06 грудня 2022 року справа №200/4257/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (повне судове рішення складено 27 вересня 2022 року у м. Слов'янську) у справі № 200/4257/22 (суддя в І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2022 року Раков Артем Валентинович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління) з вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачеві страхових виплат з 1 січня 2021 року;
- зобов'язати відповідача поновити позивачеві нарахування страхових виплат та сплатити заборгованість по страховим виплатим з 1 січня 2021 року.
Посилаючись на порушення Конституції України, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV), Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив страхові виплати, як внутрішньо переміщеній особі. Позивач вважав дії відповідача щодо невиплати страхових виплат протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом через свого представника
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Управління щодо припинення щомісячної страхової виплати позивачу 1 січня 2021 року.
Зобов'язано Управління поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, сплативши заборгованість за весь період, починаючи з 1 січня 2021 року.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що Управлінням не оспорюється право позивача на страхові виплати, проте питання реалізації цього права повністю залежить від волевиявлення самого позивача, яке ним у спірний період не було здійснено. Так відповідач зазначив, що згідно звірки по переселенцям (додаток 1) ПЗ «Реєстр Потерпілих» ОСОБА_1 з 1 січня 2015 року і по теперішній час до інших відділень ВД Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат, як внутрішньо переміщена особа не звертався і не отримував, тому відповідач не нараховував виплату страхових сум позивачу з 01.01.2021 в порядку та у спосіб, встановлений діючим законодавством.
З посиланням на приписи постанов Кабінету Міністрів України, що регламентують соціальні виплати внутрішньо-переміщеним особам, апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим травня 2002 року Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області.
30 жовтня 2017 року позивачу видана довідка № 000038383771 про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 2003 року. Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 27 жовтня 2003 року Серія 2-18 АВ потерпілому ОСОБА_1 встановлена втрата працездатності 15 % безстроково.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/10004/20-а від 29 грудня 2020 року вирішено зокрема:
«Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат в повному обсязі за період з 01 січня 2015 року.
Скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 05 січня 2015 року № 0534/71892/11 «Про зняття з обліку потерпілого».
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити у повному обсязі нарахування та виплату ОСОБА_1 суми страхових виплат за період з 01 січня 2015 року та сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати страхових виплат за період з 01 січня 2015 року».
Як зазначає відповідач, на виконання вказаного вище рішення позивачеві виплачені страхові виплати за період з квітня 2015 року по грудень 2020 року. Проте, оскільки із заявою про продовження страхових виплат ОСОБА_1 не звертався, страхові виплати припинено з січня 2021 року.
Постанова або рішення про припинення страхових виплат відповідачем не надана та в матеріалах справи відсутня.
Згідно з довідкою відповідача, що надана на вимоги ухвали суду, у період з січня 2021 по вересень 2022 року щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися та не виплачувалися. Проте вказана довідка містить інформацію, що загальна сума страхових виплат, що обліковуються з січня 2021 року по вересень 2022 року складає 50 895,81 грн.
На звернення представника позивача щодо підстав невиплати страхових виплат, Фонд соціального страхування України листом від 26 серпня 2022 року повідомив про необхідність особистого звернення потерпілого до робочого органу Фонду та надання документів, що посвідчують особу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
За приписами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV від особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп.1, 3 ч. 1 ст. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Матеріалами справи підтверджується, що виплата щомісячної страхової суми позивачу припинена у зв'язку із відсутністю особистого звернення щодо поновлення виплат після протиправного припинення їх виплати відповідачем.
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Відповідно до положень ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п. 15 викладено в такій редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», п.18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
За змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або “інші права”, як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Слід зазначити, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон № 1105-XIV внесено не було.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату соціальних виплат позивачу, яку призначено останньому безстроково.
При ухваленні рішення у справі судами, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, ураховуються правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3535/16-ц, в якій Суд дійшов висновку, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до органу про продовження соціальних виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволені позову.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Місцевий суд дійшов правильного висновку, що невиплата належної позивачу страхових виплат призначених безстроково, є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з січня 2021 року та зобов'язання поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з січня 2021 року.
Щодо доводів апелянта про не встановлення під час розгляду справи правильність оформлення ордеру та наявність повноважень у представника позивача підписувати позов.
Так, апелянт вважає, що представником позивача не надано достатньо доказів щодо його повноважень, зокрема підпису позовної заяви, оскільки в ордері серії АН № 1064686 про надання правової допомоги зазначено, що він виданий на підставі договору № б/н від 01.02.2022, натомість такий договір до позову не додано.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Отже процесуальним законом визначено, що ордер підтверджує повноваження адвоката, а надання договору про правову допомогу в цьому випадку законодавство не вимагає.
Наведені доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року в справі № 200/4257/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 06 грудня 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук