ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 листопада 2022 року Справа № 906/232/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Дужич С.П.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
скаржника ФОП Пазича Р.П. - не з'явився
ФОП Манжоли Є.В. - адвокат Марченко В.О.
Мидловця Ю.Ю. - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 (повний текст складений 30.12.2021, суддя Лозинська І.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Манжоли Євгенія Валерійовича (м. Київ)
до 1) Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича (м. Житомир)
2) ОСОБА_1 (м. Житомир)
про стягнення 980 751,14 грн
та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Пазича Руслана Петровича (м. Житомир)
до 1) Фізичної особи-підприємця Манжоли Євгенія Валерійовича (м. Київ)
2) ОСОБА_1 (м. Житомир)
про визнання недійсним договору №02/12/20 оренди (найму) автомобіля від 02.12.2020 та застосування двосторонньої реституції
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 в задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.
Первісний позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Фізичної особи - підприємця Пазича Руслана Петровича та Мидловця Юрія Юрійовича на користь Фізичної особи - підприємця Манжоли Євгенія Валерійовича: 72918,30 грн боргу по орендній платі; 50908,50 грн неустойки (штрафу); 3536,78 грн пені; 35000,00 грн витрат на правничу допомогу; 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні позову в частині стягнення 69 381,52 грн неустойки відмовлено. В задоволенні позову в частині стягнення 794 918,61 грн пені відмовлено В задоволенні позову в частині стягнення 36459,15 грн втраченої вигоди відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Фізична особа - підприємець Пазич Руслан Петрович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 скасувати. Винести у справі №906/232/21 нове рішення, яким: у задоволенні первісного позову ФОП Манжола Є.В. до ФОП Пазича Р.П. про стягнення коштів, - відмовити у повному обсязі за безпідставністю; зустрічний позов ФОП Пазича Руслана Петровича задовольнити, визнати недійсним договір №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля (марки RENOULT модель KANGOO, 2001 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска НОМЕР_1 , колір жовтий, тип загальний легковий-загальний універсал-В, держ. номер НОМЕР_2 , свідоцтво реєстрації ТЗ серії НОМЕР_3 видане ТСЦ 8046 від 03.09.2019 в м. Києві, який укладений між ФОГІ Пазич Р.П. та ОСОБА_2 .
Просить призначити у справі судову авто-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні запитання: Який технічний стан двигуна автомобіля марки RENOULT модель KANGOO, 2001 року випуску, держ. номер НОМЕР_2 належного ОСОБА_2 , був станом на 02.12.2020, та чи дозволяв технічний стан двигуна зазначеного автомобіля можливість експлуатувати автомобіль? Яка причина виходу із ладу (припинення роботи) двигуна автомобіля марки KANGOO модель KANGOO, 2001 року випуску, держ. номер НОМЕР_2 належного ОСОБА_2 .? Доручити проведення експертизи експертам Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Житомирській області.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що скаржник звернувся із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля, оскільки Манжола Є.В. увів в оману ІІазича Р.П. про те, що автомобіль, який є предметом даного договору, знаходиться у справному стані та придатний для використання. На підтвердження зазначеного факту ФОП Пазич Р.П. надав висновок "СТО та Шиномантаж на Мальованці" від 21.12.2020 у якому зазначено, що при діагностиці двигуна було встановлено, що двигун знаходиться у повністю зношеному стані та підлягає капітальному ремонту або заміні, що підтверджує великий прорив картельних газів через циліндро-поршневу групу та викидання мастила через сапун у повітряний фільтр. Скаржник вважає, що питання про дійсний стан автомобіля, який є предметом договору оренди від 01.12.2020, станом на момент укладання оспорюваного договору оренди, є таким, яке потребує особливих знань, та може бути вирішене виключно шляхом проведення у справі відповідної експертизи. Скаржник зазначає, що Господарський суд Житомирської області безпідставно не призначив судової експертизи, відмовивши апелянту у задоволенні відповідного його клопотання. За умови, що суд першої інстанції ухилився та не перевірив доводи позивача за зустрічним позовом належними та допустимими доказами, яким може бути висновок експерта, та не надавши оцінки висновку "СТО та Шиномантаж на Мальованці" від 21.12.2020 про зношеність двигуна автомобіля, який є предметом договору оренди, оскаржуване судове рішення неможливо вважати таким, яке відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/232/21 у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені недоліки апеляційної скарги: подати до суду апеляційної інстанції обґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21.
22.06.2022 на адресу суду від ФОП Пазича Руслана Петровича надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки оскаржуване рішення скаржник не отримував, в судовому засіданні присутній прийнятті рішення не був.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 поновлений строк на апеляційне оскарження. Відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21. Розгляд апеляційної скарги призначений на 11.07.2022.
11.07.2022 на адресу суду від ФОП Манжоли Є.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21.
Ухвалою суду від 11.07.2022 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 призначено судову авто-технічну експертизу. Проведення судової авто-технічної експертизи доручено Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинене.
У зв'язку із припиненням повноважень судді Демидюк О.О. призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №906/232/21. Визначено склад колегії суддів у справі №906/232/21: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 поновлене провадження у справі №906/232/21. Розгляд апеляційної скарги призначений на "29" листопада 2022 р. об 11:00 год.
28.11.2022 на адресу суду від ФОП Пазича Р.П. надійшло клопотання, в якому відповідач просить здійснювати розгляд справи та провести судове засідання у справі №906/232/21 без особистої участі ФОП Пазича Р.П. та його представника. Зобов'язати Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при УМВС України в Житомирській області надіслати ФОП Пазичу Р.П. рахунок на оплату судової авто-технічної експертизи.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом заперечив доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи не з'явилися в судове засідання. Про місце, час і дату судового засідання повідомлені належним чином.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів, враховуючи те, що суди у період воєнного стану не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву в даному судовому засіданні за відсутності відповідача за первісним позовом.
Колегія суддів зазначає наступне щодо клопотання ФОП Пазича Р.П. про зобов'язання Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Житомирській області надіслати ФОП Пазичу Р.П. рахунок на оплату судової авто-технічної експертизи.
Скаржник просить зобов'язати надати рахунок на оплату судової авто-технічної експертизи Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при УМВС України в Житомирській області. Водночас, судова авто-технічна експертиза була доручена Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, що унеможливлює задоволення вказаного клопотання.
Крім того, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Як вбачається із матеріалів справи, в апеляційній скарзі ФОП Пазич Р.П просить провести судову авто-технічну експертизу.
Ухвалою суду від 11.07.2022 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 призначено судову авто-технічну експертизу. Проведення судової авто-технічної експертизи доручено Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинене.
У листі від 29.09.2022 суд апеляційної інстанції просить експертну установу повідомити на якій стадії перебуває судова авто-технічна експертиза у справі №906/232/21. Відповідь не надійшла.
Станом на 21.11.2022 відсутня інформація щодо проведення судової авто-технічної експертизи у справі №906/232/21, а тому поновлено провадження у даній справі.
Колегія суддів зазначає, що скаржник ФОП Пазич Р.П. з моменту призначення судової авто-технічної експертизи 11.07.2022 не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зобов'язання експертної установи надати рахунок на оплату судової авто-технічної експертизи. Звернувся з таким клопотанням лише 28.11.2022 після поновлення судом провадження у справі. Крім того, після поновлення провадження у справі скаржник не звертався до суду апеляційної інстанції із клопотанням про проведення повторної судової авто-технічної експертизи.
Враховуючи відсутність будь-якої ініціативи скаржника ФОП Пазича Р.П. у забезпеченні проведення судової авто-технічної експертизи, а також беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено у позовній заяві за первісним позовом, 02.12.2020 до позивача звернулись ФОП Пазич Руслан Петрович та Мидловец Юрій Юрійович і повідомили, що вони в Інтернеті на сайті оголошень "OLX" знайшли оголошення про надання в оренду автомобілів і бажають взяти авто в оренду; як орендний обраний автомобіль марки RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску, держ. номер НОМЕР_2 .
Як вбачається із матеріалів справи, 02.12.2020 ФОП Манжолою Є.В. (орендодавець, позивач) та ФОП Пазич Р.П. (орендар, відповідач 1)) укладено договір оренди (найму) автомобіля №02/12/20 (далі - договір) (а. с. 17 - 21, т. 1), згідно з п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування легковий автомобіль марки RENAULT модель KANGOO, 2001 р. випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_1 , колір ЖОВТИЙ, тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ УНІВЕРСАЛ-В, держ. номер НОМЕР_2 , свідоцтво з реєстрації ТЗ серії НОМЕР_3 , видане ТСЦ 8046 від 03.09.2019 в м. Києві (далі - автомобіль), в відмінному стані, без пошкоджень.
У п. 1.2 договору сторонами погоджено такі терміни оренди і її ціна: строком на 36 місяців (три роки) за ціною оренди: 70 доларів США 00 центів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати - на тиждень та 3650 доларів США в гривневому еквіваленті - на рік.
Загальна орендна вартість автомобіля за 36 місяців становить 10950 доларів США 00 центів (п. 1.3 договору).
За п. 1.4 договору розрахунок здійснюється орендарем відповідно до офіційного курсу долара США до гривні за даними НБУ на день сплати щотижневого платежу (кожної середи до 12-00 год). Відповідно до п. 1.2. щотижневий платіж 70 дол. США.
Строк користування 36 місяців (тобто 3 роки) встановлюється з дати підписання даного договору до 02.12.2023 включно (п. 2.1. договору).
За п.3.4 договору після закінчення строку - 36 місяців (3 р.) і виплати орендарем орендної суми у розмірі 10950 дол. США - рахувати її як суму вартості автомобіля.
Орендар взяв на себе обов'язок вчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату та страхові платежі (можливо з розбивкою страхових платежів (траншів) - 4 рази на рік (п.п. 4.1.7 п. 4.1 договору).
Згідно з п. 5.1 договору право власності на автомобіль переходить орендарю з моменту закінчення дії договору оренди і повної виплати загальної орендної вартості автомобіля за 36 місяців, що складає 10950 доларів США.
У випадку несплати повної суми оренди - автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю в день коли була закінчена оплата за оренду у повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації (п.п.5.1.1 п. 5.1 договору).
Повернення автомобіля проводиться за актом прийому-передачі з підписанням двох сторін (п. 5.2 договору).
Пунктом 5.5 договору встановлено, що орендар зобов'язується робити регулярне ретельне технічне обслуговування автомобіля, та надавати автомобіль для огляду на вимогу орендодавця.
За п. 6.1 договору орендна плата сплачується один раз на тиждень у розмірі 70 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати.
Пунктом 6.2 договору погоджено, що день оплати оренди - кожної середи до 12-00 години кожного тижня протягом 36 місяців.
Згідно з п. 10.1 договору він підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 10.2 договору орендар приймає на себе зобов'язання протягом 5 днів після підписання договору подати документи для його нотаріального посвідчення. Зобов'язання щодо підготовки всіх необхідних документів та оплати за нотаріальне посвідчення договору покладаються на орендаря.
В подальшому, 02.12.2020 між позивачем і Мидловцем Ю.Ю. (поручитель/відповідач2) укладено договір поруки (далі - договір поруки) (а. с. 23 - 25, т. 1), за яким останній виступив поручителем по договору оренди (найму) автомобіля № 02/12/20 від 02.12.2020.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед орендодавцем у тому ж обсязі, що і сам орендар, в тому числі, за сплату орендної плати, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених у договорі №02/12/20 оренди (найму) автомобіля від 02.12.2020.
Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед орендодавцем в тому ж обсязі, що і сам орендар.
За п. 2.2 договору поруки поручитель відповідає за відшкодування орендарем збитків, за сплату ним неустойки, штрафу, пені, передбачених основним договором.
Поручитель і орендар несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникають із основного договору та цього договору (п. 2.3 договору поруки).
Порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань орендарем по договору №02/12/20 оренди (найму) автомобіля (п. 6.6 договору поруки).
Як вбачається із матеріалів справи, 02.12.2020 позивач передав в оренду автомобіль відповідачу 1); з автомобілем передано: свідоцтво про реєстрацією транспортного засобу (оригінал) ТЗ, серії СХЕ № 000185; ключ від автомобіля (брелок-імобілайзер) 1 шт.; шкіряний чохол на рулі; автомагнітолу Pioneer Super Tuner 3D; штори на вікнах 6 шт.; дефлектор капоту KANGOO (мухобійка); чохли на сидіннях, що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22 у т. 1).
Позивач повідомив, що відповідач тричі сплатив орендну плату: 02.12.2020, 08.12.2020 та 16.12.2020, про що свідчать товарні чеки від 02.12.2020, 08.12.2020 та 16.12.2020 (а.с.110-112 у т.1) після чого сплачувати за оренду автомобіля припинив.
На адресу відповідачів направлялися претензії про погашення боргу та нотаріальне посвідчення договору, повернення автомобіля, а також досудова вимога, які відповідачем 2) були отримані власноручно, що підтверджується відповідними документами, які є в матеріалах справи (а. с. 63 - 65; 69 - 71; 81 - 84 у т. 1).
Оскільки відповідачі не сплатили орендну плату, позивач звернувся до господарського суду з уточненими позовними вимогами про стягнення з відповідачів за первісним позовом солідарно 980751,14 грн, з яких, 72918,30 грн орендної плати, 72918,30 грн неустойки, 798455,39 грн пені, 36459,15 грн втраченої вигоди.
Разом з тим, ФОП Пазича Р.П. звернувся до суду із зустрічним позовом до ФОП Манжоли Є.В. та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля (марка RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску, застосування двосторонньої реституції (а. с.152,153, т. 1; а. с. 7-10, т. 2).
Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, ФОП Пазича Р.П. зазначає, що 16.12.2020 двигун автомобіля перестав працювати через фізичну зношеність і автомобіль став не придатним, в підтвердження чого надано висновок "СТО та Шиномантаж на "Мальованці" від 21.12.2020 щодо того, що при діагностиці двигуна автомобіля RENAULT KANGOO встановлено, що двигун знаходиться у повністю зношеному стані та підлягає капітальному ремонту або заміні, що підтверджує великий прорив картерних газів через циліндро-поршневу групу та викидання мастила через сапун у повітряний фільтр (а. с. 13 у т. 2); ФОП Пазич Р.П. вважає, що станом на 02.12.2020 ОСОБА_2 знав про цей недолік автомобіля і неможливість його використання. На думку ФОП Пазича Р.П. договір №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля підлягає визнанню недійсним у зв'язку із тим, що Манжола Є.В. увів в оману Пазича Р.П. про те, що автомобіль, який є предметом даного договору, знаходиться у справному стані та придатний для використання.
Правовідносини щодо визнання правочинів недійсними регулюються положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). При цьому, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суд встановив, що на виконання умов договору, 02.12.2020 ФОП Манджола Є.В. передав ФОП Пазичу Р.П. в оренду автомобіль, що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22, т. 1), згідно з яким автомобіль передано у відмінному стані, без пошкоджень.
Про те, що автомобіль знаходиться у відмінному технічному стані, без пошкоджень, ФОП Пазич Р.П. також зазначив власноручно у розписці, відмовившись від проведення експертизи для встановлення вартості авто (а. с. 38, т. 1).
Під час укладання договору оренди автомобіля позивач та відповідач 1) домовилися щодо усіх істотних умов договору і волевиявлення їх було вільним. Сторонами визнається як факт укладання договору оренди транспортного засобу, так і обставина того, що договір був укладений з метою настання реальних наслідків. Також відбулось часткове виконання договору, а саме: сплачено орендні платежі та орендодавцем було передано транспортний засіб у користування орендаря.
Позивачем за зустрічним позовом зазначено про направлення відповідачу за зустрічним позовом претензії від 22.12.2020 (а.с.11,12, т.2), однак матеріали справи не містять доказів такого направлення.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин, викладених у зустрічній позовній заяві.
А тому зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля (марка RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску не підлягає задоволенню.
Колегія суддів зазначає наступне щодо позовних вимог (з уточненням) про стягнення з відповідачів за первісним позовом солідарно 980751,14 грн, з яких, 72918,30 грн орендної плати, 72918,30 грн неустойки, 798455,39 грн пені, 36459,15 грн втраченої вигоди.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частинами першою, четвертою статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За умовами п.1.2 договору позивач надав в оренду відповідачам зазначений автомобіль строком на 36 (тридцять шість) місяців (3 роки) за ціною оренди: 70 доларів США 00 центів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати - на тиждень та 3650 доларів США в гривневому еквіваленті - на рік.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що орендна плата сплачується один раз на тиждень у розмірі 70 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати.
На виконання умов договору, 02.12.2020 позивач передав в оренду автомобіль відповідачу 1), що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22, т. 1).
Позивачем проведено нарахування простроченої орендної плати за договором за період з 23.12.2020 по 15.09.2021 у сумі 72918,30 грн, виходячи з такого розрахунку: 39 тижнів х 70 доларів х 26,71 грн, що підтверджується заявою про уточнення позовних вимог від 23.09.2021 (а. с. 91 - 95, т. 2).
Судом здійснено перерахунок орендної плати за офіційним курсом НБУ (курс долара США до грн), розміщеному на офіційному сайті Національного банку України, за результатами якого за 39 тижнів за період з 23.12.2020 по 15.09.2021 визначено суму орендної плати у розмірі 75354,98 грн, що є більшою ніж заявлено позивачем.
Отже, обґрунтованою є заявлена сума боргу за орендну плату у розмірі 72 918,30 грн.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки (штрафу) у сумі 72 918,30 грн на підставі п. 6.5 та 8.6 договору.
Згідно з аб. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування штрафу більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Відповідно до п. 6.5 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків виконання орендарем зобов'язань по договору без попередньої домовленості, орендодавець має право нарахувати, а орендар зобов'язується сплатити штраф (пеню) у розмірі 10 доларів США за кожен день прострочки.
Пунктом 8.6 договору встановлено, що у випадку прострочення орендної плати орендодавець має право нарахувати, а орендар зобов'язується сплатити неустойку у розмірі 10 доларів США за кожен день прострочення.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви позивачем наведено такий розрахунок штрафу, а саме 39 тижнів х 7 днів х 10% х 26,71 грн, що становить 72 918,30 грн.
Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення неустойки є підставними за загальний період прострочення з 24.12.2020 по 24.06.2021. Однак, штраф нараховано за період за 39 тижнів, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, тому обґрунтований розмір неустойки (штрафу) становить 50 908,50 грн.
Місцевий господарський суд обґрунтовано задоволив позов в частині неустойки (штрафу) у сумі 50908,50 грн. В частині заявленої неустойки (штрафу) у розмірі 22009,80 грн слід відмовити за безпідставністю нарахування.
Також Фізична особа-підприємець Манжола Євгеній Валерійови заявив позовні вимоги про стягнення 798 455,39 грн пені на підставі п. 1.3. та п. 8.8. договору.
Згідно п. 1.3 договору загальна орендна вартість автомобіля за 36 місяців складає 10950 доларів США.
Відповідно до п. 8.8 договору сторонами погоджено, що за порушення виконання зобов'язань орендарем по договору, орендар сплачує пеню у розмірі 1 % від вартості автомобіля за кожен день прострочення.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за ст. 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В даному випадку пеня може нараховуватися за загальний період прострочення з 24.12.2020 по 24.06.2021.
Погоджений сторонами у договорі розмір пені перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, а також нараховано пеню за період за 39 тижнів, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Здійснивши перерахунок заявленої пені за допомогою "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд вважає, що обгрунтованою є розмір пені у сумі 3536,78 грн, яка підлягає задоволенню. В частині заявленої пені у розмірі 794918,61 грн слід відмовити за безпідставністю нарахування.
Фізична особа-підприємець Манжола Євгеній Валерійови заявив позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди 36459,15 грн.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з презумпції вини контрагента.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язоку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, виключає можливість застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 зі справи № 910/18036/17, від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18, від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 04.12.2019 зі справи № 917/2101/17.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).
Обґрунтовуючи право на стягнення збитків, позивач за первісним позовом у позовній заяві посилається на те, що 24.12.2020 до нього звернувся ОСОБА_3 з метою взяти спірний автомобіль в оренду; за результатами переговорів укладено договір про наміри № 24/12/20 (а. с. 85 - 87 у т. 1), за п. 1.3. якого ОСОБА_3 зобов'язувався взяти автомобіль в оренду за ціною 105 доларів США на тиждень; оскільки автомобіль знаходиться у відповідача 1), позивач не може його надати в оренду третім особам через його відсутність, а позивач як підприємець несе великі матеріальні збитки, що являються упущеною вигодою внаслідок простою автомобіля.
Господарським судом встановлено, що на час укладання між позивачем та ОСОБА_3 договору про наміри № 24/12/20 від 24.12.2020 (а. с. 85 - 87 у т. 1), позивач був обізнаний, що не володіє предметом укладеного договору, а транспортний засіб фактично знаходився у користуванні відповідача 1.
Строком дії договору оренди (найму) автомобіля №02/12/20 від 02.12.2020 сторонами погоджено три роки - до 02.12.2023 (п 2.1. договору).
Тобто позивач повинен був допускати можливість неповернення йому з боку відповідача 1 автомобіля до вказаного строку.
Наведені позивачем розрахунки упущеної вигоди є побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили про характер щодо отримання прибутку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем Фізичною особою-підприємцем Пазичем Русланом Петровичем. Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченої вигоди у сумі 36459,15 грн слід відмовити.
Враховуючи вищекладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково на загальну суму 127363,80 грн, з яких 72918,30 грн орендної плати, 50908,50 грн неустойки, 3536,78 грн пені. В частині позовних вимог щодо стягнення 22009,80 грн неустойки, 794918,61 грн пені та 36459,15 грн втраченої вигоди слід відмовити за безпідставністю нарахування.
Також у позовній заяві витрати на правничу допомогу розраховано та заявлено у сумі 35000,00 грн.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Як свідчать матеріали справи, 23.11.2020 між ФОП Манджолою Є.В. та адвокатом Рогозянським Є.В. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (а. с. 89, 90 у т. 1).
В матеріалах справи є ордер серії КС № 668963 від 03.03.2021 на надання правничої (правової) допомоги, виданий на ім'я Рогозянського Є.В.; право на заняття адвокатською діяльністю Рогозянський Є.В. підтвердив Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 5013/10 від 13.09.2012 (а. с. 125, 126, т. 1).
09.09.2021 до суду надано клопотання про заміну адвоката Рогозянського Є.В. на Марченка В. О. (а. с. 82 у т. 2). В матеріалах справи є ордер серії АА № 0013382 від 08.09.2021 на надання правничої (правової) допомоги, виданий Марченку В.О.; в ордері зазначено посилання на договір про надання правової допомоги № 11/21 від 06.09.2021; право на заняття адвокатською діяльністю Марченко В.О. підтвердив Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6587 від 17.09.2020 та посвідченням адвоката від 17.09.2020 (а. с.79 - 81, т. 2).
Отже, відповідач згідно з вимогами статей 74, 126 ГПК України доведено обставини надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи №906/232/21 у суді першої інстанції у заявленому розмірі.
При цьому суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини 5 статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ФОП Пазич Р.П. не скористався своїм правом відповідно до статті 126 ГПК України та подало до суду заперечення на клопотання витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
У розумінні норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Отже не співмірність витрат має бути доведена стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а у судовому рішенні має бути наведена оцінка тим доказам та аргументам, про які було зазначено позивачем як на підставу для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України та враховуючи встановлені судом обставини у справі, суд прийшов до висновку про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 35000,00 грн на відповідачів солідарно.
Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 23.12.2021 у справі №906/232/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу №906/232/21 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "05" грудня 2022 р.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Дужич С.П.