05 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7674/22
Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.
суддів: Танасогло Т.М. , Крусяна А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 року у справі № 420/7674/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
31.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що при виконанні службових обов'язків ним отримано тілесні ушкодження, у зв'язку з чим медико-соціальною експертною комісією установлено ІІ групу інвалідності. Отже, ОСОБА_1 належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Відповідач із позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що згідно із листом Міністерства у справах ветеранів України від 02.08.2021р. №7930/02/09.1-21 до осіб, які проходять службу в поліції, законодавством не передбачено застосування узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Таким чином, немає підстав для встановлення поліцейським статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 року у справі №420/7674/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог окружний адміністративний суд вказав про те, що інвалідність ОСОБА_1 установлено після звільнення з органів Національної поліції. Як зазначено судом першої інстанції, позивач не є особою начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, а тому він не відноситься до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Також, на думку Одеського окружного адміністративного суду, встановлення медичною комісією ОСОБА_1 групи інвалідності з формулюванням "травма пов'язана з виконанням службових обов'язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки відповідно до вимог закону.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду позивачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано причинного зв'язку отримання ОСОБА_1 травми та звільненням його саме за погіршенням стану здоров'я. Позивач стверджує, що тілесні ушкодження ним отримано у період проходження служби на посаді рядового складу органу внутрішніх справ України. Також, на думку скаржника, окружним адміністративним судом неправильно розмежовано поняття «поліцейський» та «особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України». Як наголошує позивач, служба на посадах в Національній поліції прирівнюється до посад начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що він мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, однак у 2022р., після повторного проходження огляду медико-соціальної експертизи, відповідачем безпідставно відмовлено в продовженні відповідного статусу.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, зі змісту якого убачається, що відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 03.08.2022 року у справі №420/7674/22, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - без змін.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 з 2004р. проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 2015р. - в органах Національної поліції України.
Апеляційним судом з'ясовано, що 13.03.2013р. при виконанні службових обов'язків ОСОБА_1 отримав травми, пов'язані з виконанням службових обов'язків, про що свідчить наявне у матеріалах справи свідоцтво про хворобу від 105/2 від 23.02.2021р.
Згідно із наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 28.02.2021р. №388о/с, майора поліції ОСОБА_1 , інспектора-чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Одеській області, відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з 28.02.2021р. звільнено зі служби в поліції.
14.04.2021р. обласною медико-соціальною експертною комісією №1 проведено первинний огляд ОСОБА_1 , за наслідками якого останньому установлено ІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Означене підтверджується наявною у матеріалах справи випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ №171112.
З матеріалів справи убачається, що 06.05.2021р. ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , у якому зазначено, що він є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
14.04.2022р. обласною медико-соціальною експертною комісією №1 проведено повторний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого останньому установлено ІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ №524975.
У подальшому, 26.04.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення в Київському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою щодо продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі нового відповідного посвідчення.
За наслідками розгляду вищевказаного звернення Управлінням соціального захисту населення в Київському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_2 надіслано лист від 06.05.2022р. №1416/1308, у якому зазначено, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу в поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади, не належить до військових формувань. У зв'язку з чим, ОСОБА_1 повідомлено, що підстав для видачі йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни немає.
Не погодившись із такою відмовою ОСОБА_1 за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернувся до окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд даної справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Поняття і зміст статусу ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено розділом ІІ вказаного нормативно-правового акту.
Згідно із ч.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Стаття 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Отже, встановлюючи у особи наявність права на отримання статусу «інвалід війни» перш за все слід переконатися в тому, що:
- особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань;
- такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
До того ж, апеляційний суд відмічає, що в даному випадку статус «особа з інвалідністю внаслідок війни» безпосередньо пов'язаний із наведеним у статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поняттям «ветеран війни», а тому визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Натомість, за наслідками з'ясування фактичних обставин справи колегією суддів з'ясовано, що травма, яку отримав ОСОБА_1 та внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Апеляційний суд констатує, що проходження служби в органах внутрішніх справ України, в даному випадку, не є тотожним участі в бойових діях та захисті Батьківщини, у зв'язку з чим не кореспондується з обставинами, які визначено пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, колегія суддів зазначає, що помилкове присвоєння ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, який не міг бути наданий йому в силу приписів пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не свідчить про втручання у його права на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач взагалі не міг та не повинен був розраховувати.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає, що Управлінням соціального захисту населення в Київському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської цілком правомірно відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
З урахуванням означеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи позивача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і твердження позивача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 року у справі № 420/7674/22 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Крусян А.В.