ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.11.2022Справа № 910/7000/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938)
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775)
про стягнення 17 357 515,03 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Остапенко О.П., Кравченко С.
Від відповідача: Слюсар С.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості за договором № УГВ126/11-21 від 27.04.2021 на надання послуг з ГРП на родовищах АТ "Укргазвидобування" у розмірі 17 357 515,03 грн, з яких: 15 057 904,80 грн основного боргу, 2 120 153,00 грн інфляційних втрат, 179 457,23 грн трьох відсотків річних та 21 883,96 грн пені.
Ухвалою суду від 10.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7000/22; встановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.09.2022 року.
22.08.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву.
Також 05.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що у зв'язку із прийняттям постанови НБУ №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період воєнного стану" відповідачу заборонено здійснювати платежі на користь ТОВ "Сервіс Ойл", оскільки засновником останнього є підприємство, зареєстроване в Республіці Білорусь.
У засіданні суду 07.09.2022 суд на місці ухвалив, залишити без розгляду клопотання представника відповідача, оскільки відповідачем не пропущено строк на подачу відзиву на позовну заяву, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У підготовчому засіданні 07.09.2022 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 відкладено судове засідання на 09.11.2022.
У судовому засіданні 09.11.2022 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 23.11.2022.
15.11.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано детальний опис робіт (наданих послуг).
Представники позивача у судовому засіданні 23.11.2022 підтримали заявлені позовні вимоги.
Відповідач у засіданні суду 23.11.2022 проти задоволення позовних вимог заперечив.
23.11.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.04.2021 між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (далі - підрядник) було укладено договір №УГВ126/11-21 на надання послуг з ГРП на родовищах АТ «Укргазвидобування» з додатками №1-19 до нього.
Відповідно до п. 1.1. договору № УГВ 126/11-21 предмет договору є послуга у здійсненні гідравлічного розриву пластів разом із постачанням необхідної кількості добавок для гелю і проппантів, обладнання. Послуга надається підрядником на нафтових і газових свердловинах на родовищах замовника, відповідно до графіку послуг ГРП, який складається замовником та узгоджується шляхом підписання підрядником, який після підписання сторонами становить невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору послуга здійснюється із закачуванням в інтервали на глибині від 1000 до 5700 м. і пластової температури від 30 до 140 °С. Технічні рідини на водній основі (лінійний /та гель-зшивач з поперечним зв'язком) з різним завантаженням гелю використовується в залежності від характеристик колектору.
Відповідно до п. 1.4. договору підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати, а замовник прийняти та оплатити комплекс послуг з гідравлічного розриву пласта (далі ГРП) на родовищах замовника.
Згідно з п. 1.5. договору замовник зобов'язується прийняти надані послуги та їх результати і оплатити їх відповідно до умов цього договору.
Загальна вартість договору не повинна перевищувати 166 230 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 27 705 000,00 грн і містить у собі вартість послуг і вартість матеріалів і обладнання підрядника, які використані підрядником при наданні послуг (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за фактично надані послуги здійснюється замовником в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника, вказаний в цьому договорі, протягом 30 календарних днів після отримання оригіналу рахунку підрядника, на підставі підписаного сторонами Акту приймання - передачі наданих послуг. Банківські витрати, пов'язані з оплатою послуг підрядника на території України, здійснюються за рахунок замовника.
Згідно з п. 6.2. договору в разі надання послуг, яке включає закачування пропанту, оплата наданих послуг здійснюється в обсязі закачаного проппанту в свердловину при закачуванні в пласт від 85% до 100% від запланованого в узгодженому дизайні ГРП або в узгодженому уповноваженим представником Замовника редизайні ГРП обсягу проппанту в порядку, зазначеному в п. 6.1. цього договору. У разі, якщо при закачуванні проппанту по вині підрядника протискування проппанту, у пласт виконано не в повному обсязі, передбаченому узгодженою індивідуальною програмою робіт (дизайном) ГРП, що спричинило відсипання башмаку НКТ проппантом, у такому разі очищення НКТ та стовбура свердловини до визначеної представником Замовника глибини від проппанту (флотом ГНКТ без освоєння / бригадою КРС) здійснюється за рахунок підрядника, або підрядник відшкодовує фактичні витрати замовнику на залучення сторонньої організації для очищення стовбура свердловини до визначеної глибини на підставі Акту приймання - передачі наданих послуг, підписаного Замовником та залученою сторонньою організацією. Подібні витрати третіх сторін обмежуються ринковою вартістю конкретної роботи та не повинні перевищувати 20 % вартості даного договору.
Пунктом 7.19 договору № УГВ 126/11-21 визначено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник виплачує підряднику пеню в розмірі 0,001 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
На виконання умов договору між сторонами підписано наступні акти приймання-передачі наданих послуг:
- № 1 від 29.04.2021 на суму 2 387 353,68 грн;
- № 2 від 05.05.2021 на суму 2 082 154,32 грн;
- №3 від 12.05.2021 на суму 2 233 317,60 грн;
- №4 від 20.05.2021 на суму 464 398,80 грн;
- № 5 від 20.05.2021 на суму 2 129 778,48 грн;
- № 6 від 25.05.2021 на суму 478 594,80 грн;
- № 7 від 25.05.2021 на суму 486 894,00 грн;
- № 8 від 31.05.2021 на суму 2 261 022,48 грн;
- № 9 від 03.06.2021 на суму 2 482 296,00 грн;
- № 10 від 03.06.2021 на суму 2 186 079,00 грн;
- № 11 від 04.06.2021 на суму 2 247 203,16 грн;
- № 12 від 14.06.2021 на суму 2 364 030,60 грн;
- № 13 від 14.06.2021 на суму 2 602 504,44 грн;
- № 14 від 17.06.2021 на суму 2 526 970,56 грн;
- № 15 від 30.06.2021 на суму 2 657 083,20 грн;
- № 16 від 30.06.2021 на суму 2 910 207,72 грн;
- № 17 від 30.06.2021 на суму 9 563 559,60 грн;
- № 18 від 19.07.2021 на суму 2 898 215,88 грн;
- № 19 від 18.08.2021 на суму 3 181 239,60 грн;
- № 20 від 25.08.2021 на суму 2 344 054,80 грн;
- № 21 від 27.08.2021 на суму 2 641 400,40 грн;
- № 22 від 30.08.2021 на суму 2 340 152,40 грн;
- № 23 від 01.09.2021 на суму 2 563 736,40 грн;
- № 24 від 17.09.2021 на суму 3 928 352,40 грн;
- № 25 від 17.09.2021 на суму 233 640,00 грн;
- № 26 від 17.09.2021 на суму 333 028,80 грн;
- №27 від 11.10.2021 на суму 1 020 445,20 грн;
- №28 від 11.10.2021 на суму 2 396 101,80 грн;
- № 29 від 19.10.2021 на суму 2 239 776,00 грн;
- № 30 від 20.10.2021 на суму 872 031,60.
Позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованість AT «Укргазвидобування» перед ТОВ «Сервіс Ойл» по договору № УГВ 126/11-21 складає 15 057 904,80 грн.
ТОВ «Сервіс Ойл» на адресу відповідача направляло пропозиції по сплаті заборгованості № 12/496 від 09.05.2022 та № 12/543 від 15.06.2022. Докази надсилання містяться в матеріалах справи. Відповіді на зазначені листи до матеріалів справи не додано.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати за надані послуги, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 15 057 904,80 грн, 2 120 153,00 грн інфляційних втрат, 179 457,23 грн трьох відсотків річних та 21 883,96 грн пені.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору підряду, який підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України, та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги на загальну суму 101 903 058,01 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг: № 1 від 29.04.2021 на суму 2 387 353,68 грн; № 2 від 05.05.2021 на суму 2 082 154,32 грн; №3 від 12.05.2021 на суму 2 233 317,60 грн; №4 від 20.05.2021 на суму 464 398,80 грн; № 5 від 20.05.2021 на суму 2 129 778,48 грн; № 6 від 25.05.2021 на суму 478 594,80 грн; № 7 від 25.05.2021 на суму 486 894,00 грн; № 8 від 31.05.2021 на суму 2 261 022,48 грн; № 9 від 03.06.2021 на суму 2 482 296,00 грн; № 10 від 03.06.2021 на суму 2 186 079,00 грн; № 11 від 04.06.2021 на суму 2 247 203,16 грн; № 12 від 14.06.2021 на суму 2 364 030,60 грн; № 13 від 14.06.2021 на суму 2 602 504,44 грн; № 14 від 17.06.2021 на суму 2 526 970,56 грн; № 15 від 30.06.2021 на суму 2 657 083,20 грн; № 16 від 30.06.2021 на суму 2 910 207,72 грн; № 17 від 30.06.2021 на суму 9 563 559,60 грн; № 18 від 19.07.2021 на суму 2 898 215,88 грн; № 19 від 18.08.2021 на суму 3 181 239,60 грн; № 20 від 25.08.2021 на суму 2 344 054,80 грн; № 21 від 27.08.2021 на суму 2 641 400,40 грн; № 22 від 30.08.2021 на суму 2 340 152,40 грн; № 23 від 01.09.2021 на суму 2 563 736,40 грн; № 24 від 17.09.2021 на суму 3 928 352,40 грн; № 25 від 17.09.2021 на суму 233 640,00 грн; № 26 від 17.09.2021 на суму 333 028,80 грн; №27 від 11.10.2021 на суму 1 020 445,20 грн; №28 від 11.10.2021 на суму 2 396 101,80 грн; № 29 від 19.10.2021 на суму 2 239 776,00 грн;№ 30 від 20.10.2021 на суму 872 031,60 грн. Акти приймання-передачі наданих послуг підписані та скріплені печатками контрагентів.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач частково здійснив оплату послуг на загальну суму 86 845 153,21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.
Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості за отримані послуги у розмірі 15 057 904,80 грн, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 15 057 904,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо тверджень відповідача про заборону здійснювати платежі на користь ТВО "Сервіс Ойл", суд зазначає наступне.
Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ТОВ "Сервіс Ойл" є ВАТ "Пуховичінафтопродукт" (країна резидентства - Білорусь).
Відповідно до п. 15 постанови Правління НБУ №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України певних видів операцій.
Разом з тим, обмежень щодо зарахування на рахунки ТОВ "Сервіс Ойл" грошових коштів від компаній-резидентів згадуваною постановою не передбачено.
За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача щодо заборони здійснення розрахунків із відповідачем.
Посилання відповідача на вплив форс-мажорних обставин судом також відхиляються, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення про настання форс-мажорних обставин та вплив таких обставин на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Таким чином, суд визнає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" про стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 15 057 904,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 2 120 153,00 грн інфляційних втрат, 179 457,23 грн трьох відсотків річних та 21 883,96 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГКУ штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГКУ платник коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 3 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Разом з тим правило ч. 2 ст. 551 ЦКУ, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, навіть якщо вони були прийняті до набрання чинності новим ЦКУ. Наведене стосується Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.
Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний. Так, якщо зазначеним Законом встановлено граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки), - то у більшому розмірі її стягнути не можна.
Пунктом 7.19. договору № УГВ 126/11-21 визначено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник виплачує підряднику пеню в розмірі 0,001 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а відтак оскільки заявлений до стягнення розмір пені є вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду, та встановлено, що наданий розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим, а відтак вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 23 799,60 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Як встановлено судом, разом з позовною заявою, позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи у суді, відповідно до якого загальний розмір судових витрат становить 29 200,00 грн.
Разом із заявою про розподіл судових витрат у цій справі позивачем надано договір про надання правової допомоги №13/22 від 17.05.2022, додаток №1 договору про надання правової допомоги №13/22 від 17.05.2022, Акт прийому-передачі послуг від 23.11.2022, наказ про відрядження № 21/2022 від 02.09.2022 та №31/2022 від 07.11.2022, касові чеки про оплату топлива від 07.09.2022, 09.11.2022, платіжні інструкції від 07.11.2022, 02.09.2022, 09.09.2022, 08.09.2022, 04.08.2022.
Так, згідно з п. 2 Акту прийому-передачі послуг від 23.11.2022 загальна вартість послуг за серпень-листопад 2022 по справі №910/7000/22 складає 23 799,60 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Обґрунтовуючи заперечення щодо заяви позивача про стягнення з АТ «Укргазвидобування» витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає, що витрати у сумі 23 799,60 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у Господарському суді міста Києва, затраченим ним часом на надання таких послуг, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 15.04.2021 у справі №910/7540/19, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі №910/14371/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме гака кількість часу витрачена на відповідні дії.
Разом з тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Однак, сама по собі наявність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу (правову) допомогу не може вважатися достатньою підставою для такого зменшення, адже відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи, що Акціонерне товариство "Укргазвидобування" вказаного обов'язку не виконало і належним чином не довело неспівмірності заявлених до стягнення судових витрат, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу, господарський суд вважає за необхідне покласти на позивача, з неправильних дій якого виник даний спір, понесені відповідачем витрати на професійну правову допомогу в сумі 23 799,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938) заборгованість у розмірі 15 057 904 (п'ятнадцять мільйонів п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот чотири) грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 179 457 (сто сімдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 120 153 (два мільйони сто двадцять тисяч сто п'ятдесят три) грн 00 коп., пеню у розмірі 21 883 (двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят три) 96 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 260 362 (двісті шістдесят тисяч триста шістдесят дві) грн 74 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 23 799 (двадцять три тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) грн 60 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 05.12.2022
Суддя І.О. Андреїшина