Головуючий І інстанції: Старосєльцева О.В.
06 грудня 2022 р. Справа № 520/19254/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021, по справі № 520/19254/21
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , тво начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, Харківського національного університету Повітряних Сил імені І.Кожедуба
про визнання правочину недійсним,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним контракт від 29.08.2021 про проходження військової служби (навчання) у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за підписом т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба - ОСОБА_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено про те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 з 19.07.2021 вже перебував у складі курсантів ХНУПС та, перебуваючи у відрядженні з 29.08.2021, не міг відмовитися від підписання контракту, адже укладення контракту було наказом для відповідача. Крім того, контракт був підписаний сторонами в інший день, а не 29.08.2021, оскільки 29.08.2021 (неділя) - офіційно вихідний день. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково послався на п. 70 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, також не звернув увагу на не заповнення п. 8 контракту, відсутність повноважень у т.в.о. начальника ХНУПС Коваленка М. М. покладати свої повноваження на полковника ОСОБА_2 , яким було підписано контракт з відповідачем, у зв'язку з наявністю ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.07.2021, якою ОСОБА_3 було відсторонено від виконання службових обов'язків.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач з 23.11.2018 проходив військову службу в Збройних Силах України.
29.08.2021 між Міністерством оборони України в особі т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба полковника ОСОБА_2 та громадянином - солдатом ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.
Чинність контакту припинено 01.10.2021 у зв'язку з відрахуванням від подальшого навчання ОСОБА_1 через небажання продовжувати навчання на підставі власноручно складеного рапорту.
Наказом начальника ХНУПС від 30.09.2021 №224 ОСОБА_1 був виключений зі списків.
Позивач, вважаючи недійсним вищезазначений контракт від 29.08.2021, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контракт про проходження військової служби був укладений за вільної волі позивача, котрий вже проходив строкову військову службу за призовом, без жодних ознак примусу, до погіршення правового становища заявника не призвів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.
Статтями 19, 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено загальні умови укладання контракту та прийняття на військову службу.
Порядок проходження громадянами України військової служби визначається також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Згідно абз. 1 п. 15 Положення, з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Відповідно до пп. 2 п. 16 Положення право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається: посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського.
Відповідно до абз. 1 п.18 Положення контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, строком на 3 роки.
Згідно з п. 26 Положення контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою.
Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця.
Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.
З аналізу наведених норм слідує, що укладення контракту про проходження професійної військової служби проходить дві стадії: 1) узгодження волі сторін, яка характеризується добровільністю вступу на професійну військову службу (суб'єктивна сторона), водночас, відсутність волі не породжує військово-службових відносин; 2) волевиявлення, тобто підпис контракту і тим самим надання узгодженої волі зовнішнього виразу (об'єктивна сторона). Волевиявленню передує перевірка відповідності громадянина (військовослужбовця) вимогам встановленим для вступу на професійну військову службу за контрактом.
Згідно п. 2.20 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція), за результатом відбору до проходження військової служби за контрактом кандидати з особовими справами та приписами військових комісаріатів направляються до військових частин.
У військових частинах стосовно кандидатів проводяться, зокрема, такі заходи: оформлення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
При успішних результатах відбору командир військової частини укладає з громадянами контракт про проходження військової служби та призначає на відповідні військові посади, про що видається наказ по особовому складу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує, що спірний контракт містить його підпис.
При цьому, позивач зазначає, що при підписанні контракту було відсутнє з його сторони вільне волевиявлення, оскільки, підписуючи контракт, він виконував наказ та не міг відмовитися від його підписання.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необгрунтованими з наступних підстав.
Вільне волевиявлення учасника правочину є тією вимогою, яка відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, характеризує чинність правочину. Водночас, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України однією з підстав для визнання правочину недійсним є недодержання в момент його вчинення вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину, відповідності такого волевиявлення його внутрішній волі (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 цього Кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Тобто, форма зовнішнього волевиявлення може не відповідати внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій інших осіб або юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. У таких випадках дії особи не можуть об'єктивно відображати її внутрішню волю.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний контракт фізично підписаний сторонами шляхом проставлення власноручних підписів та скріплений відповідною печаткою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Отже, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, фактично надавши волевиявлення на його укладення.
Щодо доводів апелянта про те, що спірний контракт був підписаний сторонами в інший день, а не 29.08.2021, колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість, оскільки судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний контракт підписаний сторонами 29.08.2021 року. При цьому, апелянтом ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів про підписання спірного контракту іншою датою.
Щодо доводів апелянта про не заповнення п. 8 контракту (дата набрання чинності контракту), судова колегія зазначає, що відповідно до приписів Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, контракт про навчання набирає чинності з дня призначення особи на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.
Стосовно доводів апелянта про те, що полковником ОСОБА_2 від імені Міністертства оборони України було укладено контракт з ОСОБА_1 , без відповідних на те повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний контракт з ОСОБА_1 було укладено Міністерством оборони України в особі т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба полковника Бережного Андрія Олександровича.
Наказом т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - Коваленко М.М. від 22.07.2021р. №162 тимчасове виконання обов'язків начальника Університету покладено на начальника штабу-першого заступника начальника Університету - полковника ОСОБА_2 у зв'язку із прийняттям ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.07.2021р, якою до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту строком на 60 діб та відсторонено від посади тимчасово виконуючого обов'язки начальника Харківського національного університету Повітряних Сил.
Апелянт зазначає, що в день прийняття зазначеної ухвали ОСОБА_3 вже був відсторонений від посади та відповідно не міг виносити наказ про покладення своїх обов'язків на іншу особу.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, полковник ОСОБА_2 обіймав військову посаду начальника першого заступника начальника Університету і тому у силу ст.70 Статуту внутрішньої служби ЗСУ навіть за відсутності окремого наказу чи розпорядження автоматично підлягав до вступу на посаду начальника Університету і до виконання усіх обов'язків і повноважень за посадою начальника Університету.
Із листа-відповіді на запит ОСОБА_4 за підписом т.в.о. начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, генерал-майора ОСОБА_5 від 24.09.2021р. вбачається, що 29.08.2021р. полковник ОСОБА_6 перебував на службі та виконував обов'язки тимчасово виконуючого обов'язки начальника Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, тобто командира Університету.
Посилання позивача на інформацію (адресовану помічнику начальника університету - начальнику фінансово-економічної служби від тво начальника стройової частини відділу персоналу та штабу університету, підполковнику Калуцького від 20.10.2021р.) про те, що тимчасове виконання обов'язків за посадою начальника Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба покладено на генерал-майора ОСОБА_7 наказом Міністерства оборони України від 27.08.2021р. № 103 КП, не спростовує факт виконання полковником ОСОБА_2 29.08.2021р. у якості тимчасово виконуючого обов'язки за посадою начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба ОСОБА_2 , оскільки згідно приписів ст.70 Статуту навіть тимчасова фізична відсутність командира - начальника Університету за місцем дислокації військового формування призводить до набуття повноважень за посадою командира - начальника Університету або першим заступником командира або начальником штабу (тобто уданому конкретному випадку саме полковником ОСОБА_2 , котрий одночасно поєднував обидві військові посади за організаційною структурою штату).
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково послався на п. 70 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами п. 70 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548- XIV (далі - Статут) заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання бойових завдань бригадою (полком, окремим батальйоном); за організацію та якість проведення занять з бойової підготовки; за створення навчально-матеріальної бази, вдосконалення та утримання її в справному стані; за спортивно-масову роботу; за підготовку класних спеціалістів; за додержання військової дисципліни та внутрішнього порядку; за організацію пожежної безпеки у бригаді (полку, окремому батальйоні). Заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) підпорядковується командирові та є прямим начальником усього особового складу бригади (полку, окремого батальйону), за відсутності командира виконує його обов'язки. У військових частинах, де посада заступника командира бригади (полку, окремого батальйону) не передбачена за штатом, виконання цих обов'язків покладається на начальника штабу.
Отже, у силу дії прямої норми закону начальник штабу органу військового формування (у тому числі і Університету) імперативно автоматично та без будь-якого окремого письмового документа набуває усіх без винятку повноважень командира військової частини за подією фізичної відсутності командира.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відстутність підстав для визнання оскаржуваного контракту недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 по справі № 520/19254/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий