ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2022 Справа № 910/8089/22
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, 32-А, код ЄДРПОУ 30859524)
до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, код ЄДРПОУ 22945712)
про стягнення 5 444,21 грн,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 29 095,79 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.09.2022 на електронну адресу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що розмір страхового відшкодування в порядку суброгацїї з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу за вирахуванням франшизи за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів (на яку зменшилося страхове відшкодування сплачене позивачем) становить 23 651,78 грн, а безумовна франшиза, на розмір якої зменшилося страхове відшкодування сплачене позивачем, відповідно до розрахунку страхового відшкодування наданого у додатку № 9 до позовної заяви становить 5 468,60 грн. Також відповідач просить суд вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у зв'язку з частковим визнанням відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті. Крім того, відповідач зазначає, що витрати на правову допомогу є завищеними та необґрунтованими, оскільки на думку відповідача, представник позивача отримує повний пакет документів, необхідних для подання суброгаційного позову від ПрАТ «СК «УСГ» і є зрозумілим, що представник не займається додатковим збором документів на відміну, якби він надавав правові послуги фізичній особі, де дійсно може виникнути необхідність у зборі додаткових документів для подання позову.
05.10.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що вирахування франшизи, передбаченої договором КАСКО у розмірі 5 468,60 грн є незаконним та необґрунтованим. Що ж стосується доводів відповідача з приводу того, що витрати на правову допомогу є завищеними, позивач зазначає, що йому є незрозумілим твердження з приводу того, що представник позивача не займається додатковим збором документів та з приводу того, що позивач надає всі документи та порівняння з наданням правової допомоги фізичній особі, де, начебто фізична особа не надає всі документи, а їх десь збирає адвокат. Для позивача не зрозуміло поділ співмірності на юридичних та фізичних осіб.
Крім того, 05.10.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній зазначає що відповідач 20.09.2022 перерахував на розрахунковий рахунок позивача 23 651, 78 грн, тому сума боргу становить 5 444,21 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.07.2009 року між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Порше Лізинг Україна» був укладений Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) № 28-0199-0157.
Відповідно до Додатку № 28-0199-0157\19\0016 від 08.02.2019 року предметом страхування вказаного договору є страхування транспортного засобу «Фольксваген», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
06.12.2021 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Фольксваген», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу «Ауді», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 .
Відповідно до схеми місця ДТП, протоколу про адміністративне правопорушення серії АББ № 279259 від 06.12.2021 року та постанови Дарницького районного суду м. Києва від 05.08.2022 року по справі №753/1002/22, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
06.12.2021 року страхувальник звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, та надав усі необхідні документи.
20.12.2021 року ПАТ «СК «Українська страхова група» на підставі рахунку № СНС4443484-2 від 06.12.2021 року було складено страховий акт № STOKA-267 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «СК «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 32 805, 06 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 35412 від 20.12.2021 року.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Ауді», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 06.12.2021 року була застрахована у відповідача згідно полісу № ЕР-202714151, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.
На підставі вищевикладеного, 19.01.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 45671, та яка була отримана відповідачем 28.01.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.
З огляду на викладене, позивач вважає, що у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, до нього перейшло право вимоги на отримання від відповідача страхового відшкодування у розмірі 5 444, 21 грн, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно cт. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до cт. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 2 cт. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно cт. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Положеннями cт. 993 Цивільного кодексу України та cm. 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в ст. 9 Закону України "Про страхування".
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Ауді», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 06.12.2021 року була застрахована у відповідача згідно полісу № ЕР-202714151.
Судом встановлено, що як позивачем так і відповідачем було розраховано майже однаковий коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, застрахованого у позивача (позивачем - 43,97%, відповідачем - 43,9 %). При цьому позивачем з урахуванням зазначеного коефіцієнту фізичного зносу було нараховано до оплати (заборгованість страхового відшкодування) суму 29 095,79 грн, яка є меншою, ніж розрахована відповідачем та наведена у його відзиві, а саме 29 110,38 грн.
Згідно з полісом № ЕР-202714151 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, франшиза становить 0,00 грн та страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 130 000,00 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку суми страхового відшкодування, суд зазначає, що розмір страхового відшкодування з урахуванням зносу 43,97 % становить 29 095,79 грн (сума позову до звернення позивача з заявою про зменшення позовних вимог).
Згідно положень ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
19.01.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 45671. Докази надіслання містяться в матеріалах справи.
В процесі розгляду справи, позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він зазначив, що відповідачем 20.09.2022 здійснено перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 23 651, 78 грн, тому сума боргу становить 5 444,21 грн.
Дані обставини підтверджуються копією платіжного доручення №6163 від 20.09.2022 на суму 23 651,78 грн.
Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнав її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд прийняв до розгляду заяву позивача та визначив ціну позову з її урахуванням.
Разом з тим, відповідачем суму в розмірі 5 444,01 грн позивачу не відшкодовано.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в ст. 9 Закону України "Про страхування".
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов'язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.
Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 5 444,01 грн відповідачем не сплачені.
Твердження відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування останнім 5 468,00 франшизи, на розмір якої зменшилося страхове відшкодування, сплачене позивачем, суд вважає помилковим, оскільки відповідач здійснює виплату страхового відшкодування не на підставі договору КАСКО, а на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім того, позивач не здійснював виплату з урахуванням зносу, оскільки це не передбачено умовами договору КАСКО, більше того, при виплаті позивач вже вирахував 5 468,60 грн франшизи.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру судового збору, оскільки останнім частково було визнано позовні вимоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 130 ПІК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в' разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги лише частково, а не повністю (законодавство не містить порядку повернення позивачу судового збору при частковому визнанні позову), ніякої медіації проведено не було, так як і не було досягнуто будь-яких домовленостей з приводу розміру страхового відшкодування, клопотання відповідача про зменшення розміру судового збору задоволенню не підлягає.
Крім того, як вже зазначалось, позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, де просить стягнути з відповідача 5 444,01 грн, які відповідач не визнав ні повністю, ні частково. Навпаки наводить суду свої заперечення проти задоволення вимог в цій частині.
За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 5 444,01 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з матеріалами справи, 14.01.2022 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Гедз» був укладений договір про надання правової допомоги №2-01/2022-ВР.
Відповідно до п. 5.1. договору про надання правової (правничої) допомоги, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000,00 гривень 00 копійок за кожну справу.
Відповідно до Акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №2-01/2022-ВР від 14.01.2022 клієнт за виконану роботу сплачує Адвокатському бюро гонорар, передбачений в розмірі 5 000,00 грн за кожну справу.
Позивачем здійснено оплату послуг адвоката у загальному розмірі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4380 від 18.08.2022, з призначенням платежу «сплата за надання правової допомоги по договору №2-01/2022 від 14.01.2022».
Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.
Доводи відповідача з приводу того, що витрати на правову допомогу є завищеними та не співмірними, оскільки представник позивача не займається додатковим збором документів, а клієнт (юридична особа) надає всі документи, тоді як фізична особа не надає всі документи, а їх збирає адвокат, суд визнає необґрунтованими, оскільки дані твердження не знаходять документального підтвердження та будь-яких інших доказів не співмірності відповідач суду не навів.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/8089/22 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 5 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 5 000,00 грн витрат на послуги адвоката.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 5 444 (п'ять тисяч чотириста сорок чотири) грн 01 коп., 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.12.2022
Суддя І.О. Андреїшина