05 грудня 2022 р. Справа № 520/23535/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/23535/21
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області форми “Ф” № 0083117-5806-2037 від 18.08.2020 про нарахування суми податкового зобов'язання за платежем “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010301” у розмірі 57 195,14 грн. за 2019 рік.
В обґрунтування позову зазначила, що має у власності будівлі промисловості (нежитлове приміщення), є виробником промислових товарів, а тому має пільгу щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та не має його сплачувати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 позов задоволено частково.
Скасовано податкове повідомлення-рішення форми “Ф” № 0083117-5806-2037 від 18.08.2020 про нарахування суми податкового зобов'язання за платежем “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010301” за 2019 рік у розмірі 51 475,63 грн.
В іншій частині податкове повідомлення-рішення № 0083117-5806-2037 від 18.08.2020 залишено без змін.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в частині задоволення позовних вимог у сумі 800 грн. 00 коп.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову та розподілу судових витрат, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просила: скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2020 на суму 5 719,51 грн та прийняти нове про задоволення позову; змінити судове рішення в частині розподілу судових витрат шляхом стягнення на її користь судового збору в розмірі 908,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині обов'язкової належності будівлі промисловості спеціальному суб'єкту - промисловому підприємству.
Натомість, вважає, що вказана норма ПК України поширює свою дію на будь-які об'єкти нерухомості, які за своїми ознаками та цільовим призначенням кваліфікуються як «будівлі промисловості». При цьому, їх належність певним суб'єктам (фізичним чи юридичним особам) не впливає на застосування даної норми, оскільки такої імперативної і однозначної вимоги вона не містить. Таким чином, належний позивачу об'єкт нерухомості відноситься до будівель промисловості, а отже, він не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Також вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № №806/2461/17, не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 25.02.2020 у справі № 0940/1708/18, від 05.03.2020 у справі 825/1625/17, від 01.04.2020 у справі № 120/4261/18-а, від 11.11.2020 у справі № 826/6647/17, від 21.01.2022 у справі № 820/3402/18, які прийняті у часі пізніше та містять інший висновок щодо застосування пільги, передбаченої пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач) надало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в цій частині без змін.
Зазначає, що умовою для звільнення особи від податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є використання будівлі промисловості для промислового виробництва, проте ФОП ОСОБА_1 не є виробником телефонних апаратів, а здійснює їх перепродаж. Крім того, частина будівлі, належній позивачу на праві власності передана в оренду ТОВ "A.P.І.C.-Україна" та ТОВ "Iмперський Колос", а отже ФОП ОСОБА_1 має сплачувати податки на загальних умовах.
При цьому, не погоджується з судовим рішенням в частині задоволення позову, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин справи та просить його в цій частині скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є: 26.30 виробництво обладнання зв'язку, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивач є власником нежитлової будівлі літ. А-2, виробничий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 370,6 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.12.2004, зареєстрованим в реєстрі за № 5680 речових прав на нерухоме майно 07.09.2018, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №138027643 від 17.09.2018. (ас.24-31,19)
18.08.2020 ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0083117-5806-2037, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 57 195,14 грн.
Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов, зокрема, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Враховуючи, що належний позивачу на праві власності об'єкт нерухомості не є таким, що перебуває у власності промислових підприємств, тому він не підпадає під дію зазначеної норми ПК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про невірне визначення податковим органом суми податкового зобов'язання позивачу та вважав, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним в частині 5 719,51 грн.
Враховуючи оскарження позивачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Визначальним критерієм для висновків суду першої інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що суб'єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.
Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків суду, виходячи з наступного.
Так, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, самостійно, специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.
Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 21.01.2022 у справі № 820/3402/18, від 12.07.2022 у справі № 0440/5101/18.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що перебування нерухомого майна у власності фізичної особи - підприємця не є перешкодою для застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об'єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Згідно пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи:, зокрема 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так як вже зазначалось, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
У розділі 4 Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» використовують також стосовно сфери послуг.
Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують , зокрема у секції C «Переробна промисловість».
Таким чином, вид економічної діяльності 26.30 "виробництво обладнання зв'язку" класифікується в секції C «Переробна промисловість» яка є промисловим виробництвом, отже діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва.
На підтвердження здійснення промислової діяльності, а саме виробництва телефонних апаратів, у нежитловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , позивач надала суду оборотно-сальдові відомості, фотокартки, податкові накладні.
Дослідивши надані позивачем документи, колегія суддів зазначає, що фотокартки із зображенням телефонних апаратів, зразків готової продукції та складу, заповненого ящиками з частинами телефонних апаратів не дають можливості ідентифікувати місце, на якому виробляються телефонні апарати а також, що вказаний товар виробляється безпосередньо ФОП ОСОБА_1 в належному їй на праві власності об'єкті нерухомості, отже не містять інформацію щодо предмета доказування, а тому відповідно до ч.1 ст.73 КАС України не є належними доказами використання ФОП ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення для промислового виробництва.
Оборотно-сальдові відомості, із інформацією щодо виробничих запасів, комплектуючих частин за 2019 р. (корпус тел. апарата, номеронабирач, плата, трубка телефонна, шнур кручений) та податкові накладні складені ФОП ОСОБА_1 за наслідками реалізації телефонів також не є достатніми доказами в підтвердження саме виробництва ФОП ОСОБА_1 телефонних апаратів. Крім того, наявність засобів виробництва - це лише матеріальна передумова, можливості виробництва.
Інших доказів того , що ФОП ОСОБА_1 впродовж 2019 року належну їй будівлю, площею 1370,6 кв.м. використовувала за функціональним призначенням, а саме з метою виробництва телефонних апаратів (зокрема будь-які належні докази, на підставі яких можливо прийти до висновку, що на вказаному об'єкті дійсно організований (або був наявний) активний виробничий процес, задіяні промислові потужності для виготовлення промислової продукції, залучені трудові ресурси, основні та оборотні засоби, організований логістичний, бухгалтерський супровід та переміщення продукції на склади тощо) не надано, матеріали справи не містять і судом не встановлено.
Також, колегія суддів враховує доводи відповідача та докази, щодо передачі ФОП Шопен частини нежитлового приміщення за спірною адресою в оренду іншим суб'єктам господарювання, зокрема ТОВ "Імперський колос" на підставі договору оренди № 1/18 від 17.09.2018 (20, 6 кв.м.) строком до 17.09.2023 та ТОВ "А.Р.І.С. - Україна" згідно договору № 2/18 від 17.12.2018( 19,5 кв.м.) строком до16.12.2019р.
Колегія суддів зауважує, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов'язку доказування суб'єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З урахуванням наведеного, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що позивач має пільгу щодо податку на нерухоме майно відповідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом апеляційного оскарження є лише апеляційна скарга позивача , а згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що податковим органом подавалась апеляційна скарга, проте ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 520/23535/21, отже в цій частині судове рішення не переглядається.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, однак з інших підстав та мотивів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав та мотивів відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на результат апеляційного перегляду справи, судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 520/23535/21 - змінити з підстав та мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова