Справа № 161/5365/22 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/902/22 Категорія: 45 Доповідач: Здрилюк О. І.
05 грудня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року,
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 14.07.2016 приблизно о 20 годині відповідач, знаходячись на території земельної ділянки сільськогосподарського призначення поблизу вулиці Торчинської села Одеради Луцького району Волинської області, діючи умисно, на грунті особистих неприязних відносин, перебуваючи за кермом автомобіля марки «Toyota Land Cruiser 120» р.н.з. НОМЕР_1 (Бельгійська реєстрація) та здійснюючи рух на ньому, з метою заподіяння тілесних ушкоджень цілеспрямовано спрямував вказаний автомобіль та здійснив ним наїзд на нього, заподіявши тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Луцького міськрайонного суду від 05.02.2021 відповідача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання. Також було частково задоволено його цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24.03.2022 вирок Луцького міськрайонного суду від 05.02.2021 скасовано, а обвинуваченого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження закрито. Цивільний позов залишено без розгляду.
Оскільки кримінальне провадження відносно відповідача закрито з нереабілітуючих підстав та в ході розгляду кримінального провадження встановлено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди його фізичному здоров'ю, тому він має право на відшкодування моральної шкоди у порядку ст. ст. 23, 1167, 1177 ЦК України.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із отриманими тілесними ушкодженнями, що супроводжувалися фізичним болем та хвилюванням за стан свого здоров'я, а також небезпеки залишитися інвалідом.
Відповідач завдав тілесні ушкодження небезпечним способом, шляхом використання автомобіля, з особливою зухвалістю та почуттям безкарності, у присутності багатьох людей, серед яких і працівники ТОВ «Україна-Баїв», у якому він обіймав посаду директора, що спричинило особливі душевні хвилювання.
Від отриманих тілесних ушкоджень він у непритомному стані був госпіталізований у лікарню, проходив стаціонарне і амбулаторне лікування, що унеможливило приймати особисту участь у господарській діяльності підприємства, що негативно відбилося на його діловій та особистій репутації.
Його нормальні життєві зв'язки та звичний спосіб життя були суттєво порушені із-за необхідності тривалий час приймати участь у процесуальних діях у правоохоронних та судових органах, що змусило докладати додаткових зусиль.
Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на його користь 100000 грн моральної шкоди та 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 80000 грн моральної шкоди та 15000 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 1200 грн судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 від імені позивача, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У даному випадку - це 05 грудня 2022 року.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду в частині розподілу судових витрат скасувати з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК).
Судом встановлено, що ухвалою Волинського апеляційного суду від 24.03.2022 вирок Луцького міськрайонного суду від 05.02.2021 скасовано, кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України закрито, а обвинуваченого звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі ст. 49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності (а.с.10-14).
Конінгс ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що 14.07.2016 приблизно о 20 годині, знаходячись на території земельної ділянки сільськогосподарського призначення поблизу вулиці Торчинської села Одеради Луцького району Волинської області, діючи умисно, на грунті особистих неприязних відносин, перебуваючи за кермом автомобіля марки «Toyota Land Cruiser 120» р.н.з. НОМЕР_1 (Бельгійська реєстрація) та здійснюючи рух на ньому, з метою заподіяння тілесних ушкоджень цілеспрямовано спрямував вказаний автомобіль та здійснив ним наїзд на потерпілого ОСОБА_1 , чим заподіяв потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритої травми грудної клітки зі зламами 6, 7 ребер справа, забійної рани м'яких тканин передньої поверхні нижньої третини лівої гомілки, забоїв та підшкірних крововиливів лівого стегна, правого плечового та кульшового суглобів.
В апеляційній скарзі відповідач, не заперечуючи своєї вини, не погоджується лише із визначеним судом розміром моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні належного до стягнення розміру моральної шкоди суд першої інстанції урахував глибину перенесеного позивачем фізичного болю та страждань, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я; глибину душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, характер вчиненого відповідачем правопорушення та ступінь його вини, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню відповідачем.
Рішення суду в цій частині прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні не підлягає.
Разом із тим, питання щодо розподілу судових витрат вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим рішення суду в цій частині необхідно скасувати з таких підстав.
Стягуючи за надання правничої допомоги заявлені позивачем ці витрати у повному розмірі - 15000 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір винагороди визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, а тому не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Проте, до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.
Також судом невірно визначено розмір судового збору, який необхідно стягнути із відповідача в дохід держави.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таким чином, зазначені норми процесуального законодавства не надають будь-яких виключень стороні у доведеності розміру витрат на професійну правничу допомогу, навіть якщо ці витрати визначені у фіксованому розмірі.
У порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України сторона позивача не надала відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт кожного з адвокатів зокрема та їх вартості, що сплачена позивачем.
Про зазначене відповідач звернув увагу у своєму відзиві на позовну заяву (а.с.83-84), проте позивач не надав відповідних доказів і після цього, а також не приєднав їх і до відзиву на апеляційну скаргу.
Апеляційний суд доходить висновку, що саме ця обставина і перешкодила відповідачу надати більш конкретні заперечення щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що при наведених обставинах, у зв'язку із ненаданням усіх належних, допустимих та достовірних доказів для обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесені позивачем витрати необхідно покласти на нього, незалежно від часткового задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову у 2022 році заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди на підставі пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягали оплаті судовим збором у розмірі 992,40 грн.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволено у розмірі, який становить 80% від заявленого, то стягненню з відповідача підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 793,92 грн.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 793 (сімсот дев'яносто три) грн 92 коп. судового збору.
Понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу - покласти на нього.
У решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді