Справа № 522/3779/22-Е
Провадження № 2/522/3396/22
(ЗАОЧНЕ)
7 грудня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді - Косіциної В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
02 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, які на момент постановлення рішення будуть складатися із суми основного боргу у розмірі 189192,50 гривень, 3% річних у розмірі 295,45 грн. та встановлений індекс інфляції у розмірі 0 грн., тобто загалом 189 487,95 гривень та стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 за розпискою позичила ОСОБА_2 кошти у сумі еквівалентній 7000 доларів США, які останній зобов'язався повернути за першою вимогою. 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслала на адреси відповідача повідомлення щодо повернення коштів протягом місяця, які були отримані ОСОБА_2 29 квітня 2021 року та 08 травня 2021 року. Однак, свого обов'язку щодо повернення коштів ОСОБА_2 не виконав.
За результатами автоматизованого розподілу справа була передана судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 27 червня 2022 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження по справі та встановив спрощений порядок розгляду справи з викликом сторін. При цьому, визнано явку обов'язковою.
16 серпня 2022 року на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Янковського Руслана Ярославовича про збільшення позовних вимог, в яких просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, а саме 255980,20 гривень суми основного боргу, 3% річних у розмірі 9341,52 грн. та встановлений індекс інфляції у розмірі 57713,35 грн., тобто загалом 323035,07 гривень та стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
06 жовтня 2022 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує, а також заява про стягнення судових витрат (справа № 522/3779/22-Е), а саме витрати на оплату правової допомоги у розмірі 5400 гривень.
20 жовтня 2022 року на електронну адресу суду з Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) надійшов лист, з якого слідує, що в інформаційній системі «Реєстр територіальної громади міста Києва», станом на 18.10.2022, дані про ОСОБА_2 та відомості про реєстрацію його місця проживання у місті Києві відсутні.
В судове засідання, призначене на 28 листопада 2022 року сторони не з'явились, відповідно до положень ст. 268 ЦПК України датою рішення є дата складання його повного тексту, розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у нього даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
В даній справі відповідач двічі належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; двічі не з'явився в судове засідання без повідомлення причин та не подав відзив. Позивач в свою чергу не заперечувала проти винесення заочного рішення, а тому суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, вирішив розглянути справу заочно.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, викладеній в позовній заяві ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відзив до суду від відповідача не надходив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення учасників справи по суті заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як зазначено у ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику
Так, судом було з'ясовано, що позивач ОСОБА_1 надала відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7 000 (сім тисяч) доларів США, яку останній зобов'язався повернути за першою вимогою, що підтверджується розпискою від 11.12.2020 року, оригінал якої був досліджений у судовому засіданні 17 серпня 2022 року, а копія якої міститься у матеріалах справи.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, в т.ч. повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Саме таку правову позицію виклав Верховний суд України у постанові від 18.09.2013 р у справі №6-63цс13.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За умовами вище вказаного договору, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено за першою вимогою.
Статтею 1049 ЦК України передбачено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такої правової позиції дотримується ВП Верховного Суду (постанова від 16.01.2019р. у справі №373/2054/16-ц)
Згідно із ст. 525 ЦК України одноособова відмова від виконання зобов'язань і одноособова зміна умов договору не припустимі, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності з умовами договору та вимогами Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Згідно із частинами 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як визначено статтею 527 ЦК, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Крім того, як передбачено ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з повідомленнями про повернення їй боргу у сумі 7000 доларів США протягом місяця або вона буде змушена звернутись до суду з вимогою про стягнення вказаних коштів (а.с. 21-22).
Боржник, відповідно до ст. 625 ЦК України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Як зазначає позивачка, на момент звернення ним до суду із позовною заявою, відповідач грошові кошти не повернув, неодноразові звернення залишає без уваги, у зв'язку із чим позивач вважає своє право порушеним та змушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою.
Доказів протилежного відповідачем не надано, правом на подачу відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 не скористався, відзив до суду не направлено та судом не встановлено.
У зв'язку з вище викладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 7 тис. дол. США підлягають задоволенню.
З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних витрат за кожен день від простроченої суми, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування - 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Договір позики (розписка) від 11.12.2020 року є безпроцентним договором.
Отже, у зв'язку з неправомірним використанням відповідачем грошових коштів у період з 29 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року (з урахуванням збільшених позовних вимог), відповідач має сплатити 3% річних, що становить 9341,52 гривень.
Разом з тим, за змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Відтак, інфляція за період з травня 2021 року по серпень 2022 року становить 57713,35 гривень.
Разом з тим, сума боргу, яка складає 7000 доларів США, еквівалентна 255980,20 гривень.
Так, станом на 16 серпня 2022 року офіційний курс НБУ за 1 долар США становив 36,5686 гривень (https://bank.gov.ua).
Отже сума основного боргу, станом на 16 серпня 2022 року становить 7000 * 36,5686 = 255980,20 гривень.
Відтак, суд вважає, що відповідач має обов'язок щодо сплати 3% річних за період з 05.2021 по 08.2022, інфляційних втрат у розмірі 57713,35 гривень та безпосередньо суму позики, що складає загальну суму 323035,07 гривень (9341,52 + 57713,35 + 255980,20).
Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики складає 323035,07 гривень, з яких: 255980,20 гривень - сума основного боргу, 57713,35 гривень - інфляція, 9341,52 гривень - 3% відсотки річних.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з тим, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до змісту ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
При зверненні до суду позивачем судовий збір сплачено не було, у зв'язку з тим, що вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідчення № НОМЕР_1 та довідкою до акту огляду медико- соціальною експертною комісією №303825 від 23 травня 2017 року, а тому є звільненою від сплати судового збору.
Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, витрати на професійну правничу допомогу, а також пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В матеріалах справи на підтвердження повноважень представника позивача міститься акт наданих послуг від 23 вересня 2022 року, квитанція № 0.0.2172989814.1 від 23.06.2021, та ордер, виданий адвокатом.
Згідно з актом наданих послуг від 23 вересня 2022 року загальна сума послуг з надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) становить 5400,00 грн, яка складається з підготовки, складання та надіслання ОСОБА_2 вимоги щодо повернення боргу, підготовки, складання та подання позовної заяви про стягнення коштів та заяви про збільшення позовних вимог.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах N 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За правовими позиціями, викладених у постановах Верховного Суду по справам N 816/2096/17, N 826/7806/17 вказано, щодо часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, а не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19).
Стороною відповідача не подано заяву про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).
За умови належного підтвердження витрати на професійну правничу допомогу стягуються і у випадку, коли фактично ще не сплачені стороною, а тільки мають бути сплачені (ВС/ОП/КГС, N 922/445/19 від 03 жовтня 2019 р.).
З урахуванням викладеного, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України суд вважає доведеним витрати позивача на правничу (правову) допомогу у розмірі 5400,00 грн., у зв'язку з чим суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням правової (правничої) допомоги в розмірі 5400 грн.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5400,00 грн.
За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст., 15, 16, 192, 526, 625-627, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 77, 76, 81, 133, 137, 141, 158, 174, 178, 187, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості у розмірі 323035,07 (триста двадцять три тисячі тридцять п'ять) гривень 07 копійок та судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5400,00 (п'ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складаня повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 7 грудня 2022 року.
Суддя Косіцина В.В.
07.12.2022