію договору про надання правової допомоги від 06.07.2022 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.13).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 статті 137 ЦПК України).
У Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час .
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Позивачем додано до позовної заяви копію договору про надання правової допомоги від 06.07.2022, укладеного адвокатом Панасюком І.І. з ОСОБА_1 .
У розділах 3 та 4 цього договору зазначено, що за правову допомогу Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього договору. Розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього Договору (а.с.12).
Однак ні жодних додатків про вищевказані обставини, ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, ні документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, всупереч вимогам статті 137 ЦПК України та висловленим Верховним Судом правовим позиціям, позивач суду не надав.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами наявність понесених витрат на правничу допомогу, тому вимога про стягнення цих витрат з відповідача не підлягає до задоволення.
На підставі статей 24, 56, 110, 112, 113, 161 СК України, керуючись статтями 10, 12, 13, 27, 77-81, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17.10.2015 Ветлівською сільською радою Любешівського району Волинської області, актовий запис № 14, - розірвати.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок, сплаченого при поданні позову за квитанцією PJSC CB PRIVATBANK № P24A388627463D04553 від 18.10.2022.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного тексту рішення 06 грудня 2022 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Суддя Любешівського районного суду
Волинської області А.С. Савич