05 грудня 2022 року Справа № 480/89/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп'яненка О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності незаконною та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач). Свої вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу по 20.04.2020. Звільнений у запас Збройних Сил України наказом начальника Східного територіального управління від 09.04.2020 №23 о/с на підставі підпункту "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я. Позивач стверджує, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України у 2020 році йому незаконно нараховувало грошове забезпечення, вираховуючи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік", встановленого в розмірі 1762 гривні. Хоча відповідач повинен був з 1 січня 2020 року перераховувати позивачу виплати відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", яким прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений в розмірі 2102 гривень, Також позивач зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги за повні календарні 12 роки служби. Відповідач повинен був нарахувати позивачу у 2020 році на останній займаній посаді щомісячне грошове забезпечення на підставі Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 в редакції саме 2017 року, застосувавши для розрахунку прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 гривень, який передбачений Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік". Відповідно місячне грошове забезпечення позивача в останній місяць його перебування на службі повинно на його думку складати 16242 гривні. Наступна сума недоплачених позивачу на його думку коштів випливає з коштів, які відповідач повинен був виплатити як компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Всього з 2015 по 2020 рік він не використав 6 таких відпусток, за які відповідач нарахував йому по останньому грошовому забезпеченню, тобто вирахуваному відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік". Так позивач зазначає, що відповідач незаконно нараховував компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій із грошового забезпечення в останньому місяці проходження служби, тобто із 113089, 07 грн., хоча останнє його грошове забезпечення повинно було складати 16731 грн.
Просить визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо:
не нарахування йому грошового забезпечення в період з 01 січня по 23 квітня 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 в редакції 2017 року з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року;
не нарахування йому одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченого пунктом 1 розділу розділу XXXII Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам", затвердженої Міністерством внутрішніх справ України 18 березня 2018 року №200 і частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", вираховуючи з грошового забезпечення за останній місяць його служби застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року;
не нарахування йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік з 2015 по 2020 рік (всього за 6 років) відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам", затвердженої Міністерством внутрішніх справ України 18 березня 2018 року №200 вираховуючи з грошового забезпечення за останній місяць моєї служби застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: кошти в сумі 10051,18 гривень, як суму недоплаченого грошового забезпечення у період з 01 січня по 23 квітня 2020 року; кошти в сумі 16242 гривень, як суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні; кошти в сумі 7579,6 гривень, як суму недоплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік з 2015 по 2020 рік (всього за 6 років); всього на суму 33872,78 гривень.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог він заперечує та зазначає, що відповідно до Постанови КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Постанова №704 є чинною, а отже, підлягає застосуванню. Підстав для проведення перерахунків: посадового окладу та окладу за військовим званням, одноразової грошової допомоги при звільнені, компенсації за не використані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій у відповідача не має. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому проти доводів відповідача він заперечує та просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України по 23.04.2020
З витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 23.04.2020 № 104дек вбачається, що наказом Східного територіального управління від 09.04.2020 №23 о/с на підставі підпункту "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я (а.с.12).
Позивач вважаючи, що відповідачем не правильно нараховано позивачу грошове забезпечення у 2020 році, одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у статті першій якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі по тексту - Постанова №103).
Пунктом 1 Постанови №103 встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Із набранням чинності Постановою №103 внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі по тексту - Постанова №704), який викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
У пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови №704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Отже, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Вказані невідповідності були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року №1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704", яка застосовується з 01 жовтня 2020 року.
У свою чергу, текст приміток до Додатків до Постанови №704, в силу вимог абзацу сьомого підпункту 2 пункту 20 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 №870, не є нормою права, оскільки їх застосування допускається в окремих випадках без набуття ними характеру нормативних положень.
Положеннями пункту 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.
Крім того, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Такі ж правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції чинній на дату перерахунку пенсії позивачу, був чинним та підлягав застосуванню відповідачем під час складання довідки.
Отже, суд приходить висновку, що підстави для застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року, враховуючи положення приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704, відсутні, оскільки ці примітки не містять норм права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII.
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в справі №826/6453/18 визнаний протиправним та скасований пункт 6 Постанови №103.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини першої статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили з дати її прийняття.
Отже, пункт 6 Постанови №103 та зміни до пункту 4 Постанови №704 втратили чинність з 29 січня 2020 року.
Однак, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним і скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на результат вирішення спору, оскільки, як зазначено вище, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року в справі №240/4946/18 викладений висновок щодо застосування норм права, а саме: зазначено, що за змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Отже, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, то правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, відсутні.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі № 480/5496/20.
Таким чином, оскільки згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується, то відповідач, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), діяв правомірно, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до 3051 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності незаконною та стягнення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко