Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3981/22
(заочне)
05.12.2022 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий - суддя Кашуба А.В., при секретарі судових засідань Чернянчук К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
10.08.2022 року АТ КБ Приватбанк звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг 25.07.2011 року підписала заяву б/н, згідно якої відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним рахунком відповідач отримав кредитні картки. Підписуючи заяву, ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що згадана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. ОСОБА_2 ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом її у анкеті-заяві. Банк стверджує, що даний договір є договором приєднання. Позивач зобов'язання за договором виконав, в тому числі надав ОСОБА_2 у користування кошти у межах встановленого кредитного ліміту. Однак вона не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості. У зв'язку із цим станом на 10.07.2019 року позивач визначив заборгованість за кредитним договором (з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості) у розмірі 6571,43 грн, з яких : 6531,88 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 39,55 - нарахована пеня.
При цьому, позивач заявив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а її спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України (постійно проживав разом зі спадкодавцем) - став ОСОБА_1 .
Кредитор у встановлений строк звернувся до державного нотаріуса із заявою-претензією кредитора до спадкодавця. Державний нотаріус повідомила, що жоден зі спадкоємців не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Борг не погашено.
Ухвалою судді відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом. Вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач клопотав про витребування доказів (а.с.7-8) на підтвердження сімейних відносин позичальника-спадкодавця із відповідачем як спадкоємцем; на підтвердження факту прийняття відповідачем спадщини на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України; а також копій документів спадкової справи з метою з'ясування кола спадкоємців, що прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття.
Ухвалою суду від 31.10.2022 клопотання задоволено, витребувано із Виноградівської державної нотаріальної контори Спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо така заведена. Витребувано від Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області:- довідку про склад сім'ї ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 ;- довідку про склад зареєстрованих осіб станом на 10.07.2019 за адресою АДРЕСА_1 .
Державний нотаріус Виноградівської ДНК Боричок К.В. ухвалу суду виконала, надала копії документів незакінченої Спадкової справи №49/2021. Вилоцька селищна рада Берегівського району ухвалу суду про витребування доказів не виконала,причини невиконання не повідомлено.
Позивач у позовній заяві клопотав про розгляд справи без участі його представника у разі його неявки у судове засідання.
Відповідач не з'явився в судове засідання на судове повідомлення.
Судовий розгляд справи проведено без участі сторін.
Вивчивши доводи позовної заяви, дослідивши наявні у справі докази, повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вирішив наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_2 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та 25.07.2011 року, ініціювавши заповнення, надала свої персональні дані та підписала Анкету-заяву «про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку», на підставі якої отримала можливість користування кредитними грошовими коштами у вигляді кредитного ліміту на картковому рахунку.
Дані обставини підтверджуються засвідченими копіями документальних доказів: Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною клієнтом Банку ОСОБА_2 (а.с.25), довідкою ПАТ КБ ПриватБанк про факт отримання позичальником платіжних карток, про зміну умов кредитування (а.с.24, 53)
Факт користування кредитними грошовими коштами за допомогою платіжних карток клієнтом АТ КБ ПриватБанк ОСОБА_2 підтверджується наданою позивачем Випискою з карткового рахунку (а.с.16-23).
Згідно із розрахунком у позовній заяві, до стягнення в судовому порядку позивачем заявлено заборгованість відповідача за кредитним договором, що станом на дату смерті позичальника - ІНФОРМАЦІЯ_1 - утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 6571,43 грн, з яких : 6531,88 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 39,55 - нарахована пеня.
Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання були розроблені банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Анкеті-заяві клієнта від 25.07.2011 року не зазначено пропозицію про отримання якого типу кредитного продукту прийняв відповідач: кредитну карту «Універсальна» 30 днів пільгового період, 55 днів пільгового періоду чи contract. Ця обставина має юридичне значення, оскільки умови кредитування (процентна ставка, пільговий період, загальні витрати за кредитом, інші істотні умови) за кожним із типів карток є різними (а.с.26).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в користування відповідач), стягнути нараховану пеню. Крім того, зі змісту виписки з рахунку (рух коштів) суд з'ясував, що нарощення тіла кредиту відбувалося за рахунок списання відсотків за користування кредитними коштами, страхових виплат, штрафів, комісій.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог (а.с.26), визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов був ознайомлена ОСОБА_2 і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_2 доступу до грошового ліміту взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування грошовими коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), у зазначеному банком розмірі. Не підтверджено також, який вид кредитного продукту обрала ОСОБА_2 .
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність інформації про обраний відповідачем тип кредитного продукту, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_2 договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, відповідно до ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві клієнта банку, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі-Умови), які містяться в матеріалах даної справи - не містять підпису ОСОБА_2 , тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 25.07.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів (відсотків) за користування кредитними коштами, комісій, страхових платежів та інших платежів, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріально-правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення нарахованої пені - виключається.
Цей висновок суду стосується і нарощення заборгованості за тілом кредиту шляхом списання відсотків за користування коштами, штрафів та пені, комісій, страхових платежів, що відбувалося з огляду на зміст Виписки з картки, наданої позивачем. Вказані суми на переконання суду до тіла кредиту не можуть бути зараховані з наведених вище міркувань.
Також суд констатує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 25.07.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що є дані про те, що ОСОБА_2 фактично отримувала та використовувала грошові кошти, належні Банку, а відповідно до вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд вважає, що Банк у даному конкретному випадку має право вимагати повернення сум фактично отриманих та не повернутих клієнткою ОСОБА_2 грошових коштів.
Таким чином, суд встановив наявність правових підстав для розгляду питання про повернення Банку фактично отриманих клієнткою ОСОБА_2 сум грошових коштів за період користування платіжними картками у межах визначеного Банком кредитного ліміту.
З цією метою суд дослідив надану Банком Виписку по особовому рахунку ОСОБА_2 , яка містить інформацію про рух грошових коштів: отримання ОСОБА_2 у користування грошових коштів, належних банку, а також внесення на відповідний картковий рахунок користувачем карткового рахунку грошових коштів в рахунок повернення отриманих грошових коштів. (а.с.16-23)
Так, зі змісту Виписки встановлено, що за весь період користування платіжними картками в межах кредитного ліміту користувачем фактично отримано у тимчасове користування 18933,39 грн (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять три гривні 39 коп). При цьому, в свою чергу користувач за цей період здійснив зарахування грошових коштів на цей банківський рахунок у сумі 67694,36 грн (шістдесят сім тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 36 коп). Суд констатує, що банку повернуто на 48760,97 грн більше, ніж фактично отримано у користування.
Крім того, суд встановив, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 11.07.2019).
Як стверджує позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою, що входить до кола спадкоємців першої за законом як її чоловік, частковим підтвердженням чому слугують дані паспорту громадянина України НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 та дані паспорту громадянина України НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.54-56).
За змістом цих документів, постійне місце проживання ОСОБА_1 (відповідач) та ОСОБА_2 (клієнт банку) зареєстровано за однією й тою ж адресою.
Достовірність копій вказаних документів та інформації, що міститься в них, не викликає у суду сумнівів.
За змістом копій документів Спадкової справи №49/2021, відкритої після смерті ОСОБА_2 Державним нотаріусом Виноградівської ДНК Боричок К.В., ніхто із можливих спадкоємців ОСОБА_2 не звертався до нотаріальної контори ні із заявами про прийняття спадщини, ні про відмову від її прийняття.
Суд зауважує: у разі, якщо відповідач ОСОБА_1 дійсно є чоловіком клієнта банку ОСОБА_2 , та якщо на день її смерті він є таким, що постійно проживав разом із нею, та якщо він не відмовився від прийняття спадщини, то в силу ч.3 ст.1268 ЦК України він є таким що прийняв спадщину.
Отже, суд не вбачає очевидних підстав для визнання ОСОБА_1 неналежним відповідачем.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, розглядаючи спір у межах заявлених вимог та на підставі поданих доказів, суд вважає, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволенню не підлягає.
У зв'язку із таким рішенням судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 25.07.2011 року у розмірі 6571,43 грн - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийА. В. Кашуба