05 грудня 2022 року Чернігів Справа № 620/6986/22
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Заяць О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16.09.2022 про відмову у перерахунку пенсії з виду на вид у разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії у разі втрати годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 09.09.2022 пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 70 % суми його заробітку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що має право переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, а тому відповідно наявні підстави для переведення позивача з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію державного службовця у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723- ХІІ. Вважає, що органи Пенсійного фонду повинні забезпечити умови, за яких особа обізнана з умовами призначення різних пенсій і може робити усвідомлений вибір. Належне виконання цього обов'язку передбачає надання інформації про умови призначення усіх видів пенсії, на які заявник має право.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову /а. с. 31-32/.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задоволено частково. Залучено до участі у справі № 620/6986/22 як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54000, код ЄДРПОУ: 13844159). Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області для подання відзиву на позов, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, або заяви про визнання позову - 15-денний строк з дня вручення даної ухвали /а. с. 50-52/.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у відзиві на позов заперечувало щодо позовних вимог та вказало, що норми Закону № 1402 регулюють питання пенсійного забезпечення лише суддів. Призначення пенсії у разі втрати годувальника непрацездатним членам сім'ї померлого судді, який вийшов у відставку, із розміру його щомісячного довічного грошового утримання, Законом № 1402 не передбачено /а. с. 37-40/.
У відповіді на відзив позивач заперечував щодо доводів, викладених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області у відзиві на позов. Обґрунтовуючи свою позицію позивач посилався на доводи, викладені у позові та просив позовні вимоги задовольнити повністю /а. с. 43-45/.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відзиві на позов заперечувало щодо позовних вимог з огляду на те, що Законом № 1402 не передбачено можливості призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - судді. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Оскільки позивач звернулась із заявою про переведення її з пенсії за віком, що призначена відповідно до Закону № 1058 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та за результатами цієї заяви було розглянуто питання про наявність права у позивача на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів», то й вимога про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ч. 10 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» є передчасною, оскільки з відповідною заявою позивач не зверталась /а. с. 56-60/.
Згідно з частинами 1, 2 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08.09.2021 отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.09.2021 /а. с. 11/ та не заперечується відповідачами.
ОСОБА_1 перебувала з 24.07.1981 в шлюбі з ОСОБА_2 /а. с. 12/, який отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29.12.2020 /а. с. 13/.
09.09.2022 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», про що вказано в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області /а. с. 26/ та не заперечується позивачем.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення від 16.09.2022 про відмову в перерахунку, мотивоване тим, що перехід на інший вид пенсії не можливий, оскільки положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника. Одночасно проведено доцільність переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. В результаті встановлено, що розмір пенсійної виплати буде менший за розмір, який ОСОБА_1 отримує. У зв'язку з чим, вирішено відмовити позивачу у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до заяви від 09.09.2022 /а. с. 26/.
Вказане рішення було направлено позивачу листом відділу обслуговування громадян № 2 (сервісним центром) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.09.2022 № 2500-0205-8/32172 /а. с. 25/.
Вважаючи рішення від 16.09.2022 про відмову в перерахунку пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
3гідно з положеннями статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як пенсію розуміють щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Так, умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника регламентовані статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Відповідно до вимог пункту першого частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею цього Закону.
Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
3і змісту частини 1 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї, - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється рівними частками.
За вказаним Законом члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку в втратою годувальника. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті.
Таким чином, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Як встановлено судом вище, 09.09.2022 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно до частини 5 статті 142 зазначеного Закону, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд звертає увагу на те, що питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому,статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Так, призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, вказаним Законом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Таким чином, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду зазначеній в постановах від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 11.07.2019 у справі № 667/1568/16, від 15.01.2020 у справі № 592/7939/16-а та від 28.04.2020 у справі № 365/4299/17.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Таким чином, саме положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Суд вказує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не регулює порядок пенсійного забезпечення членів сімей суддів і не передбачає можливості призначення пенсії по втраті годувальника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у складі Судової палати щодо захисту соціальних прав КАС, яким постановою від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 було зроблено висновок, що Закон № 1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника, який був суддею у відставці, застосувати щомісячне грошове утримання судді до членів сім'ї цієї особи на випадок втрати годувальника. Однак суд дійшов висновку, що ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід застосувати, з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на отримання пенсії за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 визначається на вибір заявника, що звернувся до УПФ у зв'язку з втратою годувальника у розмірі:
1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 ЗУ «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993;
2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003.
За таких обставин позивач має право на вибір розміру пенсії за віком, на яку її покійний чоловік мав право на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону № 1058-ІV, звернувшись до відповідача з відповідною заявою.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає дії відповідача щодо відмови у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правомірними.
Водночас, суд констатує, що позивач не звертався до відповідача із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника на підставі, у порядку та в розмірах, передбаченими Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чи Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для визнання рішення відповідача протиправним та його скасування.
Частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд доходить висновку про те, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул.П'ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ: 21390940.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ: 13844159.
Повний текст рішення суду виготовлено 05 грудня 2022 року.
Суддя О.В. Заяць