вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"05" грудня 2022 р. Справа № 918/1007/21(561/469/22)
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,
за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом ОСОБА_1
до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення коштів,
у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665) про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540),
у судове засідання учасники справи не з'явилися.
Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
В червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Зарічненського районного суду Рівненської області із позовною заявою до Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач звернувся до суду з вимогами до боржника щодо стягнення:
- заборгованості по заробітній платі в розмірі 70 507 грн 19 коп.
- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2021 р. по день ухвалення рішення у справі.
Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 561/469/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні з роботи. Вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Призначено розгляд справи у відкрите судове засідання на 26 липня 2022 року.
7 липня 2022 року представник відповідача звернувся до Зарічненського районного суду Рівненської області з клопотанням про передачу зазначеної справи до Господарського суду Рівненської області для її розгляду в межах справи № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 13 вересня 2022 року клопотання представника відповідача Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про передачу справи на розгляд іншому суду задоволено та справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, передано на розгляд за підсудністю (юрисдикцією) до Господарського суду Рівненської області.
29.09.2022 року за результатами автоматизованого розподілу судової справи № 561/469/22 між суддями, дану справу розподілено судді Політиці Н.А. (у провадженні якої перебуває справа № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та присвоєно номер 918/1007/21(561/469/22).
Суд зазначає, що статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.01.2022 року відкрито провадження у справі № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", визнано грошові вимоги Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до боржника у розмірі 2 064 087 грн 00 коп., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.07.2022 року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича, визначено дату проведення попереднього судового засідання на 22.03.2022 року; зобов'язано розпорядника майна провести інвентаризацію майна боржника.
Отже, враховуючи викладене вище, справа № 918/1007/21(561/469/22) за позовом ОСОБА_1 до Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів підлягає розгляду у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665) про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540).
Абзацом 3 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 3 жовтня 2022 року справу № 918/1007/21(561/469/22) за позовом ОСОБА_1 до Філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів прийнято до провадження судді Політики Н.А. в межах провадження у справі про банкрутство. Одночасно вказаною ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 від 23.06.2022 року залишено без руху, зобов'язано позивача у 5-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме, надати платіжне доручення про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 2 481 грн 00 коп.
11 жовтня 2022 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява на виконання ухвали щодо усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору від 07.10.2022 року № 13 в сумі 2 481 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2022 року розгляд справи продовжено та призначено судове засідання на 7 листопада 2022 року.
18 жовтня 2022 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання від 14.10.2022 року про заміну неналежного відповідача в порядку ст. 48 ГПК України, в якій просив замінити у справі 918/1007/21(561/469/22) неналежного відповідача, Філію "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", належним відповідачем - Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540).
Ухвалою суду від 7 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_1 від 14.10.2022 року про заміну неналежного відповідача в порядку ст. 48 ГПК України задоволено. Замінено первісного відповідача - Філію "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (34100, Рівненська обл., м. Дубровиця, вул. Воробинська, 176, код ЄДРПОУ 26206644) на належного відповідача - Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) (далі - Підприємство, відповідач). Розгляд справи відкладено на 28 листопада 2022 року. Одночасно вказаною ухвалою зобов'язано позивача направити відповідачу - Дочірньому підприємству "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) копію позовної заяви від 23.06.2022 року з доданими до неї документами, докази чого надати суду до 21.11.2022 року.
18 листопада від позивача на адресу суду надійшов супровідний лист з додатками на виконання ухвали суду від 07.11.2022 року, до якого долучено докази направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.
25 листопада 2022 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву від 25.11.2022 року № 6/226, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема відповідач зазначає, що про можливе порушення своїх прав позивач знав 22 лютого 2022 року, а відтак, останнім пропущено тримісячний строк, визначений ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) для звернення до суду із вказаним позовом і не заявлено клопотання про його поновлення (в порядку визначеному главою 6 ЦПК чи главою 6 ГПК України). Також відповідач зазначає, що позивачем не надано власного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 22.02.2022 року, що унеможливлює визнання або заперечення його розміру, а відтак, в силу норм ст. 74 ГПК України такі вимоги є не доведеними (підтвердженими доказами) і підлягають відхиленню. Крім того відповідач зазначає, що Підприємство з листопада 2021 року перебувало в стадії ліквідації, а з 12.01.2022 року в процедурі банкрутства у справі № 918/1007/21, а відтак відсутня його вина у можливому порушенні прав позивача. Також відповідач наголошує на застосуванні висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, з посиланням на ст. ст. 116, 117 КЗпП України відповідач вказує на відсутність вини Підприємства у не здійсненні розрахунку. Крім того, сплата середнього заробітку при затримці здійснюється за заявою працівника. Такої заяви не надходило ні на філію, ні на Підприємство з моменту звільнення по сьогодні. Відповідач наголошує, що згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вважає, що суд може зменшити розмір відшкодування передбаченого ст. 117 КЗпП України. На підтвердження своєї позиції посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У судове засідання 28 листопада 2022 року позивач не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 33013 1221285 5 (а.с. 70).
Крім того відповідач у судове засідання 28 листопада 2022 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 07.11.2022 року (а.с. 64).
Згідно з пунктом 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи належне повідомлення позивача та відповідача про судове засідання, призначене на 28.11.2022 року, а також те, що повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
У судовому засіданні 28 листопада 2022 року судом було прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 працював у філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на посаді водія автотранспортних засобів.
Згідно Наказу від 21.02.2022 року № 01-к ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, в день звільнення, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України, повного розрахунку з останнім не проведено. Зокрема, як зазначив позивач, відповідач не виплатив йому розрахункових за період з 01.04.2021 року по 21.02.2022 року на загальну суму 70 507 грн 19 коп.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").
У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, Підприємство всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не в повному обсязі виплатило йому заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 70 507 грн 19 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками Форми ОК-5 та Форми ОК-7.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем жодних заперечень щодо наявності у Підприємства перед позивачем заборгованості по заробітній платі в розмірі 70 507 грн 19 коп. не наведено. Також відповідачем жодних доказів про те, що заборгованість по заробітній платі в розмірі 70 507 грн 19 коп. є спірною, суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що борг перед позивачем із заробітної плати за період з 01.04.2021 року по 21.02.2022 року становить 70 507 грн 19 коп.
Відповідачем всупереч вимог ст. ст. 13, 73, 74 ГПК України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано, заборгованість перед позивачем не спростовано.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду із вказаним позовом.
З приводу наведеного, суд вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У іншому своєму рішенні від 5 квітня 2001 року Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, слід вказати, що закон, як правило, зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. До конкретного факту чи випадку необхідно застосовувати закон, який діяв у момент, коли трапився цей випадок або мав місце даний факт.
Так, як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся із даним позовом 23.06.2022 року, при цьому просить стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2021 року по 21.02.2022 року, тобто звернення із позовом відбулося до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року, яким внесено зміни в ст. 233 КЗпП України. Таким чином, на переконання суду враховуючи, що закон зворотньої сили не має, тому на дані правовідносини не поширюється ст. 233 КЗпП України в редакції закону від 01.07.2022 року, щодо обмеження строку на звернення до суду в три місяці.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Підприємства заборгованості із заробітної плати в сумі 70 507 грн 19 коп. підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2021 р. по день ухвалення рішення у справі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений з 21.02.2022 року, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з Підприємства середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, то наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 22.02.2022 р.
Позивач просив стягнути середній заробіток з 22.02.2021 року, однак початок обрахунку суми середнього заробітку слід здійснювати з 22.02.2022 року.
При цьому, суд обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є грудень 2021 року та січень 2022 року. Заробітна плата позивача становила всього 15 437 грн 71 коп. При цьому, у грудні 2021 року позивач мав відпрацювати 22 дні, а у січні 2022 року - 19 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 376 грн 53 коп. (15 437 грн 71 коп./41 робочих дні).
Як встановлено судом, за період з 22.02.2022 року по 28.11.2022 року кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 197 днів (лютий - 5 днів, березень - 22 дні, квітень - 21 день, травень - 22 дні, червень - 22 дні, липень - 21 день, серпень - 22 дні, вересень - 22 дні, жовтень - 20 днів, листопад (до 28.11.2022 року включно) - 20 днів.
За розрахунком суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 74 176 грн 41 коп. (197 робочих днів з 22.02.2022 року по 28.11.2022 року х 376,53 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (15 437,71 грн - заробітна плата за грудень 2021 року - січень 2022 року/41 фактично відпрацьовані дні = 376,53 грн) = 74 176,41 грн.).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з Підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 74 176 грн 41 коп.
Заперечуючи проти розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач посилався на те, що позивачем не надано власного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 22.02.2022 року, що унеможливлює визнання або заперечення його розміру. Також відповідач зазначав, що Підприємство з листопада 2021 року перебувало в стадії ліквідації, а з 12.01.2022 року в процедурі банкрутства у справі № 918/1007/21. Крім того, заперечуючи проти розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач наголошував на застосуванні висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Також відповідач зазначав, що згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З приводу наведеного, суд зазначає наступне.
По-перше, зменшення такого розміру є його правом, а не обов'язком суду.
По-друге, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц, зазначено, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, відкриття провадження у справі про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Проте, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, а також те, що вказана заборгованість не погашена на день винесення рішення (понад 9 місяців), співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки саме в сумі 74 176 грн 41 коп.
Крім того, посилання відповідача в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на вказані вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц не беруться судом до уваги, оскільки ці постанови прийнято за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судом доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки саме в сумі 74 176 грн 41 коп.
Разом з тим, щодо посилання на ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року) про нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не більш як за шість місяців, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У іншому своєму рішенні від 5 квітня 2001 року Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, слід вказати, що закон, як правило, зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. До конкретного факту чи випадку необхідно застосовувати закон, який діяв у момент, коли трапився цей випадок або мав місце даний факт.
Так, як убачається із матеріалів справи позивач звернувся із даним позовом 23.06.2022 року, при цьому просить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 22.02.2022 року по день ухвалення рішення, тобто звернення із позовом відбулося до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року, яким внесено зміни в ст. 117 КЗпП України. Таким чином, на переконання суду враховуючи, що закон зворотньої сили не має, тому на дані правовідносини не поширюється ст. 117 КЗпП України в редакції закону від 01.07.2022 року, щодо обмеження строку в шість місяців.
Крім того згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб'єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.
Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.
Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 р. № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.
Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п. п. "б" п. 176.2 ст. 176 Кодексу).
Суд роз'яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому суд виходить з того, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, здійснюючи системний аналіз положень чинного законодавства України та наведених правових позицій Верховного Суду, а також, як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 70 507 грн 19 коп. та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 року по 28.11.2022 року в розмірі 74 176 грн 41 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, ОСОБА_1 заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні було сплачено 2 481 грн 00 коп. судового збору.
За вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (розмір судового збору за дану вимогу становить 2 481 грн 00 коп.).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас частиною 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, за які позивач звільнений від сплати судового збору, задоволено судом повністю, судовий збір за вказану вимогу в розмірі 2 481 грн 00 коп. відповідно до норм ч. 2 ст. 129 ГПК України слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Крім того, враховуючи задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку, судовий збір за вказану вимогу в розмірі 2 481 грн 00 коп. відповідно до норм ч. 1 ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плату в розмірі 70 507 (сімдесят тисяч п'ятсот сім) грн 19 коп.; середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 року по 28.11.2022 року в розмірі 74 176 (сімдесят чотири тисячі сто сімдесят шість) грн 41 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті, та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 5 грудня 2022 року.
Суддя Політика Н.А.