ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 грудня 2022 року м. Київ № 640/18927/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.
Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах (Список №1) період роботи ОСОБА_1 з 20 лютого 1987 року по 18 березня 1994 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 17 березня 2021 року за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивачу при виході на пенсію у 54 років необхідний пільговий стаж за Списком №1 в розмірі 6 років, що не заперечується відповідачем згідно листа №2600-0303-8/52368, відтак наявні всі передбачені чинним законодавством підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому, відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Відтак, основним документом, що визначає право на пенсію на пільгових умовах є довідка про пільговий характер роботи, що видається підприємствами, установами, організаціями та архівними установами. Тобто, до функцій Управління не входить визначення права на пільгову пенсію, це право належить підприємству, яке видає довідку та визначає чи відновиться професія до пільгового списку, до якого списку та ким ці списки затверджені, а Управління вже на підставі наданих документів призначає пенсію.
Додатково представник відповідача стверджував, що призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві є правомірними, а Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене вище справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що 17 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою №1731 про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №1.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом №2600-0303-8/52368 від 26 березня 2021 року повідомило, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки відсутній пільговий стаж. Додатково повідомлено, що відповідно до наданих документів про стаж (трудова книжка, диплом, військовий квиток) загальний страховий стаж станом на 17 березня 2021 року складає 29 років 4 місяці 3 дні, який враховано по 31 грудня 2020 року. Не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 20 лютого 1987 року по 03 березня 1987 року, оскільки виправлена дата наказу при прийнятті.
Незгода позивача із відмовою щодо призначення пенсії зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статей 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII, в редакції станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Вказані норми кореспондують з положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для призначення пенсії на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах за списком №1 позивачу, необхідним є настання наступних умов:
- стаж роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, що дають право на пільгову пенсію;
- за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, але наявності не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
З оскаржуваної відповіді-відмови відповідача вбачається, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з тим, що з наданих документів не вбачається наявність пільгового стажу.
Тобто, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідного загального трудового стажу, а спірним в межах даних правовідносин є саме наявність стажу роботи на роботах, що дають право на пільгову пенсію.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки (яка була надана і відповідачу при зверненні із заявою про призначення пенсії) вбачається, що 20 лютого 1987 року ОСОБА_1 прийнятий на шахту «Лідіївка» ВО «Донецьквугілля» учнем гірника підземного 1 розряду з повним робочим днем під землею (запис №4).
Відповідно до записів №5-6 трудової книжки позивач у період з 04 березня 1987 року по 09 квітня 1987 року навчався за професією гірника підземного, що підтверджується свідоцтвом №1025 від 08 квітня 1987 року.
З 09 квітня 1987 року ОСОБА_1 переведений гірником 2 розряду підземним з повним робочим днем в шахті.
На підставі наказу №1253 к від 23 серпня 1988 року з 24 серпня 1988 року позивач переведений учнем гірника очисного вибою підземним з повним робочим днем в шахті (запис №7 трудової книжки).
Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 з 14 жовтня 1988 року переведений гірником очисного вибою 4 розряду підземним з повним робочим днем в шахті (наказ №1529 к від 14 жовтня 1988 року) та звільнений із вказаної посади 18 березня 1994 року за власним бажанням згідно наказу №262к від 21 березня 1994 року.
Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731 (далі - Порядок N 383), передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що при зверненні позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач подавав копію трудової книжки.
Водночас, суд зазначає, що вищенаведеними нормами чинного законодавства передбачено витребування уточнюючих довідок виключно у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, однак відповідачем наявність такої ситуації не підтверджена жодними доказами.
Суд зазначає, що записів в трудовій книжці для визначення пільгового стажу у період з 20 лютого 1987 року по 18 березня 1994 року достатньо, оскільки в трудовій книжці зазначені періоди роботи, назви професій.
Крім того, в трудовій книжці міститься посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумніву щодо їх достовірності.
При цьому, зазначені записи в трудовій книжці позивача в установленому порядку недійсними не визнані.
Тобто, трудова книжка містить необхідні дані для підтвердження наявності у позивача спеціального пільгового трудового стажу.
Крім того, професія, за якою працював позивач, передбачена Списком №1 «Виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року та Списком №1, затвердженим постановою кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що загальний пільговий стаж роботи позивача у шахті «Лідіївка» ВО «Донецьквугілля» становить 7 років 1 місяць.
Стосовно доводів представника пенсійного органу про незарахування періоду роботи з 20 лютого 1987 року по 03 березня 1987 року, оскільки виправлена дата наказу при прийнятті, суд вказує наступне.
Так, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (яка діяла у спірні періоди) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; - трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню - всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); - записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору - в розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; - в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; - в графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; - при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів - бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок - після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт. 50.
У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.
З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача про те, що стаж роботи позивача за період з 20 лютого 1987 року по 03 березня 1987 року не підлягає врахуванню до загального страхового стажу.
Стосовно тверджень представника відповідача щодо відсутності наказів про атестацію, суд враховує наступне.
Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26 березня 2021 року №2600-0303-8/52368 вбачається, що відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах не ґрунтується на відсутності доказів проведення атестації умов праці після 21 серпня 1992 року.
Водночас, згідно з пунктами 1, 2, 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Згідно із пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 (далі - Порядок № 442), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена постанова набула чинності з 21 серпня 1992 року, відтак при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункт 4.1 Порядку № 383).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4.5 Порядку № 383, якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Разом з цим слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, яка підлягає врахуванню судом відповідно до пункту 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Крім того, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці Отже, основним документом, який підтверджує пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка. При цьому, не проведення підприємством атестації робочих місць або відсутність результатів атестації не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні до пільгового стажу роботи, яка передбачена Списком № 1.
З урахуванням наведених норм, суд приходить до висновку про безпідставність посилання представника відповідача в даній частині тверджень, оскільки записами в трудовій книжці підтверджується виконання позивачем у період з 20 лютого 1987 року по 18 березня 1994 року роботи з повним робочим днем під землею, що відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Аналіз наведених обставин у сукупності свідчить, що позивачем надано всі необхідні підтверджуючі документи спірного стажу роботи на пільгових умовах, відтак незарахування відповідачем їх при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Суд зазначає, що з урахуванням всіх фактичних обставин справи та наявних в матеріалах справи документів судом вбачається наявність у позивача стажу роботи за Списком №1 понад 7 років.
Зважаючи на те, що станом на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою від 17 березня 2021 року про призначення йому пенсії він досяг 54 років та мав загальний страховий стаж понад 29 років (що відповідачем не заперечується) і, з урахуванням положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач мав не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що становить не менше 10 років, ОСОБА_1 набув права на призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 7 років.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про визнання протиправною та скасування відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд виходить з наступного.
Наявною в матеріалах справи копією трудової книжки підтверджується, що стаж позивача на роботі за Списком №1 складає понад 7 років. При цьому, відповідачем підтверджено, що загальний страховий стаж позивача складає понад 29 років, а на момент звернення позивача із заявою про призначення йому пенсії досягнув 54 річного віку, тобто позивачем дотримано всіх необхідних умова для призначення йому пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є протиправними.
Зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його відновлення, а також беручи до уваги, що позивач набув права на призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, на думку суду, наявні підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 17 березня 2021 року.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 17 березня 2021 року за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах (Список №1) період роботи ОСОБА_1 з 20 лютого 1987 року по 18 березня 1994 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04070, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук