29.11.2022м. СумиСправа № 920/851/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/851/22
за позовом: Селянського (фермерського) господарства «Аграрник» (42200, Сумський район, село Чернецьке, Лебединська ТГ, вул. Центральна, буд. 1Б, ідентифікаційний код 31324191)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 189, ідентифікаційний код 33390217)
про стягнення 46 698,08 грн
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу № 10 від 07.06.2021 у розмірі 46 698,08 грн, з якої: 30 000,00 - основний борг, 10 213,97 грн - пеня, 5 340,00 грн - інфляційні збитки, 1 144,11 грн - 3 % річних та судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору купівлі-продажу № 10 від 07.06.2021 щодо оплати поставленого товару, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості та пені та відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.3 договору.
Ухвалою від 21.10.2022 у справі № 920/851/22 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 29.11.2022 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семидений строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України; встановити відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.
Копію ухвали від 21.10.2022 у цій справі, надіслану судом відповідачеві за повідомленою позивачем у позовній заяві адресою, а саме: 40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 189, повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання, з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.
Згідно зі статтею 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвала направлялась на адресу відповідача, зазначену позивачем та підтверджену даними реєстру, а тому, незважаючи на неотримання за офіційною юридичною адресою поштової кореспонденції, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки судом вчинені всі дії, які передбачені ГПК України.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 29.11.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, відповідно до частини другої статті 178 ГПК України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
07.06.2021 між Селянським (фермерським) господарством «Аграрник», як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АХ», як покупцем укладено договір купівлі-продажу № 10 (далі - договір), у відповідності з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача товар, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).
Товар, що є предметом продажу цього договору є просо (пункт 1.2 договору).
Поставка товару згідно умов договору здійснюється на умовах самовивозу (пункт 1.3 договору).
Згідно із пунктом 2.2 договору позивач взяв на себе зобов'язання продати відповідачеві просо в кількості 10,0 т по ціні без ПДВ 5 000,00 грн/т на загальну суму без ПДВ - 50 000,00 грн, ПДВ - 10 000,00 грн, а всього з урахуванням ПДВ - 60 000,00 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору товар повинен бути переданий покупцеві в повному обсязі до 30.06.2021.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача або касу підприємства позивача згідно виставлених рахунків-фактур в термін за домовленістю днів.
Згідно із пунктом 11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного його виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві просо згідно довіреності від 07.06.2021 № АН-39 на підставі накладної від 08.06.2021 № 4 в кількості 10,0 т на загальну суму з ПДВ 60 000,00 грн.
Перевезення проса здійснено транспортом відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними: від 08.06.2021 № 4 в кількості 4,84 т на суму з ПДВ 4 29 040,00 грн; від 08.06.2021 № 5 в кількості 5,16 т на суму з ПДВ - 30 960,00 грн.
Позивачем для проведення оплати відповідачем вартості отриманого товару (проса) надано останньому рахунок від 07.06.2021 № 14 на загальну суму з ПДВ 60 000,00 грн.
Відповідач провів часткову оплату вартості отриманого товару (проса) в сумі 30 000,00 грн згідно платіжного доручення від 07.06.2021 № 953. У графі «призначення платежу» даного платіжного доручення відповідачем зазначено: «За просо згідно рах. № 14 від 07.06.2021, у т.ч. ПДВ 20 % - 5 000,00 грн».
Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене просо згідно умов договору на момент подачі цього позову до суду складає 30 000,00 грн.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на суму 30 000,00 грн повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Ураховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 30 000,00 грн не заперечується та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 30 000,00 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 692 Цивільного кодексу України.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 213,97 грн пені, 5 340,00 грн інфляційних втрат та 1 144,11 грн - 3 % річних, нарахованих за загальний період з 01.07.2021 по 07.10.2022 суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 8.3 договору у випадку, невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків по договору щодо оплати товару відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ від вартості неоплачуваного товару за кожен день прострочки.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми пені за договором нарахованої за загальний період з 16.02.2021 по 06.09.2021 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Судом здійснено власний розрахунок пені за договором поставки за період з 09.06.2021 по 09.12.2021 з урахуванням вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до якого сума пені за вказаний період складає 2 444,38 грн.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 444,38 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені за договором купівлі-продажу суд відмовляє за безпідставністю нарахування.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 9 333,06 грн за загальний період з лютого по серпень 2021 року та 3 % річних в сумі 2 943,50 грн за загальний період з 16.02.2021 по 06.09.2021.
Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд вважає арифметично вірним.
Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат в сумі 5 340,00 грн за період з липня 2021 року по травень 2022 року та 3 % річних в сумі 1 144,11 грн за загальний період з 01.07.2021 по 07.10.2022 визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 068,16 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити позов частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 189, ідентифікаційний код 33390217) на користь Селянського (фермерського) господарства «Аграрник» (42200, Сумський район, село Чернецьке, Лебединська ТГ, вул. Центральна, буд. 1Б, ідентифікаційний код 31324191) заборгованість за договором купівлі-продажу від 07.06.2021 № 10 в сумі 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень нуль копійок), пеню в сумі 2 444,38 грн (дві тисячі чотириста сорок чотири гривні тридцять вісім копійок), інфляційні збитки в сумі 5 340,00 грн (п'ять тисяч триста сорок гривень нуль копійок), 3 % річних в сумі 1 144,11 грн (одна тисяча сто сорок чотири гривні одинадцять копійок), а також 2 068,16 грн (дві тисячі шістдесят вісім гривень шістнадцять копійок) відшкодування витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
3. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7 769,59 грн пені.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 05 грудня 2022 року.
Суддя Ю.А. Джепа