22 листопада 2022 року м. Харків Справа № 913/649/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю:
від позивача - ЛИТВИН Андрій - на підставі ордеру серії АХ №1067940 від 16.09.2021р.;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит”, м. Київ, (вх. №608 Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 (суддя Драгнєвіч О.В., ухвалене в м.Харків о 16:05год., дата складення повного тексту - 01.02.2022р.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит”, м. Київ,
до відповідача: Фермерського господарства “Максагро”, смт.Білолуцьк, Новопсковський район, Луганська область,
про стягнення 957839,68грн.
16.09.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Сателлит” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства “Максагро” про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № Р90041 від 18.08.2020р. в загальному розмірі 957839,68грн., з яких: штраф за порушення строків поставки товару в розмірі 380750,79грн. та штраф за нездійснення поставки товару в розмірі 577088,89грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити і передати у власність позивачу 2500т насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року здійснюватися партіями з 18 серпня 2020 року до 16 вересня 2020 року.
Як зазначав позивач, в порушення вищевказаних умов договору, відповідач поставив товар у обсязі - 1924,14 т., частина обсягу з якого була поставлена із простроченням (в обсязі 379,94 т - після 16.09.2020р.); кількість непоставленого товару за договором склала 575,86 т. насіння соняшника.
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Луганської області 22.10.2021р. відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що частина товару в обсязі 575,86 тон не була поставлена позивачу з причин, які не залежали від волі відповідача і за відсутності вини останнього у невиконанні умов договору.
Зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3100-21-0320 від 25.03.2021р., Торгово-промислова палата України засвідчила наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили, а саме: виняткових погодних умов, зокрема, повітряно-ґрунтова посуха, відсутність опадів, низька вологість повітря, суховійні явища в період липень-вересень 2020 року на території Білокуракинського, Старобільського, Новопсковського районів Луганської області, внаслідок чого було унеможливлено виконання зобов'язань у повному обсязі за договором № Р90041 від 18.08.2020р. поставки насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 575,860 тон у термін з 18.08.2020р. по 16.09.2020р., у зв'язку із втратою врожаю.
Наведені обставини та докази, були встановлені судом і знайшли належну оцінку під час розгляду судами справи №913/18/21, тому в силу преюдиційного характеру відповідних фактів, встановлені судами обставини під час розгляду справи №913/18/21 не підлягають доказуванню при розгляді судом цієї справи № 913/649/21 та свідчать про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу за договором.
Доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафу, нарахованого у зв'язку із здійсненням поставки частини товару із порушенням строку, визначеного договором (до 16.09.2020р.) відповідач також вважав безпідставними, оскільки відповідно до умов пункту 1.1. договору поставка товару здійснювалася на умовах FСА Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник); згідно з пунктами 4.1. та 4.3. договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом і саме позивач, як покупець, бере на себе обов'язок щодо забезпечення перевезення товару за свій рахунок з вказаного у місця на зазначену адресу; затримки у поставці частини зібраного врожаю були зумовлені не допущеним порушенням відповідачем, а неналежним та несвоєчасним виконанням самим позивачем свого обов'язку по забезпеченню вивезення товару.
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 відмовлено повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” до Фермерського господарства “Максагро” про стягнення 380750,79грн. - штрафу за порушення строків поставки товару та 577088,89грн. - штрафу за нездійснення поставки товару; покладено на позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 14367,60грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 83333,47грн.
Відповідні висновки місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 380750,79грн. - 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару, з посиланням на положення статей 11, 509, 525, 526, 538, 610, 612, 611, 626, 629, 655, 663, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 220, 265, 267 Господарського кодексу України, а також Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) мотивовані тим, що саме на позивача, як покупця, за погодженими сторонами умовами договору був покладений обов'язок щодо вчинення належних дій для забезпечення перевезення товару за свій рахунок.
Отже, дослідивши надані позивачем на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором щодо своєчасного забезпечення поставки відповідних партій товару автотранспортом, договори про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування, суд дійшов висновку про, що вони не є належними доказами виконання позивачем свого обов'язку згідно умов п. п.1.1.,4.1, 4.3 договору та не доводять допущення прострочення у поставках вказаних партій товару саме з вини відповідача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 577088,89грн. - 10% від вартості непоставленого товару, нарахованого за допущене прострочення у поставці на підставі першого речення пункту 8.2. договору, господарський суд першої інстанції встановив, що матеріалами, наявними у даній справі підтверджується допущене прострочення та непоставка відповідачем позивачу частини соняшника врожаю 2020 року в обсязі 575,86 тон, що також було встановлено судами під час вирішення справи №913/18/21.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 17.08.2021р. у справі №913/18/21 було встановлено, що саме несприятливі погодні умови протягом 2020 року призвели до недостатньої кількості врожаю соняшнику; ці обставини не залежали від волі відповідача і об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором у повному обсязі; у діях відповідача відсутня вина та протиправна поведінка зобов'язаної особи, що виключає стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% за прострочення та непоставку товару, допущену понад 6 календарних днів за умови відмови позивача від виконання договору, і тому відмовили у задоволенні позову.
Отже, у справі №913/18/21 були встановлені обставини щодо відсутності вини та протиправної поведінки відповідача у неповному виконанні зобов'язань за договором щодо нездійснення поставки позивачу частини соняшника врожаю 2020 року в обсязі 575,86 тон, які та в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню в межах даної справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сателлит” з рішення суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим позивачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідно до умов договору на позивача було покладено обов'язок забезпечення поставки товару в строки обумовлені договором, а з огляду на те, що доказів надання транспорту для відвантаження позивач не надав - відповідач звільняється від відповідальності на підставі статі 612 цивільного кодексу України та статті 220 Господарського кодексу України.
На думку апелянта, при зверненні до суду з відповідним позовом, сукупність наданих доказів була достатньою на підтвердження належного виконання ним обов'язку із укладання відповідних договорів перевезення та забезпечення можливості прийняти стільки товару за раз скільки буде готовий відвантажити відповідач.
Крім того, судом було безпідставно залишено поза увагою положення статті А.7 Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) якою передбачено, що продавець зобов'язаний повідомити покупця про здійснення поставки товару у відповідності зi статтею А.4., а у випадку, якщо перевізник не може прийняти товар в узгоджений строк у відповідності до статті А.4, продавець зобов'язаний повідомити про це покупця.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом було залишено поза увагою той факт, що відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що: по-перше, відповідач міг поставити все насіння вчасно; по-друге, що відповідач звертався до позивача з відповідним повідомленням у відповідності до статті А.7. Інкотермс 2010 про ненадання позивачем транспортних засобів відвантаження, або ж з будь якими іншими вимогами щодо надання транспорту; по-третє, подібна позиція суду та відповідача є суперечливою, адже відповідач спочатку стверджував про те, що врожаю нібито не вистачало і були затримки в зборі врожаю, саме тому він і порушив зобов'язання по договору.
Жодних претензій, зауважень та позовів щодо, нібито, порушень позивачем (покупцем) зобов'язань з надання транспорту по договору - відповідач не надавав.
Отже, за наведених обставин, на думку апелянта, судом було безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 380750,79грн. - 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару в розмірі 379,94тон насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року.
Крім того, апелянт не погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 577088,89грн. - 10% від вартості непоставленого товару в розмірі 576,86тон, а саме насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, з огляду на встановлення Верховним Судом у постанові від 17.08.2021р. в межах справи №913/18/21 обставин щодо відсутності вини та протиправної поведінки відповідача у неповному виконанні зобов'язань за договором щодо нездійснення поставки позивачу частини соняшника в обсязі 575,86тон, які в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню в межах даної справи.
Апелянт наголошує, що в якості джерела встановлення преюдиційних обставин, безпідставними та необґрунтованими є посилання суду на постанову Касаційного господарського суду по справі № 913/18/21 від 17.05.2021, адже відповідно до положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не встановлює жодних фактів та обставин, а лише надає їм правову оцінку, яка в силу приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не є обов'язковою для господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” на рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено учасникам справи строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників справи про можливість подання документів у справі на електронну адресу суду через особистий кабінет в системі "Електронний суд".
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2022р. витребувано у господарського суду Луганської області матеріали справи №913/649/21.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2022р. повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 03.11.2022р. о 09:00год.; ухвалено учасникам справи - невідкладно повідомити суд про отримання цієї ухвали, зокрема шляхом надсилання засвідченого електронним цифровим підписом уповноваженої особи відповідного повідомлення на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду; запропоновано учасникам справи заздалегідь письмово повідомити суд про намір і можливість взяти участь у судовому засіданні для своєчасного вжиття заходів з організації його проведення, з метою уникнення загрози для життя і здоров'я учасників судового процесу - рекомендувати взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; явку представників учасників справи визнано необов'язковою; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми “Електронний суд” або надсилати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2022р. оголошено в судовому засіданні перерву до 22.11.2022р.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 22.11.2022р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, що представник апелянта з'явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.08.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сателлит” (надалі - покупець) та Фермерським господарством “Максагро” (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № Р90041 (надалі - договір) (т.1 а.с. 11-14), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, іменоване в подальшому товар на умовах FCA (завантажено у транспортний засіб, Старобільській район (с.Курячівка) (пункт 1.1. договору).
Загальна кількість товару в заліковій вазі становить 2500,000 тон +5% за вибором покупця (пункт 2.1 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору ціна товару становить 8351,12 грн без ПДВ за 1 тону, крім того ПДВ 20% - 1670,22 грн., що еквівалентно 367,00 доларів США за 1 тону, згідно курсу НБУ на момент укладення договору 27,3061 грн. за доларів США.
Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями автомобільним транспортом у строк з 18.08.2020 по 16.09.2020 у суворій відповідності до письмових дозволів експедитора покупця.
В пункті 4.3 договору сторони погодили, що покупець забезпечує перевезення товару за свій рахунок з вказаного в пункті 1.1 місця до ТОВ “Сателлит” вул. Таганрозька, 76, м. Маріуполь, Донецька область за винятком випадків, коли договір перевезення за домовленістю сторін укладено постачальником.
Згідно з пунктом 5.1. договору, зокрема, покупець зобов'язаний укласти з організацією - перевізником за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення товару до погодженого в даному договір пункту призначення та прийняти товар, що відповідає вимогам даного договору, а постачальник зобов'язаний відвантажити за власний рахунок визначену в пункті 2.1. договору кількість товару згідно з реквізитами: Донецька область, м.Маріуполь, вул. Таганрозька,36.
Пунктом 6.1 договору перебачено, що оплата здійснюється у національній валюті України - гривні шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, згідно рахунку постачальника по курсу НБУ на дату фіналізації рахунків у наступному порядку.
Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1. договору, покупець перераховує суму .оплати в розмірі 80 % від загальної вартості товару протягом 3-х банківських днів з дати фіналізації розрахунків та моменту отримання покупцем повного обсягу товару та отримання від постачальника товарно-транспортної накладної, копії видаткової накладної та коригування до видаткової накладної на весь обсяг постачання та рахунку постачальника, з подальшим обов'язковим переданням оригіналів вказаних документів протягом 2-х робочих днів.
Підпунктом 6.1.2 пункту 6.1. договору визначено, що інші 20% від загальної вартості товару сплачуються покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН згідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
Відповідно до пункту 7.1 договору прийом товару за якістю і кількістю відбувається покупцем чи його представником і лабораторією покупця чи незалежною інспекцією, призначеною покупцем, після прибуття товару на адресу ТОВ “Сателлит” вул. Таганрозька, 76, м. Маріуполь. Якість і кількість товару є кінцевими згідно з результатами аналізу, що був проведений лабораторією і вагами покупця у зазначеному в цьому пункті місці.
В разі, якщо поставка товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пп.4.1 п.4 цього договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого (непоставленого) товару. В разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару (п.8.2 договору).
Жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежить від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов'язань в період дії договору, то даний договір може бути подовжений на строк протягом якого діє така обставина (пункт 9.1 договору).
Відповідно до пунктів 9.2, 9.3 договору сторона, для якої виконання зобов'язань згідно договору стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин.
В п.п.13.1, 13.2 договору сторони погодили, що підписанням даного договору постачальник підтверджує і гарантує, що: на момент підписання цього договору він є сільськогосподарським підприємством і безпосереднім виробником товару, який постачається вперше, а також, постачальник має право на ведення господарської діяльності з оптової торгівлі, в тому числі, але не виключно, зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин відповідно до положень, встановлених його правовставнолюючими документами. На момент підписання цього договору відносно постачальника та/або посадових осіб постачальника відсутні відкриті кримінальні провадження та/або вироки суду, які набрали законної сили, щодо вчинення злочинів у сфері господарської діяльності (розділ VІІ Кримінального кодексу України).
Цим постачальник підтверджує, що він є безпосереднім сільськогосподарським виробником товару, що поставляється в перше, та є платником єдиного податку, гр.ІV в розумінні п.291.4 Податкового кодексу України, та є платником ПДВ (пункт 13.8 договору).
Матеріали справи свідчать про те, що зобов'язання за договором відповідачем як постачальником були виконані не повністю, зокрема на виконання умов вказаного договору в період з 03.09.2020 по 21.09.2020 відповідачем було поставлено позивачу товар у загальному обсязі 1924,14тони, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та не заперечується сторонами у справі (т.1 а.с.15-44).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, сплативши відповідачу вартість отриманого товару у сумі 19282461,10грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами (а.с. 45-74).
Як вбачається з видаткової накладної №13 від 17.09.2020р., розрахунку коригування до видаткової накладної №13 від 18.09.2020р., видаткової накладної №14 від 18.09.2020р., видаткової накладної №15 від 19.09.2020р., розрахунку коригування до видаткової накладної №15 від 21.09.2020р., розрахунку коригування до видаткової накладної №14 від 21.09.2020р., поставка частини товару, зокрема в загальному обсязі 379,94 тон насіння соняшника, відбулася із порушенням встановленого п.4.1. договору строком - після 16.09.2020р. (т.1, а.с.39-44).
Крім того, кількість непоставленого товару за договором склала 575,86 тон насіння соняшника.
У зв'язку із вказаними обставинами, 22.10.2020р. позивач звернувся на адресу відповідача з претензією № 22102020.28/010 від 22.10.2020р., в якій вимагав від відповідача у семиденний строк з моменту її отримання сплатити штраф від вартості непоставленого товару. Також листом від 22.10.2020р. за вих.№22102020.29/010 повідомив про відмову від виконання договору в односторонньому порядку та нарахування штрафних санкцій (т.1 а.с.75-79).
Оскільки відповіді на вказану претензію надано не було, як не було в добровільному порядку сплачену суму нарахованого штрафу, 16.09.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Сателлит” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства “Максагро” про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № Р90041 від 18.08.2020р. в загальному розмірі 957839,68грн., з яких: штраф за порушення строків поставки товару в розмірі 380750,79грн. та штраф за нездійснення поставки товару в розмірі 577088,89грн. (т.1 а.с.1-95).
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у даній справі відмовлено повністю в задоволенні позову, з підстав викладених вище (т.2 а.с.129-136).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають з підстав закону або умов договору (статті 173,193 Господарського кодексу України).
В даному спорі правовідносини сторін врегульовані договором поставки від 18.08.2020 № Р90041, який був чинним і обов'язковим для сторін під час його виконання. І за яким відбувалась поставка товару по частковій передоплаті. Вказаний договір поставки відповідає приписам норм статей 265-267 Господарського кодексу України та статей 655, 693, 712 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з правилами статей 627, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для сторін, що його уклали, і виникнення прав та обов'язків у сторін відбувається на підставі умов укладеного договору.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У даному випадку, договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов'язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов'язання не виконує свого обов'язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов'язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як було зазначено вище, пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що у разі якщо поставка товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пп.4.1 п.4 договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого (непоставленого) товару. В разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару.
Матеріалами справи підтверджено, що частина кількості товару, зокрема в загальному обсязі 379,94 тон насіння соняшника, була поставлена позивачу із порушенням встановленого п.4.1. договору строком - після 16.09.2020, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними в період з 17.09.2020 по 21.09.2020, а також не заперечується самим відповідачем (т.1, а.с.39-44).
Разом з цим, відповідач, заперечуючи правомірність стягнення вказаної штрафної санкції в розмірі 380750,79грн.- 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару посилався на допущення прострочення у поставках товару після 16.09.2020р., яке було зумовлено неналежним виконанням саме позивачем своїх обов'язків, передбачених пп.1.1. та 4.3 договору, адже покупцем в порушення вказаних обов'язків не було своєчасно забезпечено перевезення товару.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з частиною 2 статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Таким чином, виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій.
Як було зазначено вище, пунктом 1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язався поставити у власність покупцеві насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, іменоване в подальшому товар на умовах FCA (завантажено у транспортний засіб, Старобільській район (с.Курячівка).
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями автомобільним транспортом у строк з 18.08.2020 по 16.09.2020 у суворій відповідності до письмових дозволів експедитора покупця.
В п.4.3 договору сторони погодили, що покупець забезпечує перевезення товару за свій рахунок з вказаного в п.1.1 місця до ТОВ “Сателлит” вул. Таганрозька, 76, м. Маріуполь, Донецька область за винятком випадків, коли договір перевезення за домовленістю сторін укладено постачальником.
Згідно з пунктом 5.1. договору, зокрема, покупець зобов'язаний укласти з організацією - перевізником за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення товару до погодженого в даному договорі пункту призначення та прийняти товар, що відповідає вимогам даного договору, а постачальник зобов'язаний відвантажити за власний рахунок визначену в пункті 2.1. договору кількість товару згідно з реквізитами: Донецька область, м.Маріуполь, вул. Таганрозька,36.
Отже, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, постачальник здійснював поставку товару на умовах FCA Франко-Перевізник згідно з Правилами Інкотермс 2010.
Згідно з умовами пункту А.4 Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) (обов'язки продавця) продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження належного виконання позивачем вказаних зобов'язань за договором щодо своєчасного забезпечення поставки відповідних партій товару автотранспортом, останнім було надано до місцевого господарського суду копії договорів про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування, укладені із ТОВ «Агро-Транс» від 20.08.2020, з ТОВ «НЗ Транс Експедиція» від 21.08.2020, з ТОВ «СІВАГРОТРАНС» від 21.08.2020, з ТОВ «Зернотранс» від 21.08.2020, з ТОВ «Наві-Лоджістік» від 25.08.2020, з ПП «Фладко» від 25.08.2020, а також копію службової записки від 16.09.2020(т.2 а.с.53-80,52).
При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд проаналізувавши відповідні положення статті А.4 Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) дійшов висновку про те, що саме на позивача, як покупця, за погодженими сторонами умовами договору був покладений обов'язок щодо вчинення належних дій для забезпечення перевезення товару за свій рахунок.
Отже, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку про, що вони не є належними доказами виконання позивачем свого обов'язку згідно умов п. п.1.1.,4.1, 4.3 договору та не доводять допущення прострочення у поставках вказаних партій товару саме з вини відповідача.
Зокрема, з тих підстав, що зміст вказаних договорів про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування взагалі не свідчить про те, що вони стосуються саме спірних правовідносин сторін у справі та виконання договору поставки № Р90041 від 18.08.2020, оскільки будь-яка ідентифікація та пов'язаність із договором поставки та зобов'язаннями відповідача в них відсутня (не містять відомостей про замовлення та перевезення насіння соняшника з с.Курячівка Старобільського району та доставлення його позивачу на адресу вул. Тагонрозька, 76 в м. Маріуполь згідно умов пунктів 1.1.,4.3 договору поставки № Р90041 від 18.08.2020).
Проте, колегія суддів вважає відповідний висновок суду передчасним та таким, що суперечить іншим положеннями Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) та приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Зокрема, частинами 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 218 Господарського кодексу України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Пунктом А.7 Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник) (обов'язки продавця) передбачено, що продавець зобов'язаний, за рахунок та на ризик покупця, передати йому достатнє повідомлення або про те, що товар було поставлено у відповідності з пунктом А.4., або про те, що перевізник або інша особа, номінована покупцем, не прийняла товар на протязі узгодженого часу.
З аналізу вказаного пункту Інкотермс-2010 FCA (Франко-перевізник), положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також умов укладеного між сторонами договору випливає, що відповідач (продавець) у разі неможливості поставки товару в обумовлені сторонами строки (до 16.09.2020р.) мав повідомити позивача (покупця) про ненадання останнім достатньої кількості транспортних засобів для відвантаження товару.
Проте, матеріали справи не містять жодних претензій та зауважень щодо порушення позивачем умов договору в частині виконання зобов'язання з надання транспортних засобів для отримання товару.
Отже, за наведених обставин, судова колегія вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт належного виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідного транспорту для отримання товару, натомість, відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товару визначені пунктом 4.1. договору, що як наслідок свідчить про наявність правових підстав для покладення на останнього відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару передбаченого пунктом 8.2. договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача про стягнення штрафу в розмірі 380750,79грн. - 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 у відповідній частині скасуванню.
Щодо позовних вимог про в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 577088,89грн.- 10% від вартості непоставленого товару, а саме 575,86тон насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, обов'язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов'язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила.
В господарському праві діє принцип вини зобов'язаної сторони, якщо не доведено протилежне. При цьому, за змістом статті 614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач, обґрунтовуючи безпідставність заявленої вимоги та відсутність підстав для стягнення з нього штрафу в розмірі 10% від вартості непоставленого товару, нарахованого за допущене прострочення у поставці на підставі першого речення пункту 8.2. договору, посилався обставини та висновки господарських судів, встановлені під час розгляду справи №913/18/21, а також на те, що повне виконання договірного зобов'язання з поставки товару у визначеному обсягу виявилось неможливим внаслідок настання форс - мажору (обставини непереборної сили).
Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується сторонами у справі, той факт, що відповідачем було здійснено поставку позивачу 1924,14тон насіння соняшника врожаю 2020 року та не здійснено решту постави в обсязі 575,86тон.
За твердженнями самого ж відповідача, він мав можливість оцінити обсяг недоотриманого врожаю під час його визрівання та збору.
В свою чергу, договір на поставку укладався 18.08.2020 року, а строк поставки мав розпочатися з 20.08.2020 року.
Тобто, на час укладення договору відповідач мав можливість оцінити обсяги врожаю та не допустити порушення взятого на себе зобов'язання.
Як було зазначено вище, розділом 9 договору сторонами було визначено умови, за яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором.
Зокрема, у відповідності до пункту 9.1. договору, жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус, чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі.
Відповідно до пункту 9.2. договору, сторона, для якої виконання зобов'язань згідно договору стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дні очікуваний час припинення цих обставин.
Пунктом 9.3. договору сторони погодили, що інформація про дію обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України. Відсутність письмового повідомлення, а також несвоєчасне сповіщення про настання обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на ці обставини в якості причини невиконання зобов'язань по договору.
Також, пунктом 9.4 договору встановлено, що сторони зобов'язуються докласти всі необхідні зусилля по зведенню до мінімуму всіх можливих несприятливих наслідків обставин форс-мажору. Якщо обставини форс-мажору перешкоджають виконанню якоюсь із сторін її зобов'язань згідно договору протягом більш ніж 15 днів, то даний договір може бути розірваний за вимогою однієї із сторін без відшкодування збитків іншій стороні.
Стосовно посилань відповідача на сертифікат Торгово-промислової палати України від 25.03.2021р. за №3100-21-0320, судова колегія зазначає, що вказаний документ не може слугувати неналежним та недопустимим доказом по даній справі, згідно вимог статті 73-76 Господарського процесуального кодексу України, а також, не є підставою звільнення відповідача від відповідальності в порядку передбаченому розділом 9 договору з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 6.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014р. № 40(3) (надалі - Регламент), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У відповідності до пункту 6.9. Регламенту, надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити, серед іншого, про причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання Заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).
Тобто, з вказаних вище положень вбачається, що форс-мажорні обставини засвідчуються по кожному окремому договору щодо неможливості виконання конкретних зобов'язань і виконання яких стало неможливим через наявність вказаних обставин.
Вищенаведений Сертифікат ТППУ від 25.03.2021р. був виданий щодо виконання зобов'язань по поставці 575,86тон в період з 18.08.2020р. по 16.09.2020р., в наслідок того, що в період з 01.09.2020р. по 10.09.2020р., нібито, діяли форс-мажорні обставини.
Тобто, відповідно до Сертифікату, форс-мажорні обставини діяли з 01.09.2020р. по 10.09.2020р.
Проте, за договором відповідач мав здійснити поставку (повністю виконати зобов'язання) в термін з 18.08.2020р. по 16.09.2020р. Тобто, відповідач не довів відсутність його вини в невиконання договору в повному обсязі в період з 18.08.2020р. по 16.09.2020р., коли не діяли форс мажорні обставини.
Отже, Сертифікат Торгово-промислової палати України від 25.03.2021р. за №3100-21-0320 є неналежним та недопустимим доказом та не може підтверджувати обставини форс-мажору у правовідносинах за договором №Р90041 від 18.08.2020 року по зобов'язанням зі строками поставки з 18.08.2020 до 16.09.2020 року та предметом поставки в 1924,14 тон насіння соняшника, а не 575,86 тон, як зазначено в Сертифікаті ТППУ.
Крім того, відповідач вказував про те, що несприятливі погодні умови діяли з липня по вересень 2020 року, тобто, на час укладення договору (18.08.2020р.) вказані обставини вже діяли тривалий час, що виключає як непередбачуваність вказаних обставин (тобто їх можливо було передбачити на момент укладення договору, що виключає наявність форс-мажору (пункт 6.9 Регламенту), так і можливість звільнення від відповідальності відповідача у відповідності до пункту 9.3 договору.
Судова колегія також вважає, що відповідач не довів, що ним було здійснено належне та своєчасне повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин.
За змістом пояснень відповідача та відомостей Сертифікату ТПП від 25.03.2021р., форс-мажорні обставини діяли у період з 01.09.2020р. по 10.09.2020р., тобто строк протягом якого відповідач мав повідомити позивача сплив 11.09.2020р. - у строк 10 днів з моменту їх початку, як то передбачено пунктами 9.2 та 9.3. укладеного між сторонами договору.
Проте, відповідного повідомлення відповідачем здійснено не було, матеріали справи не містять доказів своєчасного звернення відповідача до ТПП для отримання відповідного сертифіката.
За змістом положень статей 218 Господарського кодексу України та 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов'язання, якщо вона доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, тільки якщо інше не передбачено законом або договором.
За твердженням відповідача, посуха та складні погодні умови, почались до моменту укладення договору від 18.08.2020 року, що останній також підтверджував листами Луганського обласного центру з гідрометеорології ДСУНС від 27.01.2021р. №9911-1-94/9911032, №9911-1-95/9911032,№9911-1-96/9911032 (т.1 а.с.144-146) та Актами обстеження земельних ділянок від 10.09.2020 року за №1, 2, 3, 4, 5, 6 (т.2 а.с.13-18).
Судова колегія зазначає, що об'єктивно, враховуючи незначний проміжок часу від моменту укладення договору до моменту початку його виконання, відповідач - особа, яка здійснює підприємницьку діяльність (самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність), не міг не знати чи не прогнозувати настання обставин, якби такі були, за яких він не зміг би виконати зобов'язання за договором. Крім того, повідомити про такі обставини у відповідності до п. 9.2 договору іншу сторону.
Враховуючи, що посуха та її наслідки не настають раптово, а несприятливі погодні умови почали діяти з липня 2020 року (як зазначає відповідач), враховуючи що договір укладався 18.08.2020р., а поставки мали починатись з 18.08.2020 року (тобто і збір врожаю відповідно) - відповідач міг усвідомлювати про такі обставини та міг передбачити до того, як договір було укладено, обсяги врожаю та ризики пов'язані з невиконанням договору.
Враховуючи викладені положення законодавства та пункту 9.1. договору, обставина, на яку посилається відповідач, за будь яких умов, не може бути форс-мажором (непереборною силою) та підставою для звільнення Фермерського господарства “Максагро” від відповідальності, адже договір було укладено 18.08.2020р., тобто після дат в які виникли обставини, на які посилається відповідач.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.10.2020 року по справі №910/1931/19.
З огляду на встановлені вище обставини, судова колегія дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань відповідача на настання обставин форс-мажору, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору з огляду на те, що відповідач:
- не здійснив негайного письмового повідомлення позивача про, нібито, настання форс-мажорних обставин з моменту їх виникнення;
-письмово не повідомив позивача про настання, нібито, форс-мажорних обставин протягом 10 днів після їх виникнення;
-не здійснив письмового повідомлення про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин;
-не підтвердив інформацію про, нібито, дію (настання) обставин форс-мажору сертифікатом Торгово-промислової палати України та в строки передбачені договором;
- не доклав жодних зусиль по зведенню до мінімуму всіх можливих несприятливих наслідків обставин нібито форс-мажору.
Таким чином, в силу положень розділу 9 договору, відповідач не вправі посилатись на обставини форс-мажору, як на підставу звільнення від відповідальності за недопоставку 575,86тон насіння соняшника за договором, оскільки останнім не було дотримано порядку передбаченого розділом 9 договору.
Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 05.06.2018 року по справі №910/14216/17; постанові від 10.10.2018 року по справі №913/958/16.
Крім того, судова колегія зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог у відповідній частині, господарський суд першої інстанції встановив, що матеріалами, наявними у даній справі, підтверджується допущене прострочення та непоставка відповідачем позивачу частини соняшника врожаю 2020 року в обсязі 575,86 тон, що також було встановлено під час здійснення провадження у справі №913/18/21.
Верховним Судом у постанові від 17.08.2021р. у справі №913/18/21 було встановлено, що саме несприятливі погодні умови протягом 2020 року призвели до недостатньої кількості врожаю соняшнику; ці обставини не залежали від волі відповідача і об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором у повному обсязі; у діях відповідача відсутня вина та протиправна поведінка зобов'язаної особи, що виключає стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% за прострочення та непоставку товару, допущену понад 6 календарних днів за умови відмови позивача від виконання договору, і тому відмовили у задоволенні позову.
Отже, у справі №913/18/21 були встановлені обставини щодо відсутності вини та протиправної поведінки відповідача у неповному виконанні зобов'язань за договором щодо нездійснення поставки позивачу частини соняшника врожаю 2020 року в обсязі 575,86 тон, та в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними не підлягають повторному доказуванню в межах даної справи.
Проте, судова колегія вважає вказані висновки суду такими, що суперечать приписам процесуального законодавства, враховуючи наступне.
Так, частиною 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, суд касаційної інстанції не має повноважень підтверджувати правильне встановлення судами нижчих інстанцій обставин у справі.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 01.09.2020р. у справі №907/29/19 обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Отже, за наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, про те, що посилання місцевого господарського суду на постанову Верховного Суду у справі № 913/18/21 від 17.05.2021, як на джерело встановлення преюдиційних обставин щодо відсутності вини та протиправної поведінки відповідача у неповному виконанні зобов'язань за договором щодо нездійснення поставки позивачу частини соняшника врожаю 2020 року в обсязі 575,86 тон., є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не встановлює жодних фактів та обставин, а лише надає їм правову оцінку, яка в силу приписів частини 7 статті 75 ГПК України не є обов'язковою для господарського суду.
Враховуючи вищевикладене, з огляду недоведеність відповідачем настання обставин форс-мажору, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору, внаслідок недотримання останнім порядку передбаченого розділом 9 договору, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 577088,89грн. - 10% від вартості непоставленого товару в розмірі 576,86тон, а саме насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року та скасування оскаржуваного рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 у відповідній частині.
Колегія суддів зазначає, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та прийняття оскаржуваного судового рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, оскаржуване рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 даним вимогам не відповідає, що є підставою для його скасування, з урахуванням наведених вище обґрунтувань мотивувальної частини даної постанови та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит”.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.3 ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” задовольнити.
Рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2022р. у справі №913/649/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фермерського господарства “Максагро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” штраф в сумі 957839,68 за договором поставки від 18.08.2020р. №Р90041.
Стягнути з Фермерського господарства “Максагро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сателлит” судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 14364,61грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 21551,40грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні судові накази.
Повний текст постанови складено 05.12.2022р.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Шевель