ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 грудня 2022 року м. Київ № 640/21200/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 статус ветерана військової служби та видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран військової служби».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою від 01.12.2022 замінено відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 на правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Ухвала про відкриття провадження в справі отримана відповідачем 01.10.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105105601332.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № 69 від 28.04.2000, за підписом Міністра - генерала внутрішньої служби ОСОБА_2 , підполковник ОСОБА_1 , старший офіцер відділу оперативного планування і контролю оперативного управління Головного управління сил Цивільної оборони, звільнений у запас за п.65 п.п. «г» (у зв'язку зі скороченням штатів) Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 № 174/93, з правом носіння військової форми одягу та оголошенням подяки.
Згідно з даним наказом календарна вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 складала 22 роки 8 місяців.
Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №105 від 29.04.2000, за підписом Міністра - генерала внутрішньої служби ОСОБА_2 , підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу оперативного планування і контролю оперативного управління Головного управління сил Цивільної оборони:
- виключено з 26.05.2000 зі списків особового складу Головного управління ЦО, видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік у Московський РВК міста Києва;
- згідно з Указом Президента України від 04.10.1996 № 923 «Про грошове забезпечені військовослужбовців» надано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.1992 № 161 виплачено одноразову грошову винагороду за високу бойову готовність у розмірі 2-х місячного утримання за січень-квітень 2000 року;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.01.2000 № 12 виплачено грошову допомогу у зв'язку зі звільненням з військової служби у розмірі 575 гривень.
06.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою, у якій просив надати йому статус ветерана військової служби та видати пільгове посвідчення «Ветеран військової служби».
Листом Київського міського військового комісаріату від 16.04.2020 за реєстраційним номером ВСЗ/1714 відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана військової служби.
Як вбачається зі змісту вказаного листа, підставою для відмови стали наступні обставини.
Зокрема, в листі зазначено, що для встановлення правової основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільняються у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей, був прийнятий Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей». Саме цим Законом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» доповнено п. 5 такого змісту: «які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 і більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
За п. 2 ст. З Закону України «Про державні гарантії соціального захисту Військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей», дія п. 5 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» поширюється на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після 01.01.2004.
Оскільки ОСОБА_1 був звільнений за скороченням штатів, а не у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, то надати йому статус ветерана військової служби немає законних підстав.
Таким чином, причинами відмови Київського міського військового комісаріату є: 1) звільнення Позивача не у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України; 2) відсутність на час звільнення позивача норми, на підставі якої позивач має право на отримання статусу ветерана військової служби.
Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених доводів відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист», в редакції чинній станом на дату звільнення позивача - 28.04.2000, ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному обчисленні і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України чи колишнього Союзу РСР, а також інваліди I та II груп, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Оскільки станом на дату звільнення позивача з військової служби останній не мав 25 років вислуги, отже у нього не могло виникнути права на отримання статусу ветерана військової служби.
У подальшому до ст.5 вказаного Закону було внесено зміни (статтю 5 доповнено пунктом 5 згідно із Законом України від 15.06.2004 р. № 1763-IV), зокрема доповнено дану статтю ч.5 наступного змісту: «Ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
Визначаючись стосовно норми матеріального права, яка підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, з урахуванням ст.58 Конституції України, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27.03.2003 у справі № 4-рп/2003 (п. 4, п. 5) Суд дійшов до наступних висновків:
«За Законом України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (203/98-ВР ) набуття статусу ветерана органів внутрішніх справ не пов'язується з часом звільнення особи зі служби в цих органах. З тексту статті 5 Закону очевидно, що ветеранами органів внутрішніх справ визнаються особи за умови наявності таких фактів: громадянство України; бездоганна служба; 25 і більше років вислуги у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні); звільнення в запас або у відставку: а) відповідно до законодавства України, б) відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР, в) відповідно до законодавства держав СНД. З цих положень саме норма "звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства ... колишнього Союзу РСР" буквально дає відповідь на спірне питання. У разі звільнення працівників органів внутрішніх справ після 1 січня 2002 року окремі нормативні акти колишнього СРСР іноді застосовуються лише для обчислення вислуги років (у тому числі на пільгових умовах), а сам акт звільнення в запас або у відставку здійснюється виключно на основі законодавства України або (в окремих випадках) держав СНД.
Отже, припис статті 5, що тлумачиться, стосовно звільнення в запас або у відставку відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР свідчить, що законодавець мав на увазі і тих громадян, які звільнилися з органів внутрішніх справ до 1 січня 2002 року. Таким чином, статус ветерана органів внутрішніх справ за умови наявності всіх інших названих вище підстав надається незалежно від часу виходу працівника цих органів у запас або у відставку.
Конституційний Суд України також дійшов висновку, що посилання на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання про визнання громадян України ветеранами органів внутрішніх справ і надання їм установлених пільг є помилковим. Якщо факти громадянства України, бездоганної служби протягом 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) та звільнення у запас або відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД вже мали місце на час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» ( 2373-14 ), тобто на 1 січня 2002 року, то, якщо інше не зазначається законодавцем, вони обов'язково підпадають під дію цього Закону».
Як наслідок, в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України зроблено наступний висновок: «В аспекті порушених у конституційному поданні питань положення статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» ( 203/98-ВР ) слід розуміти так, що громадяни України визнаються ветеранами органів внутрішніх справ за наявності умов, передбачених зазначеною статтею, незалежно від часу їх звільнення в запас або у відставку з органів внутрішніх справ.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про помилковість доводів відповідача щодо не розповсюдження на позивача дії норми ч.5 ст.5 Закону.
Стосовно доводів відповідача про те, що в наказі про звільнення позивача відсутнє формулювання «звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України», суд зазначає наступне.
Відповідно до п.65 розділу VIII Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174/93, офіцери можуть бути звільнені з військової служби:
а) за вислугою строку служби;
б) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Окремі категорії осіб офіцерського складу, перелік яких затверджується Міністром оборони України, за їх згодою можуть бути звільнені з військової служби за віком, якщо їм до досягнення встановленого граничного віку залишилося п'ять і менше років за умови наявності у них права на одержання пенсії за вислугу років.
Офіцери, у яких закінчився строк контракту і які досягли граничного віку перебування на військовій службі, можуть бути залишені на ній за їх згодою після укладення нового контракту, але не більш як до досягнення граничного віку перебування в запасі;
в) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;
г) у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на військовій службі;
д) після закінчення строку контракту або у зв'язку з його розірванням;
е) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;
є) за службовою невідповідністю;
ж) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;
з) за власним бажанням за наявності вислуги не менш як п'ять років у календарному обчисленні на посадах офіцерського складу.
Позивача звільнено саме на підставі пп. «г» п.65 вказаного Положення.
При цьому, ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка регулює питання звільнення з військової служби також не містила і не містить в собі такої підстави для звільнення з військової служби, як «у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України».
З метою отримання роз'яснення стосовно такої підстави для звільнення з військової служби, як «у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України», позивач листом від 27.04.2020 звернувся до Міністра оборони України Тарана А.В., в якому просив повідомити, за яким пунктом Тимчасового положення від 13.05.1993 №174/93 звільняється особа офіцерського складу, якщо приводом, фактичною причиною, за якою звільняється особа є скорочення чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування?
Листом від 22.05.2020 №321/56ВихЗВГ Міністерство оборони України зазначило, що у разі скорочення чисельності Збройних Сил України відповідно до законодавства стосовно чисельності Збройних Сил України на відповідний рік, військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Таким чином, є можливим дійти висновку, що під звільненням особи у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України розуміється звільнення у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на військовій службі.
За таких обставин, оскільки Позивач підпадає під визначення особи яка бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнена з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача надати ОСОБА_1 статус ветерана військової служби.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран військової служби», Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до п.п.1, 3 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» від 30.08.1999 №1601 (в редакції від 04.12.2019), посвідчення та нагрудні знаки «Ветеран військової служби» видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» є наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби» вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами за місцем реєстрації ветерана (ч.4 Порядку №1601).
Враховуючи наведене в сукупності, оскільки відповідачем не обґрунтовано правомірності власної відмови у видачі позивачу посвідчення і нагрудного знака «Ветеран військової служби», а матеріалами справи підтверджується право позивача на отримання таких посвідчення і нагрудного знака, з метою всебічного і повного захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог також і в ці частині, внаслідок чого адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 статус ветерана військової служби та видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран військової служби».
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,20 грн (вісімсот сорок грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович