Справа №317/481/22
Провадження № 2/519/310/22
16.11.2022 м. Южне
Южний міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Лемця С.П.,
при секретарі судового засідання Коршак Ю.М.,
за участю:
представника позивача (в режимі відеоконференції) адвоката Куцигіна І.В.,
представника відповідача (в режимі відеоконференції) адвоката Железняк Л.В.,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач є його колишньою дружиною, шлюб між ними розірвано 31.05.2001, від шлюбу з відповідачкою у них є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 надавав кошти на утримання сина в позасудовому порядку, здійснюючи перекази як поштою, так і на картковий рахунок. На початку січня 2020 року йому зателефонувала ОСОБА_2 та повідомила, що син потребує операції на очах і на це необхідно 20000,00 грн, попросивши надати такі кошти. Син, дійсно має вади зору, тому сумнівів у достовірності слів колишньої дружини не виникло. 17.01.2020 позивач перерахував відповідачу на її картковий рахунок 20100,50 грн., з призначенням платежу «на операцию на глаза». Однак, в подальшому, спілкуючись з сином, він дізнався, що ніякої операції йому не робили. За таких обставин позивач вважає, що перераховані кошти є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню. Вирішити питання про їх повернення окрім як в судовому порядку наразі неможливо.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 21.04.2022 цивільну справу передано на розгляд до Южного міського суду Одеської області.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 09.06.2022 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01.08.2022 відповідач подала відзив на позовну заяву до Южного міського суду Одеської області, згідно якого стверджує, що позов ОСОБА_1 не заснований на нормах права та фактичних обставинах справи. Вважає, що подання колишнім чоловіком позову про стягнення з неї безпідставно набутого майна є відвертою помстою за стягнення з нього аліментів. Дійсно, 17.01.2020 року вона отримала від ОСОБА_1 20100,50 грн. на лікування та утримання сина та як борг за аліментами, які він добровільно перерахував на її банківську карту. Ініціатива грошової допомоги сину належала ОСОБА_1 . Не виключає, що наприкінці 2019 року-початку 2020 року між нею та позивачем чи між сином та позивачем, могла відбутися розмова про проведену у листопаді 2019 року операцію на очах і про те, що це коштує суттєвої суми. Вважає, що кошти в сумі 20100,50 грн. неможливо вважати безпідставно набутими, оскільки операції на очах як проводились, так і будуть проводитись у визначений лікарем час. Тому вказані гроші є добровільною допомогою ОСОБА_3 , як засобу до існування, які і були використані за призначенням.
04.08.2022 позивач подав відповідь на відзив, відповідно до якого він не погоджується з позицією відповідача з наступних підстав. У відзиві відповідач наводить ряд суперечливих тверджень, які зводяться до наступного: грошові кошти, про які йдеться в позові, вона не набувала; грошові кошти все ж таки нею отримані, проте як борг за аліментами та на лікування сина загалом, а не на конкретні витрати; грошові кошти отримані на операцію на очах, яка була у 2019 році; грошові кошти можуть бути витрачені на подальші операції на очах; грошові кошти надані як засіб існування сина. Конкретне призначення платежу «на операцию на глаза» у квитанції спростовує твердження відповідача, що такі кошти перераховано як борг за аліменти чи на загальне лікування, чи в якості засобів для існування. Відповідач не навела жодних доказів, що отримані нею кошти були використані на операцію сина на очах у 2019 році (сама відповідач зазначає, що операція проводилась у державному медичному закладі, а тому є безкоштовною) чи запланована конкретна дата операції у майбутньому, або що кошти взагалі передавались сину для витрачання саме за призначенням, наведеним у квитанції про перерахування коштів. Твердження відповідачки, що подання позову є особистою помстою, що переписка в вайбері є підробкою, що позов навмисно пред'явлено не за місцем її реєстрації носять лише характер емоційних припущень та не мають жодного доказового значення.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного.
ОСОБА_2 є колишньою дружиною ОСОБА_1 , шлюб між ними розірвано 31.05.2001 та сторони проживають окремо. Від шлюбу у сторін є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства.
17.01.2020 ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 кошти в сумі 20100,50 грн. із призначенням платежу «на операцию на глаза» (а.с.13).
05.01.2022 у зв'язку з не проведенням операції позивач звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, однак вирішити питання про їх повернення сторони не змогли (а.с.16).
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту цієї норми матеріального права вбачається, що зобов'язання у зв'язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності сукупності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Подібні за змістом висновки Верховний Суд викладав, зокрема, в постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 і від 22.03.2021 у справі №760/18229/15-ц.
За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Таким чином, хоча ст. 1215 ЦК України і регламентує випадки, коли майно не повертається , але передбачає два винятка з цього правила: відсутність рахункової помилки з боку такої особи та недобросовісність набувача.
Відповідно до вимог статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Книга 5 ЦК України (зобов'язальне право) не визначає меж своєї дії на конкретні види зобов'язальних правовідносин, отже положення, зазначені у ній, застосовуються також до кондикційних зобов'язань в частині, що не суперечать їх змісту.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, з наведених положень випливає, що у справах про повернення безпідставно набутих грошових коштів відсутність недобросовісності набувача доводить саме набувач (тягар доказування невинуватості)
Суд вважає, що аудіозаписи телефонних розмов не можуть бути визнані судом в якості допустимих доказів. Вирішуючи питання про допустимість аудіозаписів телефонних розмов, суд керується висновками, що містяться в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України №12?рп/2011 від 20.10.2011 р., та оцінює відповідні докази як такі, що є недопустимими та порушують встановлене ст. 32 Конституції України право на таємницю телефонних розмов.
Разом з цим, позивачем доведено перерахування відповідачу коштів в сумі 20100,50 грн., що також не заперечується ОСОБА_2 . Як вбачається з дубліката чека в призначенні платежу вказано «на операцию на глаза». Крім того, у відзиві на позов ОСОБА_2 зазначає, що дійсно 17.01.2020 отримала від ОСОБА_1 20100,50 грн. в якості допомоги на лікування та утримання сина та як борг за аліменти (а.с.60). При цьому відповідачем не надано належних та достатніх доказів використання перерахованих коштів за призначенням, так само як і не надано доказів їх зарахування в рахунок погашення боргу за аліментами.
Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь з ОСОБА_2 безпідставно отриманих відповідачем коштів перерахованих ОСОБА_1 для проведення операції на очах повнолітньому сину ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 3, 12, 81, 265, 315-316, 318-319 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 20100 (двадцять тисяч сто) грн. 50 коп.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку беззпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення та його проголошення 18.11.2022 о 14.00 год.
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Южного міського суду Сергій ЛЕМЕЦЬ