ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2022Справа № 910/7719/22
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ваговимірювальні системи"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 322 160,40 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ваговимірювальні системи" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 322 160,40 грн., у тому числі 295 000,00 грн. основного боргу, 27 039,98 грн. інфляційних втрат, 120,42 грн. 0,1 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № ДОН/НХ-21673/НЮ-В від 25.11.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/7719/22 позовну заяву залишено без руху.
05.09.2022 до Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7719/22, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
14.10.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив в якому останній зазначає, що частково не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення 0,1 % річних у розмірі 120,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 27 039,98 грн. та вважає ці вимоги безпідставними і необґрунтованими. Крім того, відповідачем подано заяву про розстрочення виконання рішення суду, відповідно до якої відповідач просить розстрочити виконання ухваленого рішення суду на 10 місяців.
21.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення. У письмових поясненнях позивач зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, оскільки останній не виконав свого обов'язку щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
26.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ваговимірювальні системи» як постачальником та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» як покупцем укладено Договір поставки № ДОН/НХ-21673/НЮ-В (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору предметом Договору є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною чинного Договору.
Пунктом 1.2. Договору найменування товару: ваги автомобільні « 40ВА-1-1ПМ-8» (далі по тексту - товар).
Згідно з п. 5.2. Договору, загальна сума Договору складає: 295 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 4.5. Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару та підписання акту прийому-передачі товару обома сторонами Договору.
Згідно з п. 4.6 Договору товар постачається постачальником за рахунок постачальника на склад покупця у структурний підрозділ «Лиманське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»: Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, 29Г на умовах DDP згідно правил Інкотермс-2010.
Відповідно до п. 6.4 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок після підписання акту прийому-передачі на 45 банківський день з дати реєстрації податкової накладної у Державному реєстрі. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (залізничної накладної) та акту прийому-передачі на отримання товару.
Пунктом 8.4. Договору сторонами погоджено, що підтвердженням про одержання товару покупцем є накладна на прийом товару та акт прийому-передачі, оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін. Акт прийому-передачі покупець повертає постачальнику після підтвердження покупцем факту отримання.
На виконання умов Договору позивачем здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 295 000,00 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № 1459 від 29.12.2021, а також Актом приймання-передачі товару від 29.12.2021 за договором № ДОН/НХ-21673/НЮ-В від 25.11.2021.
Крім того, поставка товару відображена у податковій звітності шляхом внесення до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України податкових накладних.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено оплату поставленого товару на суму 295 000,00 грн., що і стало підставою для звернення до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 295 000,00 грн. що підтверджується підписаними з обох сторін видатковою накладною № 1459 від 29.12.2021, а також Актом приймання-передачі товару від 29.12.2021 за Договором № ДОН/НХ-21673/НЮ-В від 25.11.2021.
За отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого заборгованість відповідача за Договором складає 295 000,00 грн.
Факт заборгованості перед позивачем в розмірі 295 000,00 грн. відповідачем не заперечується.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 295 000,00 грн. підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 27 039,98 грн. інфляційних втрат та 120,42 грн. 0,1 % річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Крім того п. 11.2 Договору встановлено, що сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 % річних від прострочення суми грошового зобов'язання за цим Договором.
Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та норм чинного законодавства.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 039,98 грн. інфляційних втрат та 120,42 грн. 0,1 % річних підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням з 24.02.2022 воєнного стану було неможливим виконання своїх зобов'язань за Договором через настання форс-мажорних обставин, на підтвердженням чого надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Так, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 введено воєнний стан.
Згідно з листом Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Згідно з п. 9.5. Договору сторона, яка попала під дію форс-мажорних обставин та в результаті цього не може виконати зобов'язання за цим Договором, зобов'язана терміново, не пізніше трьох календарних днів з моменту їх виникнення, в усній або письмові формі повідомити про це другу сторону.
Однак, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про неможливість виконати зобов'язання, не надано належних доказів неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Судом також прийнято до уваги, що 14.10.2022 відповідачем було подано заяву про розстрочення виконання рішення строком на 10 місяців.
У поданій заяві відповідач зазначає, що враховуючи наявність обставин непереборної сили, з метою дотримання балансу інтересів сторін та відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України доцільним є розстрочити оплату заборгованості на 10 місяців.
Згідно з ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом. (п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо (п. 7.2. вищевказаної постанови).
Згідно з ч. 5 ст. ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Приймаючи до уваги наведені відповідачем обставини, враховуючи наявність порушеного права позивача, не надання відповідачем доказів, які свідчать про його фінансовий стан, зокрема безпосередньо відсутність грошових коштів на рахунках, що унеможливлює виконання рішення суду у встановлені законом строки, з метою дотримання балансу інтересів сторін, принципів розумності та справедливості, суд не вбачає підстав для розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуюче викладене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у розмірі 295 000,00 грн. основного боргу, 27 039,98 грн. інфляційних втрат та 120,42 грн. 0,1 % річних.
Стосовно заяви позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
З аналізу наведених норм законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження надання адвокатом правової допомоги позивачем надано Договір про надання правових (юридичних) послуг № 181021/1 від 18.10.2021, замовлення № 3 від 11.08.2022 на надання правових (юридичних) послуг, рахунок на оплату № 1108/2022 від 11.08.2022 на суму 15 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правових (юридичних) послуг № 181021/1 від 18.10.2021 здача-приймання наданих правових (юридичних) послуг за цим Договором оформлюється Актом-здачі прийняття наданих послуг.
За приписами ч. 4, 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна та інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 та п. 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 914/1605/18).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, ціні позову та (або) значенню справи.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 671/1957/20, провадження № 61-9039св21.
В матеріалах справи відсутній Акт здачі-прийняття наданих послуг за Договором про надання правових (юридичних) послуг № 181021/1 від 18.10.2021, що унеможливлює встановлення судом на підставі належних доказів факту надання правничої допомоги та прийняття її позивачем.
При здійсненні розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг. Таку позицію виклав Верховний Суд в додатковій постанові від 07.12.2018 у справі № 922/749/18.
За таких обставин, суд, враховуючи вказані вище положення законодавства, оцінивши належні та допустимі докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено факту прийняття наданих послуг за Договором про надання правових (юридичних) послуг № 181021/1 від 18.10.2021 згідно Акту-здачі прийняття наданих послуг.
Судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ваговимірювальні системи" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 322 160,40 грн. - задовольнити.
2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ваговимірювальні системи" (49083, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, кімната 416, ідентифікаційний код 36495890) 295 000 (двісті дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 27 039 (двадцять сім тисяч тридцять дев'ять) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 120 (сто двадцять) грн. 42 коп. 0,1 % річних та 4 832 (чотири тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 41 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.12.2022.
Суддя С. В. Стасюк