05 грудня 2022 року
м. Київ
справа №240/1292/21
адміністративне провадження №К/990/31804/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року
у справі №240/1292/21
за позовом ОСОБА_1
до Житомирської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - Офіс Генерального прокурора
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Житомирської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - Офіс Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23 листопада 2020 року №35 про неуспішне проходження прокурором Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Житомирської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року №342к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області та органів Житомирської обласної прокуратури 31 грудня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з розрахунку 1018,14 грн за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з 01 січня 2020 року і до моменту фактичного поновлення в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області;
- стягнути з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 21380,94 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 11 листопада 2022 року.
Одночасно з касаційною скаргою заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в обґрунтування якого зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження. Зазначає, що з метою встановлення стану судового розгляду, отримання копії постанови та з'ясування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, позивач застосував усі доступні для засоби в період воєнного стану, коли всі реєстри закриті, а саме 23 червня 2022 року, 06 липня 2022 року та 27 липня 2022 року скерував відповідні звернення на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду (вказані звернення разом з доказами про їх відправлення додано до касаційної скарги). У подальшому, скаржника було повідомлено, що для отримання копії постанови необхідно звернутися безпосередньо до Житомирського окружного адміністративного суду. Тому, 29 липня 2022 року звернувся із письмовою заявою до Житомирського окружного адміністративного суду та лише 03 серпня 2022 року отримав копію постанови суду апеляційної інстанції.
Також заявник вказує, що через 15 днів після отримання постанови суду апеляційної інстанції, а саме 19 серпня 2022 року скерував першу касаційну скаргу проте, ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року касаційну скаргу було повернуто. 30 вересня 2022 року скаржник повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою проте, така касаційна скарга також була повернута судом касаційної інстанції. При цьому, роз'яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Поняття поважності причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а тому його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк.
Перша касаційна скарга подана позивачем з дотриманням строку на касаційне оскарження, а повторні касаційну скаргу направлено скаржником у найкоротший строк, що є належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження.
За такого правового регулювання, обставин справи та доказів доданих скаржником на підтвердження зазначених обставин, Суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що суди попередніх інстанції застосували пункт 7 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі №420/1199/21.
Також вказує, що суди попередніх інстанції застосували положення пункту 10 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а.
Крім того зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, а також правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 24 травня 2019 року у справі №815/1554/17.
В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, а саме: частину зазначеної скаржником статті, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Поряд з цим, Судом установлено, що позивач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, які ухвалами Верховного Суду від 01 вересня 2022 року (К/990/22892/22) та 18 жовтня 2022 року (К/990/26867/22 ), повернуті особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених зокрема, пунктом 1частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, як установлено в ухвалах Верховного Суду від 01 вересня 2022 року (К/990/22892/22) та 18 жовтня 2022 року (К/990/26867/22 ), у даній справі та справі №200/13482/19-а відмінні фактичні обставини, умови застосування правових норм, відтак правовідносини у вказаних справах не є подібними.
Так, частково задовольняючи позовні вимоги у справі 200/13482/19-а, суди попередніх інстанцій з висновками яких погодився і Верховний Суд виходили з того, що неврегульованість на нормативному рівні питання яким саме чином мали б діяти відповідачі при отриманні ними заяви, яка не повною мірою відповідає за своїм змістом та формою вимогам наказу Генеральної прокуратури України від 3 жовтня 2019 року №221 (додаток 2), у будь-якому разі не може тягнути за собою вкрай негативні наслідки для позивача у вигляді його звільнення з посади, у тому числі внаслідок вільного трактування відповідачами вимог, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядку проходження прокурорами атестації, у несприятливий для позивача спосіб.
Тоді як у цій справі відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не пройшов перший етап атестації тестування на знання та уміння у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за наслідками якого набрав 43 бали з необхідних для успішного проходження першого етапу 70 та більше балів. Зазначений факт був зафіксований у відомості про результати тестування.
У справі №420/1199/21 встановлено, що позивач зверталася до Кадрової комісії із заявою про повторне проходження атестації у зв'язку з технічним збоєм, про що 11 листопада 2020 року складено акт про дострокове завершення тестування з незалежних від членів комісії та прокурора причин. За цим актом, під час тестування втрачено зв'язок із сервером і прокурор не змогла продовжити тестування.
Тоді як у справі, що переглядається позивач проходив перший етап атестації тестування на знання та уміння у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за наслідками якого набрав 43 бала з необхідних для успішного проходження першого етапу 70 та більше балів. Зазначений факт був зафіксований у відомості про результати тестування. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту зазначеної відомості вбачається, що її підписано головою та секретарем першої кадрової комісії, будь-яких зауважень щодо роботи програмно-апаратного комплексу відомість не містить. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до кадрової комісії лише через два місяці після здачі іспиту із заявою про технічний збій комп'ютерної техніки під час іспиту 29 жовтня 2020 року.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Що стосується посилання скаржника постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 та від 24 травня 2019 року у справі №815/1554/17.
Так у вказаних позивачем справах взагалі не застосовувалося положення пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а висновки суду зроблені за відмінних фактичних обставин справи, предмету позову та суб'єктивного складу.
У тексті касаційної скарги указано, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі є, те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд не приймає такі доводи скаржника оскільки, відповідно до ухвали 22 березня 2021 року Житомирського окружного адміністративного суду вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Проте, касаційна скарга містить обґрунтування скаржника щодо неповідомлення його про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні, що за змістом відповідає пункту 3 частини 3 статті 353 КАС України, а саме справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Крім того, скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту З розділу II Порядку №221;
- статей 8,14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- пункту 12 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №113-ІХ
- пункту 3 та 16 Порядку №233
- пункту 14 статті 92, статті131-1 Конституції України, частини З статті 16 Закону України «Про прокуратуру».
Серед іншого, скаржник як на підставу для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій посилається також на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України).
Обґрунтування скаржника наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 та 4 (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, 3 частини 3 вказаної статті) частини четвертої статті 328 КАС України, є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.
Скарга відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкриті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 329, 334 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі №240/1292/21 та поновити його.
Відкрити провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі №240/1292/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Другої кадрової комісії обласних прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - Офіс Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Витребувати з Житомирського окружного адміністративного суду матеріали справи №240/1292/21.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали - та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій і доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
О.А. Губська
М.В. Білак,
Судді Верховного Суду