ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 грудня 2022 року м. Київ № 640/3451/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області
проскасування рішень,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 37768863), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2021 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25.11.2021 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25.11.2021 про скасування посвідки № НОМЕР_1 на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є безпідставним, оскільки скасовано посвідку якої не існує. Позивач знаходиться на території України за посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 за записом №19761210-07451 від 17.11.2020.
Також позивач не погоджується з рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2021 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки, оскільки воно винесене через не оплату штрафу в розмірі 5100 грн., проте штраф був погашений до винесення відповідачем спірного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідачем через канцелярію суду подано відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що спірні рішення винесенні у відповідності до вимог чинного законодавства є правомірними та не підлягають скасуванню.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
17.11.2020 громадянин Азербайджану ОСОБА_2 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , яка видана органом 8011, на підставі 04/14 - тобто возз'єднання сім'ї з громадянкою України, на підставі шлюбу.
Оскільки термін дії посвідки на тимчасове проживання закінчувався, в 2021 році позивач подав документи в ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області на отримання посвідки на тимчасове проживання, прийшовши отримувати документ йому було відмовлено та повідомлено в усному порядку про його депортацію та не отриманні посвідки на тимчасове проживання.
Адвокат позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання роз'яснення з яких причин громадянину Азербайджану ОСОБА_1 відмовлено в отриманні посвідки на тимчасове проживання та згідно з яких підстав депортують.
Відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що рішенням від 25.11.2021 скасовано посвідку на тимчасове проживання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пп. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322; рішенням від 11.11.2021 заборонили в'їзд в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки, з підстав порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Згідно з пунктами 6, 8, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення № 360) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За правилами пункту 2 Положення № 360 Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235 (далі - Інструкція № 1235).
Пунктом 3 Інструкції № 1235 передбачено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку (підпункт «г» пункту 4 Інструкції № 1235).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
Згідно із пунктом 6 Інструкції № 1235 рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Отже, передумовами для прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України за абзацом 6 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або наявність іншого невиконаного майнового зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, однак, за умови, що такі мали місце під час попереднього перебування такої особи на території України.
З матеріалів справи встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.11.2021 №261 прийнято на підставі абзацу 6 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у зв'язку із тим, що позивач не виконав постанову від 09.12.2020 серії ПН МКМ №005201 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн., винесену у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
За правилами частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно квитанції від 09.02.2021 №30 позивач сплатив суму у розмірі 5879,00 грн., з призначенням платежу ВП №63862036.
Також, згідно квитанції від 11.10.2021 №10, позивачем сплачено 11415,30 грн., з призначенням платежу: ВП №64111837 заборгованість 10200 грн., виконавчий збір 1020,00 грн., витрати виконавчого провадження 195,30 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ВП №63862036 та ВП №64111837 відкрито з примусового виконання постанови від 09.12.2020 серії ПН МКМ №005201.
Однак, незважаючи на те, що позивачем станом на 11.10.2021 погашено заборгованість в повному обсязі, відповідач 11.11.2021 прийняв рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з цим суд приходить до висновку про те, що при прийнятті рішення Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_3 від 11.11.2021 №261 на підставі абзацу 6 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідачем не були враховані усі обставини, що мали значення для його прийняття, а саме здійснення оплати штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області про заборону в'їзду в Україну громадянина Азербайджану ОСОБА_3 від 11.11.2021 № 261.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управлінням ДМС у м. Києві та Київській області від 25.11.2021 №80111500032824 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд виходить з наступного.
Так, рішення №80111500032824 про скасування посвідки на тимчасове проживання виданої громадянину Азербайджану ОСОБА_3 прийняте 25.11.2021 відповідачем, у відповідності до підпункту 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.Згідно з підпунктом 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2021 №261 про заборону в'їзду в Україну громадянина Азербайджану ОСОБА_3 , а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управлінням ДМС у м. Києві та Київській області від 25.11.2021 №80111500032824 про скасування посвідки на тимчасове проживання виданої громадянину Азербайджану ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України зазначено, що Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 124 Конституції України, частина друга статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Суд є конституційно визначеним державним інститутом, який правомочний захищати права і свободи людини і громадянина, завданням якого є здійснення правосуддя, забезпечення права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України (стаття 55, розділ VIII Конституції України, стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Наведені та інші положення КАС України дають підстави стверджувати, що в адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний в порядку судової процедури, визначеної законом, довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Отже, адміністративне судочинство - це специфічний вид судочинства, де твердження особи про порушення прав вважаються правомірними, поки владний суб'єкт не доведе перед судом протилежне. Правомірні твердження про порушення прав і свобод підлягають в першу чергу негайному захисту.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що з метою повного, ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень є необхідним вийти за межі позовних вимог.
Так, відповідно пункту 68 Порядку № 322 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 6 пункту 63 цього Порядку).
Згідно з підпунктом 4 пункту 71 Порядку № 322 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.
В силу пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (заява N 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.75 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. п. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10.07.2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.88 (скарга № 10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено наявність підстав для скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 25.11.2021 №80111500032824 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_3 , суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачеві посвідку на тимчасове проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на тимчасове проживання.
Також суд для повного захисту вважає за необхідне зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області видалити із відповідних баз даних осіб відомості про заборону в'їзду в Україну щодо громадянина Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про скасування його посвідки про тимчасове проживання.
На переконання суду, зобов'язання відповідача вчинити такі дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість своїх рішень з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 11.11.2021 №261 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25.11.2021 №80111500032824 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області поновити громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідку на тимчасове проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на тимчасове проживання.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області видалити із відповідних баз даних осіб відомості про заборону в'їзду в Україну щодо громадянина Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про скасування його посвідки про тимчасове проживання.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4А, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984,80 грн. (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 80 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа