02 грудня 2022 року справа № 580/4473/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 07.08.2021 по 06.09.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2021 по 06.09.2022, за 424 дні, виходячи з розрахунку 347 грн. в день, у розмірі 147128 грн.
Ухвалою судді від 03.10.2022 відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи в судове засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у день звільнення позивача з військової служби відповідач своєчасно не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, яка виплачена 06.09.2022, тому позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) за період з 08.07.2021 по 06.09.2022 до моменту фактичної виплати, всього у сумі 202341 грн. 58 коп., тому просив задовольнити позов.
У відзиві на адміністративний позов відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульоване питання щодо звільнення військовослужбовців та порядку проведення з ними розрахунку, тому посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є необґрунтованими і безпідставними.
Щодо несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що дана компенсація позивачу не нараховувалась і не виплачувалася, у зв'язку з відсутністю спеціального законодавства у даній сфері.
На думку відповідача, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відповідач також стверджує, що позивач пропустив строк звернення до суду, тому його позов повинен бути залишений без розгляду.
На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо строків звернення до суду, суд виходить з такого.
За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як зазначає позивач, остаточний розрахунок з ним відповідач провів 06.09.2022.
Суд зазначає, що усі належні працівнику суми мають бути йому в день звільнення, або не пізніше наступного дні після звільнення.
Отже строк звернення до суду у даному випадку має відраховуватися від дати отримання позивачем останньої суми, належної до виплати після звільнення.
Суд звертає увагу, що Конституційним Судом України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 зазначено, що аналіз законодавчих норм свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 27.09.2022, тобто в межах місячного строку після отримання останньої належної йому виплати після звільнення, тому строк звернення до суду з адміністративним позовом позивачем не пропущено.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України, а саме військові частині НОМЕР_1 та звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я наказом командувача Повітряних сил ЗСУ від 26.12.2017 № 541 та командира в/ч НОМЕР_1 від 05.01.2018 №5 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №580/129/20, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року.
Згідно довідки від 31.03.2021 №98 про нараховану та виплачену індексацію позивачу за період 01.01.2016 по 05.01.2018 вбачається, що індексація була нарахована з урахуванням базового місяця - січень 2016 року.
15.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив здійснити нарахування та виплату індексації з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
У відповідь на звернення позивача, 31.03.2021 відповідач листом №350/143/308 повідомив позивача, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі №580/129/20, командуванням військової частини НОМЕР_1 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 05.01.2018 року із застосуванням базового місяця для нарахування - січень 2016 року (підвищення грошового забезпечення за рахунок збільшення премії в грудні 2015 року).
Згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі документообігу Черкаського окружного адміністративного суду, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №580/4780/21, яке набрало законної сили 22.06.2022, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 01.01.2016 по 05.01.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №580/4780/21, відповідачем 06.09.2022 проведено виплату позивачу в сумі 70668,31 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу належної йому суми індексації у день звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо розміру суми компенсації, суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 147128 грн.
Разом з тим, як встановлено судом, сума невиплачених коштів індексації грошового забезпечення, що належала виплаті позивачу при звільненні становить - 70668,31 грн.
При вирішенні спору по суті, суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд приймає до уваги, що кошти стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду та розгляду такого спору.
Так, позивача звільнено зі служби 05.01.2018, а за судовим захистом він звернувся 11.01.2020, тобто через два роки з дати звільнення, тому на переконання суду строк затримки виплати індексації грошового забезпечення необхідно рахувати з дати набрання рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №580/4780/21 законної сили.
Оскільки розмір невиплачених позивачеві сум становить 70668,31 грн., а розмір заявленого позивачем розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виплати становить - 147128 грн., що не співмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Спеціальне законодавство не містить норм щодо визначення порядку розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військового, як наслідок до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), в редакції чинній на дату звільнення позивача.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У відповідності до пп. «л» п. 1 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Положеннями пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Однак норми Порядку № 100 в частині обрахунку робочих днів не можуть застосовуватися до військовослужбовців оскільки, військова служба є державною службою особливого характеру.
В частині 6 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вихідні, святкові та неробочі дні с днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Тобто неробочі по трудовому законодавству дні є днями відпочинку військовослужбовця, однак в такі дні допускається залучення військовослужбовців до виконання службових обов'язків.
Тобто, у цей час можуть здійснюватися збори чи інші заходи направлені на виконання функцій органу військового управління. Саме тому для військовослужбовців встановлено пільгові умови дія призначення пенсійного забезпечення. Враховуючи вищезазначене при розрахунку середнього грошового забезпечення необхідно приймати в розрахунок не робочі дні, а календарні.
Вказаний обрахунок визнається відповідачем у відзиві на адміністративний позов.
Грошове забезпечення нараховане за два попередні місяці листопад та грудень 2018 року, що передували місяцю звільнення становить 21188,82 грн., кількість календарних днів становить 61, отже середньоденний заробіток позивача становить 347,36 грн. (21188,82/61=347,36).
Судове рішення щодо виплати позивачу індексації набрало законної сили 22.06.2022, а розрахунок з позивачем проведено 06.09.2022, тобто час затримки розрахунку при звільненні становить: у червні 2022 року - 8 днів, у липні 2022 року - 31 день, у серпні 2022 року - 31 день, у вересні 2022 року - 5 днів, що загалом становить 75 днів.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача становить 26052,00 грн. (347,36х75=26052,00).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26052 (двадцять шість тисяч п'ятдесят дві) грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО