Рішення від 05.12.2022 по справі 640/7586/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 року м. Київ № 640/7586/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16)

про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправними щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, неврахування часу його навчання, служби в Лавах Радянської Армії, неповного врахування пільгового та загального стажу;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 15 вересня 2020 року, з урахуванням періодів роботи до загального стажу:

- з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року в Малому підприємстві «Сигма» та до пільгового стажу:

- навчання з 01 вересня 1981 року по 17 липня 1982 року в СПТУ №26 м. Києва;

- роботу з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року в Київському експериментально-механічному заводі тресту «Будмеханізація» ГоловКиївміськбуд (запис у трудовій книжці №1-2) електрозварником;

- службу в лавах Радянської Армії з 13 квітня 1983 року по 14 червня 1985 року;

- роботу з 09 вересня 1985 року по 13 листопада 1987 року у Київському експериментально-механічному заводі тресту «Будмеханізація» ГоловКиївміськбуду;

- роботу з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року у Малому підприємстві «Сигма» газоелектрозварником.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що факт працевлаштування та наявності стажу роботи у Київському експериментально-механічному заводі тресту «Будмеханізація» ГоловКиївміськбуд та Малому підприємстві «Сигма'підтверджується відомостями трудової книжки, а також уточнюючою довідкою. Стосовно неспівпадіння назви посади позивач вказав, що професія електрогазозварника (газоелектрозварника) в спірний період була передбачена у всіх Списках №2.

Додатково позивач стверджував, що до пільгового стажу підлягає зарахуванню і період його навчання в середньому професійно-технічному училищі, оскільки ним дотримано умов, визначених частиною 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту».

Крім того, на момент призову позивача на строкову військову службу він працював за професією, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах, а після закінчення строку служби продовжив працювати на посаді, яка дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 є правомірною.

З огляду на викладене вище справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує подані клопотання позивача про прискорення розгляду даної справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду вказаного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом №2600-0314-8/134607 від 23 вересня 2020 року повідомило позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування даної відмови відповідачем вказано, що згідно наданих документів (трудова книжка, диплом про навчання, військовий квиток, уточнюючі довідки) загальний страховий стаж складає 27 років 5 місяців 15 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком №2 можливо зарахувати 8 років 7 місяців 1 день.

При цьому, до пільгового стажу за Списком №2 не враховано період роботи з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та з 09 вересня 1985 року по 13 листопада 1987 року, оскільки в пільговій довідці №60 від 03 червня 2019 року, яка видана ПАТ «Експериментально-механічний завод» не зазначено, що електрозварник не займався контактною, шовною, точечною і стиковою зваркою та період навчання за фахом, оскільки згідно диплому Б №368738 професія зварник ручної дугової зварки не відповідає посаді при прийнятті на роботу - електрозварник.

Також, не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року, оскільки печатка при звільненні старого зразка (УРСР).

Незгода позивача із відмовою щодо призначення пенсії зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статей 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII, в редакції станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 2 Прикінцевих положень Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Аналогічна норми містяться в частині 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За приписами ст. 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 № 1451/11731 (надалі також - Порядок №383), встановлено, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.5 Порядку застосування Списків N 1 і N 2, якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Аналіз норм Закону «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Порядку проведення атестації робочих місць дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку N 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці після 21 серпня 1992 року.

Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 20.12.2018 року у справі №673/765/16-а.

В частині незарахування відповідачем періоду роботи позивача з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та з 09 вересня 1985 року по 13 листопада 1987 року в ПАТ «Експериментально-механічний завод», суд виходить з наступного.

Так, відповідно до запису №1 трудової книжки ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Київський експериментально-механічний завод тресту «Будмеханізація» на посаду електрозварювальника 3 розряду в цех металоформ на підставі наказу №52 від 22 липня 1982 року та 30 березня 1983 року звільнений з роботи у зв'язку з призовом в ряди Радянської Армії.

Також, згідно записів №4-5 трудової книжки позивач 09 вересня 1985 року прийнятий на роботу в Київський експериментально-механічний завод тресту «Будмеханізація» на посаду електрозварювальника 3 розряду в цех металоформ та з 14 листопада 1987 року прийнятий в склад заводу ЗБВ №5 треста «Буддеталь» електрозварщиком 3 розряду цеху металоформи та оснащення.

Наявною в матеріалах справи довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №60, виданою 03 червня 2019 року ПАТ «Експериментально-механічний завод», підтверджується, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на ПАТ «Експериментально-механічний завод» і за період з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та з 09 вересня 1985 року по 14 листопада 1987 року виконував звалювальні роботи в середовищі вуглекислого газу на роботах із застосуванням флюсів, які виділяють шкідливі речовини. Професія електрозварника в процесі виконуваної роботи зв'язана з тепловим випромінюванням та із застосуванням шкідливих речовин (марганець, зварювальні аерозолі) за професією, посадою електрозварник, що передбачена Списком №2 розділ ХХХІІ «Загальні професії» Постанова Ради Міністрів СРСР №1173 від 22 серпня 1956 року «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і пільгових розмірах» за період з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та за період з 09 вересня 1985 року по 14 листопада 1987 року складає 2 роки 10 місяців 13 днів.

Стосовно тверджень відповідача щодо наявних розбіжностей між вказаними у довідці та дипломі найменуваннях посади, суд зазначає, що у період, який в межах даних правовідносин є спірним, повинен бути застосований Список №2, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 1173 від 22 серпня 1956 року, у розділі ХХХІІІ «Загальні професії» яких передбачено професії електрозварника ручного зварювання (23200000-19906), газозварника (23200000-11620).

Крім того, відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена як окрема професія, є загальною професією яка об'єднує назви професій, пов'язаних із зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.

Також, в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №174/658/16-а, яка в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом при вирішенні справи, вказано, що «електрогазозварник» і «газоелектрозварник» - це різні найменування однієї професії, тому, при документальному підтвердженні їх зайнятості протягом повного робочого дня, особи, які працювали на таких посадах мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, за умови наявності достатнього спеціального стажу.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у період з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та за період з 09 вересня 1985 року по 14 листопада 1987 року працював у ПАТ «Експериментально-механічний завод» на посаді електрозварювальник, тобто на роботі з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість на яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зайнятість позивача на роботі на вказаних посадах повний робочий день підтверджується архівною довідкою від 03 червня 2019 року №60, згідно з якою позивач на вказаній посаді працював повний робочий день, що дає позивачу право на зарахування вказаного періоду роботи до пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, що складає 2 роки 10 місяців 13 днів.

За таких обставин, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу період його роботи з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року та за період з 09 вересня 1985 року по 14 листопада 1987 року у ПАТ «експериментально-механічний завод» підлягають задоволенню.

Стосовно зарахування до пільгового стажу періоду навчання позивача у середньому професійно-технічному училищі №26 міста Києва, суд вказує, що відповідно до копії диплому НОМЕР_1 ОСОБА_1 01 вересня 1981 року вступив у СПТУ №26 міста Києва та 17 липня 1982 року закінчив повний курс професійно-технічного училища за професією зварника ручної дугової зварки 3 розряду.

Згідно абзацу 1 статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний, і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна за змістом вимога міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що зарахування періоду навчання до пільгового стажу у повній мірі залежить від того, чи була особа працевлаштована протягом навчання або протягом трьох місяців після закінчення навчання на роботу за набутою професією, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників.

Відповідно до запису трудової книжки позивача №1 позивач 22 липня 1982 року прийнятий на роботу електрозварником 3 розряду в цех металоформи та оснащення.

Тобто, між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією відсутня перерва, що перевищує три місяці, відтак вказаний період навчання підлягає зарахуванню до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників.

При цьому, відмінність у написанні посади та професії позивача - «електрогазозварник», «газоелектрозварник», «газозварник», «електрозварник» на думку суду, суттєвого значення не має, оскільки це різні найменування однієї професії. Крім того, розбіжності в написанні найменування посади не нівелюють характеру та виду виконуваної позивачем роботи, яка за умовами шкідливості та важкості надає право на право за віком на пільгових умовах.

Стосовно незарахування відповідачем періоду служби в лавах Радянської Армії до пільгового стажу, суд виходить з наступного.

З наявної в матеріалах справи копії військового квитка та записів №2-3 трудової книжки вбачається, що позивач з 13 квітня 1983 року по 14 червня 1985 року відбував службу в лавах Радянської Армії.

Так, статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із положеннями частини першої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Час проходження строкової військової служби, який зараховується до пільгового стажу, не повинен перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до вимог пункту 109 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 (чинного на період проходження позивачем строкової служби) крім роботи як робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: служба у складі Збройних Сил СРСР та перебування у партизанських загонах; служба у військах та органах ВЧК, ОГПУ, НКВС, НКДБ, МДБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба у органах міліції.

При призначенні на пільгових умовах або у пільгових розмірах пенсій за старістю та інвалідністю робітникам та службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та у гарячих цехах та на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти "а" та "б" пункту 16), та пенсій з нагоди втрати годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені у підпунктах "к" та "л ", прирівнюються на вибір пенсії, що звернувся за призначенням, або до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка йшла за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка йшла після закінчення цього періоду.

З огляду на те, що до моменту вступу на строкову службу позивач працював на посаді електрозварника 3 розряду в цеху металоформ та оснащення, суд вважає, що період служби також підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Стосовно незарахування відповідачем до загального та пільгового стажу періоду роботи з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року з підстав того, що при звільненні міститься печатка старого зразка (УРСР), суд проаналізував положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29 липня 1993 року, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. <…>. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу (пункт 2.14 Інструкції №58).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно з абзацом другим пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією №58. Вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, Інструкція №58 не містить. Заповнюється трудова книжка відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, записи завіряються або такою особою або керівником та скріплюються печаткою. Наявність на відбитку печатки (з якої достеменно вбачається назва товариства, його адреса) напису «УРСР» не є недоліком заповнення трудової книжки і не є підставою вважати про відсутність страхового (трудового) стажу в позивача за спірний період.

У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58, що відповідачем не заперечується.

При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також суд звертає увагу, що положення діючої на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 року №643 на виконання постанови Верховної Ради України від 11 травня 1992 року №2318-XII «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи», яка визначала порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів у штемпельно-граверних майстернях, не містили норм про недійсність фактично існуючих печаток юридичних осіб, на яких зазначений напис УРСР замість Україна.

Крім того, на позивача не покладено обов'язок щодо перевірки усіх реквізитів печатки товариства (підприємства) при внесенні записів до його трудової книжки. Такі повноваження щодо перевірки дотримання відомостей про підприємство у сфері дозвільної системи відсутні і в органів Пенсійного фонду. Відповідач перебирає на себе не притаманні йому функції.

Отже, та обставина, що керівник товариства, де працював позивач засвідчив записи в трудовій книжці печаткою, яка містила напис «УРСР», не робить запис недійсним чи неправдивим. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Скріплення запису про звільнення у трудовій книжці позивача відбитком печатки старого зразка, у якому міститься напис «УРСР», при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року у Малому підприємстві «Сигма» підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу. На думку суду, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу ОСОБА_1 , викладена у листі №2600-0314-8/134607 від 23 вересня 2020 року є протиправною.

Також, наявні достатні обґрунтовані підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року в Малому підприємстві «Сигма».

При цьому, суд враховує, що у вказаний період у Малому підприємстві «Сигма» позивач обіймав посаду газоелектрозварника 4 розряду, тобто виконував роботу, яка визначена Списком №2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10, і Списком №2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162, у розділі ХХХІІІ «Загальні професії» яких передбачено професії електрозварника ручного зварювання (23200000-19906), газозварника (23200000-11620).

Крім того, як уже зазначалось вище, відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена як окрема професія, є загальною професією яка об'єднує назви професій, пов'язаних із зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.

Відтак, період роботи позивача з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року у Малому підприємстві «Сигма» на посаді газоелектрозварника підлягає врахуванню і до пільгового стажу.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд виходить з наступного.

Так, для працівників за Списком №2 передбачене право на призначення пенсії на пільгових умовах після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При наявності стажу роботи менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.

Так, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення йому пенсії позивачу виповнилось 56 років; загальний страховий стаж становив 28 років 11 місяців 15 днів (з урахуванням період роботи з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року), що підтверджується відповідачем у листі від 2600-0314-8/134607 від 23 вересня 2020 року та відзиві на адміністративний позов.

Крім того, з урахуванням пільгового стажу роботи, який визнаний відповідачем 8 років 7 місяців 1 день та того, який в межах вирішення даного спору визнано таким, що безпідставно не враховано до пільгового стажу позивача (5 років 11 місяців 4 дні) загальний пільговий стаж становить 14 років 6 місяців 5 днів.

Відтак, позивачем дотримано всіх необхідних умова для призначення йому пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту б частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є протиправними.

Зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його відновлення, а також беручи до уваги, що позивач набув права на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки на момент звернення до пенсійного органу для призначення пенсії позивач досяг відповідного пенсійного віку та мав необхідний загальний стаж роботи та пільговий стаж, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 15 вересня 2020 року.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №2600-0314-8/134607 від 23 вересня 2020 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 15 вересня 2020 року, зарахувавши ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року в Малому підприємстві «Сигма» та до пільгового стажу: навчання з 01 вересня 1981 року по 17 липня 1982 року в СПТУ №26 м. Києва; роботу з 22 липня 1982 року по 30 березня 1983 року в Київському експериментально-механічному заводі тресту «Будмеханізація» ГоловКиївміськбуд (запис у трудовій книжці №1-2) електрозварником; службу в лавах Радянської Армії з 13 квітня 1983 року по 14 червня 1985 року; роботу з 09 вересня 1985 року по 13 листопада 1987 року у Київському експериментально-механічному заводі тресту «Будмеханізація» ГоловКиївміськбуду; роботу з 30 червня 1996 року по 29 грудня 1997 року у Малому підприємстві «Сигма» газоелектрозварником.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04070, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук

Попередній документ
107672432
Наступний документ
107672434
Інформація про рішення:
№ рішення: 107672433
№ справи: 640/7586/21
Дата рішення: 05.12.2022
Дата публікації: 07.12.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відкрито провадження (28.03.2023)
Дата надходження: 03.01.2023
Предмет позову: про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії