05 грудня 2022 року Справа № 480/13201/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/13201/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови № 235241 від 22.11.2021, винесену заступником начальника управління - начальником відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Танченко Олександром Івановичем про накладення на ОСОБА_1 адміністративно - господарського штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є незаконною та постановленою без урахування фактичних обставин. Так, під час перевірки відповідач не врахував, що позивач не здійснював перевезення вантажу від вантажовідправника до вантажоодержувача, а тому не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу з обов'язковим оформленням товарно-транспортної накладної. Також не враховано, що приписи положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів не передбачають наявність індивідуальної контрольної книжки водія при здійсненні перевезень вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тон включно.
Ухвалою суду від 14.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 25.01.2022 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та забезпечено адміністративний позов шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.11.2021 №235241 у межах виконавчому провадження №68096669 до набрання законної сили рішення суду у справі №480/13201/21.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у ході проведення перевірки було виявлено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме під час надання послуг з перевезення вантажу відсутня ТТН на вантаж, а також відсутня оформлена індивідуально-контрольна книжка водія, яка передбачена наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010. Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарській штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону , - штраф у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Крім того зазначає, що наявність у водія «індивідуальної контрольної книжки водія» є законодавчо передбаченим та обов'язковим. Позивачем не надано жодного підтверджуючого доказу, який би вказував на те, що на момент проведення перевірки водієм велася індивідуальна контрольна книжка і доказів того, що вона була пред'явлена інспекторам. Враховуючи зазначене, просить в задоволенні позову відмовити.
Позивачем до суду надано відповідь на відзив, в який з позицією відповідача викладеною у відзиві не згодна, позов просить задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 30.09.2021 посадовими особами відповідача на дорозі М-02 Кіпті - Глухів - Бачівськ, з метою проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, був зупинений автомобіль марки Газ (фургон малотонажний), номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу та яким керував водій ОСОБА_2 .
За наслідками вказаної перевірки посадовими особами відповідача був складений акт №314028 від 30.09.2021, відповідно до змісту якого посадові особи відповідача зазначили, що під час перевірки виявлено порушення надання послуг автоперевізником з перевезення вантажу (продукти харчування), а саме - на момент перевірки у водія відсутня ТТН на вантаж та індивідуальна контрольна книжка водія, чим було порушено накази МТЗІ №340 від 07.06.2010 та №385 від 24.06.2010, та ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також у вказаному акті зазначено, що водій зі змістом акту згоден.
У подальшому на підставі вказаного акту відповідачем була прийнята оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №235241 від 22.11.2021. Відповідач, відповідно до змісту вказаної постанови, враховуючи те, що позивачем було допущено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосував до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі за текстом - Порядок № 1567).
Відповідно до п. 2-4 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю в тому числі, шляхом проведення рейдових перевірок.
Відповідно до п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені п. 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до п. 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26-27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно зі ст. 33 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів (ст. 34 Закону № 2344-III).
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).
Згідно з положеннями цих Правил, перевізник це фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Позивач зазначає, що він не був автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-ІІІ, оскільки водій автомобіля - ОСОБА_2 є її чоловіком, а автомобіль - їх спільною сумісною власністю, так як придбаний у шлюбі. Крім того, вони є фізичними особами-підприємцями, видом їх діяльності є роздрібна торгівля і автомобіль використовується ними для ведення сімейного бізнесу без надання послуг з автоперевезень третім особам.
Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт передбачена статтею 60 Закону.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачена відповідальність за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що відповідальність у вигляді адміністративно - господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна обов'язково повинна бути наявна у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, учасниками яких є три сторони - перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач, тобто відповідальність за наявність товарно - транспортної накладної під час перевезення вантажів на договірних умовах несуть саме перевізники, які надають послуги з перевезення вантажу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем винесено постанову № 235241 від 22.11.2021 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700,00 грн. як до автомобільного перевізника, який здійснив порушення, а саме: на момент перевірки у водія відсутня ТТН, чим порушено вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Так, позивач є власником транспортного засобу марки ГАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , тип - фургон малотонажний.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витягу з реєстру платників єдиного податку від 16.11.2021 №21182434002169 видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
Разом з цим, відповідачем не доведено, що позивач здійснював перевезення вантажу від вантажовідправника до вантажоодержувача, а тому не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу з обов'язковим оформленням товарно-транспортної накладної.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно, не є суб'єктом відповідальності за цим Законом.
За змістом ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть автомобільні перевізники, а не власники транспортних засобів, які на законних підставах надали у користування належний їм на праві приватної власності транспортний засіб.
Отже, висновок відповідача про допущення порушень законодавства про автомобільний транспорт позивачем як автомобільним перевізником не відповідає фактичним обставинам справи.
Щодо відсутності оформленої індивідуальної контрольної книжки водія, то суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385 ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно пункту 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції №385 виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
Згідно пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 2.7 Інструкції №385 за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Приписами пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 №340 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тони повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
Отже, приписи Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів не передбачають наявність індивідуальної контрольної книжки водія при здійсненні перевезень вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тон включно.
Разом з цим, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 транспортний засіб марки ГАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , тип - фургон м а л о т о н а жний, має повну масу 3500т.
Тобто, в даному випадку, за приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, позивач не зобов'язаний мати в наявності індивідуальну контрольну книжку водія
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що на час проведення перевірки позивач не використовував автомобіль для власних потреб та не надавав послуг з перевезення, у його діях відсутній склад правопорушення, що підтверджується матеріалами справи, а також беручи до уваги, що відповідачем у справі не доведено правомірності свого рішення, суд вважає, що за наведених обставин і правових норм вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не обґрунтовано, з порушенням вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", така постанова не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак підлягає скасуванню.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У позовні заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати в розмірі 3908,00 грн., які складають 3000,00грн. витрат на правничу допомогу та 908,00 грн. судового збору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (далі - адвокат, Осьмаков О.В.).
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги, укладеного 25.11.2021 між адвокатом та позивачем (а.с.19-20, далі - Договір), акт виконаних робіт (надання послуг) від 29.11.2021 (а.с.22), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695, виданого ОСОБА_3 (а.с.21), квитанція до прибуткового касового ордера від 29.11.2021 про сплату позивачем 3000,00грн. (а.с.23).
Згідно п.п.1.1 Договору адвокат зобов'язується: надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права: організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а позивач зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до п.2.4 Договору на підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється позивачу.
Згідно п.п.4.2 Договору позивач в день підписання договору сплачує передплату за надані послуги у розмірі, що становить 50% від загальної вартості послуг, інша частина гонорару підлягає сплаті на протязі 3-х днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) адвокатом були виконані наступні роботи:
- попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування - з розрахунку 2 години вартістю 1200,00грн.;
- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики - з розрахунку 1 година вартістю 600,00 грн.;
- підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу до Сумського окружного адміністративного суду - з розрахунку 2 години вартістю 1200,00грн.
Всього - 3000,00 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 29.11.2021 позивачем сплачено адвокату 3000,00грн.
Здійснивши аналіз наданих позивачем доказів при вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, а також не надання представником відповідача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу та про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу за складання позовної заяви у даній справі у розмірі 1200,00грн.
При цьому, суд відмічає, що зазначений в акті виконаних робіт такий вид послуг, як попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики не дає змоги визначити об'єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи, та кількість витраченого часу на кожен вид робіт, при цьому даний вид послуг, може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відповіді на відзив, тощо.
Крім того, враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. за подачу позовної заяви (а.с.7) та зі сплати судового збору в розмірі 744,30 грн. за подачу заяви про забезпечення позову (а.с.34).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 235241 від 22.11.2021.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816845) суму судового збору в розмірі 1652,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1200,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець