м. Вінниця
05 грудня 2022 р. Справа № 120/8726/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 120/3080/21-а відповідачем було здійснено перерахунок його пенсії з 01.04.2019. Однак, відповідач протиправно проводив виплату пенсії з 01.04.2019 з обмеженням її максимального розміру. Крім того, після нарахування індексації у 2022 році, як зазначає позивач, відповідач продовжує виплачувати пенсію з урахуванням максимального розміру. Обґрунтовуючи протиправність таких дій відповідача, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, в якому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII), порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо обмеження його пенсії максимальним розміром протиправними, тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до суду із цим позовом.
У тексті позовної заяви позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Ухвалою від 28.10.2022 відкрито провадження у справі та призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
04.11.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі за №120/3080/21-а здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, виходячи з 74% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії, внаслідок чого розмір пенсії ОСОБА_1 склав - 14970 грн (обмеження максимальним розміром). З березня 2022 року виплата пенсії проводиться з урахуванням надбавок та проведеної індексації, та з урахуванням обмеження максимальним розміром в сумі 19340 грн.
Відповідач звернув увагу, що визначення максимального розміру пенсії регулюється статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), в якій, зокрема зазначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Наголосив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду № 3-рп/2013 від 03.06.2013 дія статті 2 Закону №3668 не поширюється лише на Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, тобто положення статті 2 Закону №3668-VI є чинними та поширюються на всі інші Закони, в тому числі і на Закон № 2262-XII. Тому, на переконання ГУ ПФУ у Вінницькій області, застосування обмеження при розрахунку пенсії є правомірним і відповідає діючому законодавству України.
У відзиві також зазначено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" (далі - Постанова №118) з березня 2022 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 2577,57 грн сум індексації, проте виплата пенсії проводиться в сталому розмірі, а саме - 19340 грн.
Враховуючи вимоги ст. 43 Закону 2262-XII, Закону 3668-VI, Постанови №118 пенсія ОСОБА_1 повинна виплачуватись з обмеженням максимального розміру (10 прожиткових мінімумів для осіб які втратили працездатність) що на 01.03.2022 становить - 19340 грн.
Таким чином, на переконання відповідача, виплата пенсії позивачеві в розмірі 19340 грн, відповідає вимогам чинного законодавства та узгоджується з ухваленим рішенням суду по справі №120/3080/21-а.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №120/3080/21-а, зокрема зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 11.02.2021 № ХЛ63070, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII та положень Постанови № 704, з врахуванням раніше виплачених сум із 01.04.2019 у розмірі 74 % від відповідних сум грошового забезпечення.
На виконання вказаного рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019, згідно з яким основний її розмір становив 18411,20 грн. Однак, виплата пенсії з 01.04.2019 визначена з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність - 14970 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи розрахунками пенсій.
Також судом встановлено, що на виконання Постанови № 118 ", якою визначено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, з 01.03.2022 відповідач здійснив індексацію пенсії позивача, внаслідок чого розмір пенсії позивача збільшився на 2577,57 грн, а її загальний розмір склав 20988,77 грн.
Проте відповідач продовжив застосовувати встановлене обмеження пенсії позивача максимальним розміром внаслідок чого фактична сума до виплати станом на 01.03.2022 склала 19340 грн. (10 прожиткових мінімумів), що підтверджується долученими до матеріалів справи розрахунками пенсій.
Вважаючи, що відповідач безпідставно обмежив пенсійну виплату максимальним розміром, позивач за захистом своїх права та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, а саме доповнено статтю 43 новою частиною сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI внесено зміни до Закону № 2262-XII, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" та доповнено реченням такого змісту "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016 норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що пенсія перерахована з урахуванням ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI.
Разом з тим, суд зазначає, що норми ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" кореспондуються з положеннями ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17 та від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.
Відтак, підстави для обмеження пенсії позивачеві не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Щодо посилань відповідача на Постанову № 118, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 118 установлено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Водночас згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім того, суд враховує, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим ч.3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У спірних правовідносинах наведене положення пункту 2 Постанови № 118 щодо підвищення пенсій з 01.03.2022 "у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом" суперечить приписам Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними (пріоритетними), а тому підлягають застосуванню відповідачем.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Аналогічна правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.
При цьому, суд наголошує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України.
Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.92 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи протиправність дій відповідача щодо обмеження з 01.04.2019 пенсії позивачеві максимальним розміром на підставі абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, суд вважає, що з метою повного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити з 01.04.2019 виплату пенсії позивачу з урахуванням наступної індексації, встановленої відповідно до Постанови №118, без обмеженням її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо встановлення судового контролю, то в цьому контексті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов'язком.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність відповідача при виконанні рішення суду у цій справі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.
При цьому, додатково враховуються положення ст. 383 КАС України, якими позивачеві надано можливість ініціювати заходи судового контролю на стадії виконання прийнятого на його користь рішення, в разі допущення відповідачем-суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності чи вчинення неправомірних дій у процесі виконання рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн. Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області підлягає сума у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.04.2019 перерахувати та виплачувати, з урахуванням уже виплачених сум, ОСОБА_1 пенсію без її обмеження максимальним розміром, в тому числі із нарахованою з 01.03.2022 індексацією, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році".
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович