06 грудня 2022 року справа №200/2227/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року (повне судове рішення складено 26 серпня 2022 року) у справі № 200/2227/22 (суддя в І інстанції Шувалова Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року за № 0534/72697/72697/16 «Про припинення щомісячної страхової виплати» щодо припинення позивачу щомісячної страхової виплати з 01 грудня 2015 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року за № 0534/72697/16 «Про зняття з обліку потерпілого» щодо зняття з обліку потерпілого ОСОБА_1 та припинення всіх страхових виплат з 01 грудня 2015 року;
- зобов'язати Управління поновити позивачу нарахування та виплату страхових виплат з 01 грудня 2015 року, нарахувати та виплатити заборгованість зі страхових виплат за період, починаючи з 01 грудня 2015 року, на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати у Єнакіївському відділенні фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З 01 жовтня 2014 року позивач встав на облік Костянтинівського відділення фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та отримував там відповідні страхові виплати з 01.10.2014 по 30.11.2015. З 01.12.2015 йому було припинено нарахування та виплату страхових виплат. 07.12.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення страхових виплат та з 01.12.2021 такі виплати було продовжено, але у виплаті заборгованості за період з 01.10.2014 по 30.11.2021 відмовлено. Посилаючись на протиправність дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати йому страхових виплат, а також на те, що заборгованість по страховим виплатам до теперішнього часу залишається невиплаченою, що грубо порушує його конституційні права, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року № 0534/72697/72697/16 «Про припинення щомісячної страхової виплати» щодо припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01 грудня 2015 року.
Визнано протиправною та скасувати постанову Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року за № 0534/72697/16 «Про зняття з обліку потерпілого» щодо зняття з обліку потерпілого ОСОБА_1 та припинення всіх страхових виплат з 01 грудня 2015 року.
Зобов'язано Управління нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі страхових виплат за період з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2021 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на правомірність своїх дій. Так, у спірний період, а саме з 01.12.2015 по 01.12.2021, позивач у встановленому порядку не звертався з необхідними документами до робочих органів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області за продовженням страхових виплат, тому останній не мав правових підстав на отримання страхових виплат. Відповідач вважає, що тим самим позивач не виявив бажання підтвердити свій статус внутрішньо - переміщеної особи та продовжити довідку ВПО і не здійснив заходів, направлених на отримання страхових виплат, на які він мав право.
Крім того, суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково, що підтверджується довідкою Донецької обласної медико-соціальної експертної комісії від 21.04.2003 серії 2-18 АВ № 091047.
Згідно довідки Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 25.11.2014 № 1425-9258 фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
Постановою Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року № 0534/72697/72697/16 потерпілому ОСОБА_1 припинено щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1106,05 грн з 01 грудня 2015 року, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки.
Постановою Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року № 0534/72697/17 знято з обліку потерпілого ОСОБА_1 з 30 листопада 2015 року, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки.
07 грудня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат.
16 грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року та 25 січня 2022 року позивач через свого представника - адвоката Єфанова І.Д. звернувся до відповідача із заявою про поновлення нарахування і виплату страхових виплат та нарахувати і виплатити заборгованість зі страхових виплат з грудня 2015 року по грудень 2021 року.
Відповідач листом від 21 грудня 2021 року за № 24.03.1/2039, від 24 грудня 2021 року за № 01-04/15-252/, від 19 січня 2022 року за № 01-04/15-90 повідомив представника позивача про те, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве Донецької області. З 01 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року отримував щомісячні страхові виплати у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. З 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відділення із заявою про продовження страхових виплат. За період з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2021 року страхові виплати позивачу не нараховувались.
Постановою Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції в Донецькій області Фонду соціального страхування України від 05 січня 2022 року та 12 січня 2022 року № 14026/229067/72697/19 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 2 619,84 грн з 01 грудня 2021 року безстроково. Проведено донарахування щомісячних виплат за грудень 2021 року.
26 січня 2022 року представник позивача - адвокат Єфанов І.Д. звернувся до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області із запитом щодо строку дії довідки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради листом від 03 лютого 2022 року № К-50-5.1-6.2 повідомило адвоката Єфанова І.Д., що станом на 01 лютого 2022 року довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 25.11.2014 № 1425-9258 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є діючою та безтерміновою.
Згідно наданих відповідачем до суду відомостей програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» від 06 червня 2022 року № 05.23-24/409 позивачу не нараховувались та не виплачувались страхові виплати за період з грудня 2015 року по листопад 2021 року.
З довідки наданої відповідачем до суду убачається, що з грудня 2021 року позивач одержує страхові виплати (грудень 2021 року - 2619,84 грн, січень 2022 року - 2 619,84 грн, лютий 2022 року 2619,84 грн, березень 2022 року - 2986,22 грн, квітень 2022 року - 2 986,22 грн).
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій щодо ненарахування та невиплати страхових виплат позивачу за період з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2021 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судами, позивач не отримував страхові виплати за період з 01.12.2015 по 30.11.2021, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
При цьому, статтею 46 Закону № 1105-XIV не передбачено підстави для припинення страхових виплат, як закінчення дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно статей 1, 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Слід зазначити, що ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 3 Закону № 1382-IV свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно статті 29 Цивільного кодексу України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Враховуючи наведені норми, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а держава, в свою чергу, відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа “Мюллер проти Австрії”).
В рішенні від 8 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» та практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
В статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Згідно положень статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Згідно частини першої статті 27 Основ виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до преамбули Закону № 1105-XIV цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Статтею 46 Закону № 1105-XIV встановлені підстави припинення страхових виплат, які не є вичерпними.
Проте, слід зауважити, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Слід зазначити, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення соціальних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, є безпідставними, оскільки Закон № 1105-XIV має вищу юридичну силу.
Позивачу встановлена втрата працездатності безстроково відповідно до довідки МСЕК, тому в цьому випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що невиплата належних позивачу страхових виплат з 01.12.2015 по 30.11.2021 є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Згідно частини четвертої статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що страхові виплати не були призначені саме відповідачем.
Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Слід вказати, що згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Закон, який би передбачав можливість нездійснення виплати особі заборгованості зі страхових виплат, на які особа мала право за законом, з підстав неприйняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати такої заборгованості - не приймався.
Підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач як підставу невиплати страхових виплат, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Враховуючи наведене, колегія судів вважає правильним висновок місцевого суду, що відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2021 року, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною та скасування постанови Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року за № 0534/72697/72697/16 «Про припинення щомісячної страхової виплати» щодо припинення позивачу щомісячної страхової виплати з 01 грудня 2015 року; визнання протиправною та скасування постанови Костянтинівського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 листопада 2015 року за № 0534/72697/16 «Про зняття з обліку потерпілого» щодо зняття з обліку потерпілого ОСОБА_1 та припинення всіх страхових виплат з 01 грудня 2015 року та всіх страхових виплат з 01 грудня 2015 року.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
З огляду на те, що судами встановлено, що рішення суб'єкта владних повноважень були протиправними, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі страхових виплат за період з 01.12.2015 по 30.11.2021 на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України».
Матеріалами справи встановлено що з 01 грудня 2021 року та на час подання цієї позовної заяви до суду, відповідач нараховує та виплачує позивачу щомісячні страхові виплати, тому місцевий суд дійшов також обґрунтованого висновку, що з 01 грудня 2021 року відсутні спірні правовідносини, які підлягають захисту у судовому порядку.
Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року в справі № 200/2227/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 06 грудня 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук