вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" листопада 2022 р. Справа№ 910/21637/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Агрикової О.В.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Колосовська А.Р.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.11.2022,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 (повний текст складено 01.08.2022)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022
у справі №910/21637/21 (суддя Н.Б. Плотницька)
за позовом Приватного підприємства «Транс Логістик
до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
про стягнення 16 345 грн 16 коп.
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
до Приватного підприємства «Транс Логістик»
про визнання договору недійсним,
Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог
Приватне підприємство «Транс Логістик» (далі, позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі, відповідач за первісним позовом або ПрАТ «УПСК») про стягнення 16 345,16 грн заборгованості за Договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043, з яких 7 962,75 грн інфляційних втрат, 2 148,20 грн 3% річних та 6 234,21 грн пені.
Первісні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами Договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати суми страхового відшкодування, у зв'язку з чим позивачем нараховано 7 962,75 грн інфляційних втрат, 2 148,20 грн 3% річних та 6 234,21 грн пені.
У свою чергу Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось із зустрічними позовними вимогами до Приватного підприємства «Транс Логістик» про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 недійсним в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
Зустрічні позовні вимоги Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» обґрунтовує тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України «Про страхування». Як стверджує позивач за зустрічним позовом, відповідач за зустрічним позовом не надавав на огляд транспортний засіб MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед укладенням договору, як-то передбачено Правилами добровільного страхування наземного транспорту.
Короткий зміст рішення і додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21637/21 первісний позов Приватного підприємства «Транс Логістик» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» 3% річних в розмірі 2 148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн 20 коп., пеню в розмірі 6 234 (шість тисяч двісті тридцять чотири) грн 21 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7 048 (сім тисяч сорок вісім) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 142 (дві тисячі сто сорок дві) грн 96 коп.
В іншій частині первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного підприємства «Транс Логістик» про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення про часткове задоволенні первісних позовних вимог, місцевий господарський суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4550/21, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 щодо виплати страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MAN TGM 18.240 державний номерний знак НОМЕР_1 у результаті його пошкодження при ДТП, та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» суму страхового відшкодування в розмірі 93 679,37 грн. Приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення №1280 від 27.09.2021 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 95 949,37 грн за судовим рішення №910/4550/21 (93 679,79 грн страхове відшкодування + 2 270,00 грн судовий збір).
Враховуючи невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4550/21, а також те, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом має право на захист майнових прав та інтересів, пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, а також на нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Місцевий господарський суд за результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявлених до стягнення сум у межах визначених позивачем за первісним позовом періодів, дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 2 148,20 грн 3% річних та 6 234,21 грн пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача. Водночас, розмір інфляційних втрат перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства і становить 7 048,00 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем за первісним позовом, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 7 048,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог мотивоване тим, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення Договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
За висновками місцевого господарського суду обов'язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування, які не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак відсутні підстави вважати, що порушення самим же Страховиком його ж правил є підставою для визнання договору недійсним. Натомість, відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України, статті 21 Закону України «Про страхування» обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта) прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17. Договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11. Договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже за умовами договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки.
У первісній позовній заяві ПП «Транс Логістик» просив суд віднести на рахунок відповідача за первісним позовом витрати на професійну правничу допомогу, які за його попереднім орієнтовним розрахунком становлять 10 000,00 грн.
Після прийняття основного судового рішення позивач за первісним позовом 27.07.2022 подав до Господарського суду міста Києва заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 заяву Приватного підприємства «Транс Логістик» про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Приймаючи додаткове судове рішення, суд, керуючись нормами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на заявлений предмет спору та розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із предметом позову та ступенем складності справи, а тому останні підлягають стягненню у повному обсязі у розмірі 8 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятими рішенням та додатковим рішенням, 26.08.2022 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу Приватному підприємству «Транс Логістик» у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом зводяться до наступного:
- судом першої інстанції при прийнятті рішення не були враховані вимоги статей 11, 526, 629, 530, 988 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 20, 25 Закону України «Про страхування», пункту 11.4.11. Договору страхування та невірно застосований пункт 11.4.9. Договору, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення про стягнення штрафних санкцій за прострочку виконання грошового зобов'язання, яке страховиком не допускалось. Так, за твердженнями скаржника, страхувальником не було надано страховику всіх необхідних документів, для прийняття рішення про виплату (складення страхового Акту), а тому такий обов'язок у страховика був відсутній. Водночас, суд здійснив перевірку нарахованих позивачем розрахунку санкцій без встановлення фактичного строку виконання зобов'язання, не надавши при цьому жодного обґрунтування із посиланням на пункт Договору, відповідно який суд першої інстанції вважав порушеним та у зв'язку із чим на думку суду мала виникнути відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплив терміну, пов'язаного з виплатою страхового відшкодування, розпочався не за умовами Договору страхування (пункт 11.4.11.), а у зв'язку із набранням чинності рішення суду у справі № 910/4550/21 про стягнення страхового відшкодування;
- судом першої інстанції прийнято рішення про стягнення штрафних санкцій за Договором, який не відповідає вимогам закону та мав бути визнаний судом недійсним. Судом першої інстанції фактично було встановлено укладення договору страхування не у відповідності до Правил страхування (без проведення огляду автомобіля та складення відповідного акту), що є порушенням закону, проте зроблено висновок про те, що зустрічні вимоги про визнання Договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що свідчить про порушення судом першої інстанції статей 6, 16, 29 Закону України «Про страхування», 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та неврахування правових висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду спору в суді між тими же сторонами у справі №910/4296/21;
- суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, навів зазначені норми процесуального права, разом з цим не надав жодної правової оцінки ненаданню відповідачем за зустрічним позовом жодних належних та допустимих доказів щодо спростування доводів зустрічної позовної заяви (доказів проведення огляду, виконання обов'язків з надання спірного автомобіля для огляду, ухилення страховика від проведення огляду тощо), а взяв до уваги рішення у справі №910/4550/21, яке не стосується предмету доказування, а має значення для вирішення справи лише в частині встановлення окремих фактів, які по суті підтверджують зустрічні позовні вимоги;
- щодо додаткового судового рішення, то останнє, на думку скаржника, не відповідає вимогам статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а присуджена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із ціною позову та складністю справи.
У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
04.10.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач за первісним позовом просить суд у її задоволенні відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач за первісним позовом зазначив наступне:
- ПрАТ «УПСК» відзиву не первісний позов про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за неналежне виконання Договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 у загальному розмірі 16 345,16 грн не надавало та не скористалося свої правом надати контррозрахунок заявлених первісних позовних вимог або інші доводи. Натомісь ПрАТ «УПСК», звернувшись із зустрічним позовом до суду, зазначив, що «звертається з цим позовом та просить його вважати одночасно відзивом на первісний позов»;
- оцінка доводам ПрАТ «УПСК» про ненадання застрахованого транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для огляду при укладення договору страхування була надана судами під час розгляду господарської справи №910/4550/21, а подаючи зустрічний позов у даній справі ПрАТ «УПСК» фактично хоче переглянути висновки судів у названій справі. Водночас, обов'язок надання транспортного засобу для огляду перед укладенням договору страхування прямо не покладений на страхувальника, а у підпункті 16.1.11. Договору страхування визначено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (страхової компанії), відповідно дії щодо огляду транспортного засобу залежать виключно від страховика, а не навпаки.
25.10.2022 від позивача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення, у яких позивач за первісним позовом наголосив на тому, що існує судова практика з аналогічного предмета спору - визнання аналогічного договору страхування, укладеного між сторонами даного спору, недійсним (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2022 у справі №904/738/22, якими у задоволенні позову відмовлено).
14.11.2022 від відповідача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у яких ПрАТ «УПСК» наголосило на тому, що заперечуючи дійсність договору, складення ПрАТ «УПСК» будь-якого контррозрахунку та надання його до суду мало би характер непослідовності позиції відповідача у справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у справі №910/21637/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Агрикова О.В., Тищенко А.І.
Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21637/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
12.09.2022 матеріали справи №910/21637/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 залишено без руху. Роз'яснено Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 6 810,00 грн.
26.09.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник апелянта подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжне доручення №153753099 на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 810,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 поновлено Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/211, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 на час апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 24.10.2022.
04.10.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства «Транс Логістик» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 клопотання представника Приватного підприємства «Транс Логістик» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, ухвалено судове засідання 24.10.2022 у справі №910/21637/21 здійснювати у режимі відеоконференції.
У зв'язку зі знеструмленням електромережі суду 24.10.2022 з 11 год. 10 хв. до 13 год. 45 хв. судове засідання за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21, призначене на 24.10.2022, не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 в режимі відеоконференції на 15.11.2022.
У судовому засіданні 15.11.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 15.11.2022 до залу судових засідань Північного апеляційного господарського суду з'явився представник відповідача.
Представник позивача мав брати участь у судовому засіданні 15.11.2022 у режимі відеоконференції, однак у зв'язку з технічними проблемами, що виникли у нього, суд апеляційної інстанції не зміг встановити зв'язок з Денисенком В.М.
Відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача.
Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду в частині задоволених первісних позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (страховик) та Приватним підприємством «Транс Логістик» (страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього) (далі, Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Згідно з пунктом 1.1. Договору останній укладено відповідно до діючого законодавства України, на умовах «Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)», затверджених Головою Правління АТ «УПСК» 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним № 0690302, зі змінами та доповненнями, що зареєстровані Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг за реєстраційним № 0613106 від 16.04.2013 (далі за текстом - Правила страхування).
Страховик за Договором здійснює виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається відповідно до умов, зазначених в Частинах І та ІІ Договору (пункт 3.2. Договору).
Одним із ризиків, які є предметом страхування за Договором, є пошкодження ТЗ або ДО внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 4.1.1 пункт 4.1. Договору в редакції протоколу розбіжностей).
Страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень транспортного засобу, які мали місце в момент укладення цього Договору та були зазначені в акті огляду (пункт 6.3. Договору).
Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є, зокрема, відсутність Акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (підпункт 16.1.11 пункту 16.1. Договору в редакції протоколу розбіжностей).
Відповідно до підпункту 11.1.1. пункту 11 Договору в редакції протоколу розбіжностей страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених договором та згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2. Договору Страхувальник зобов'язується при укладанні договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати про зміни умов експлуатації, зберігання та інше, що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо транспортного засобу.
Згідно підпункту 11.4.1. пункту 11.4. Договору зазначено, що страховик зобов'язується ознайомити страхувальника з умовами Договору і Правилами страхування.
Підпунктом 13.1.1. пункту 13 Договору закріплено перелік документів, які страхувальник зобов'язаний надати страховику при настанні страхового випадку за будь-яким ризиком.
Згідно з підпунктом 11.4.9. пункту 11.4. Договору передбачено, що страховик зобов'язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених в Розділі 13 Частини II цього Договору, що підтверджують факт настання Страхового випадку та розмір збитків.
У разі відмови у виплаті страхового відшкодування - протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення, страховик зобов'язаний письмово повідомити страхувальника з обґрунтуванням причин відмови (підпункт 11.4.10. пункту 11.4 Договору).
Крім того, підпунктом 11.4.11. Договору передбачено обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) протягом 14 робочих днів від дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати Страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки від суми страхового відшкодування за кожний день прострочки.
Згідно з умовами пункту 18.1. Договору сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.
Згідно з умовами вищевказаного Договору, а також додатку №28 від 28.01.2020 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
10.09.2020 по вулиці Київській у місті Вінниця трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки MAN TGM 18.240, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки Dacia Solenza, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вказаної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.10.2020 у справі №127/21008/20 ОСОБА_2 (водія автомобіля марки Dacia Solenza) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 340,00 грн. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Dacia Solenza при виїзді з парковки магазину «АТБ» не надав переваги в русі автомобілю MAN TGM 18.240 та здійснив зіткнення.
14.09.2020 ПП «Транс Логістик» звернулось до ПрАТ «УПСК» із заявою-повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, яка була зареєстрована в журналі реєстрації за №57.
На виконання пункту 12.5. Договору позивачем за первісним позовом надано відповідачу за первісним позовом рахунок №KYV_AVGOK-0008290 від 24.09.2020, в якому визначена вартість ремонту автомобіля після ДТП у розмірі 93 679,37 грн.
Листом від 22.12.2020 за вих. №1961 «Про відмову у виплаті страхового відшкодування» відповідач за первісним позовом повідомив позивачу за первісним позовом про те, що розглянув його заяву та прийняв рішення про відмову у виплаті, оскільки страхувальник при укладенні договору не виконав свого обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу MAN TGM 18.240, д.н.з. НОМЕР_1 для огляду та фотографування, через невиконання цього обов'язку Акт огляду вказаного транспортного засобу страховиком - відсутній і згідно п.п.11.3.7 п.11.3, п.п.16.1.11 п.16.1 Договору це є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
З огляду на відмову відповідача здійснити виплату суми страхового відшкодування позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 93 679,37 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4550/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 06.12.2021, встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078 999/920/190001043 щодо виплати страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , позовні вимоги ПП «Транс Логістик» задоволено та присуджено до стягнення з ПрАТ «УПСК» суму страхового відшкодування в розмірі 93 679,37 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
У вказаних судових рішеннях суди, зокрема, дійшли висновку про відсутність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування на користь позивача на підставі пункту 16.1.11. Договору за відсутності акту огляду транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення №1280 від 27.09.2021 здійснено на користь позивача погашення в розмірі 95 949,37 грн за судовим рішенням №910/4550/21 (93 679,79 грн страхове відшкодування + 2 270,00 грн судовий збір).
Звертаючись до суду із первісним позовом у даній справі, ПП «Транс Логістик», посилаючись на положення пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування», частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, пункт 18.1. Договору, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», просить стягнути з ПрАТ «УПСК» 7 962,75 грн інфляційних втрат за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року, 2 148,20 грн 3% річних за період з 23.12.2020 по 27.09.2021 та 6 234,21 грн пені за період з 23.12.2020 по 22.06.2021 за прострочення виконання ПрАТ «УПСК» свого грошового зобов'язання зі сплати суми страхового відшкодування в розмірі 93 679,79 грн.
Також позивач за первісним позовом просив суд віднести на рахунок відповідача за первісним позовом витрати на професійну правничу допомогу, які за попереднім орієнтовним розрахунком становлять 10 000,00 грн.
Відзив на первісну позовну заяву ПрАТ «УПСК» подано не було, однак пред'явлено зустрічну позовну заяву, яку ПрАТ «УПСК» також просило суд вважати одночасно відзивом на первісний позов.
В обґрунтування зустрічного позову ПрАТ «УПСК» зазначало, що ним на виконання судового рішення від 25.05.2021 у справі №910/4550/21 сплачено суму страхового відшкодування в розмірі 93 679,79 грн, водночас, у зазначеній судовій справі предметом дослідження не було питання щодо відповідності укладеного за встановлених обставин Договору Правилам страхування та, як наслідок, його невідповідності вимогам статей 6, 16 Закону України «Про страхування».
Обґрунтовуючи підстави визнання недійсним Договору в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , позивач за зустрічним позовом посилається на невиконання ПП «Транс Логістик» обов'язків, передбачених пунктами 8.3., 9.2.6., 9.2.18. Правил страхування та не складання Акту огляду транспортного засобу, який мав складатися при укладанні Договору, що в свою чергу, свідчить про укладення Договору в частині страхування транспортного MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , всупереч Правилам страхування та, як наслідок, укладення Договору з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України «Про страхування».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача за первісним позовом не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Щодо первісних позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором страхування.
Відповідно до частини 1 статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 990 Цивільного кодексу України передбачено умови та порядок здійснення страхової виплати. Так, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Частиною 1 статті 991 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 26 Закону України «Про страхування» передбачені випадки, коли страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати.
Перелік таких випадків не є виключним, оскільки, як передбачено частиною 2 статті 991 та частиною 2 статті 26 Закону України «Про страхування», договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як уже встановлено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4550/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2021, позовні вимоги ПрАТ «Транс Логістик» задоволено повністю та присуджено до стягнення з ПрАТ «УПСК» суму страхового відшкодування в розмірі 93 679,37 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
У вказаних судових рішеннях встановлено, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування 93 679,37 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Крім того, суди у межах справи №910/4550/21 про стягнення суми страхового відшкодування дійшли висновку про неправомірність дій ПрАТ «УПСК» щодо відмови у виплаті страхового відшкодування через відсутність акта огляду застрахованого транспортного засобу, складеного на час укладення договору страхування.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов'язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).
Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
З огляду на викладене, обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4550/21, яке набрало законної сили, а саме щодо неналежного виконання ПрАТ «УПСК» своїх обов'язків за Договором страхування та нездійснення ПрАТ «Транс Логістик» виплати страхового відшкодування в сумі 93 679,37 грн, у тому числі щодо відсутності визначених пунктом 16.1.11. Договору підстав для відмови у здійсненні такої виплати, є преюдиційними, не можуть ставитись під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі №910/21637/21, не можуть їм суперечити.
Отже, судом встановлено, що у ПрАТ «УПСК» був наявний обов'язок здійснити виплату ПрАТ «Транс Логістик» страхового відшкодування в сумі 93 679,37 грн у зв'язку з настанням ДТП 10.09.2020, який у визначений Договором строк страховиком безпідставно виконано не було.
Доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом про те, що страхувальником не було надано страховику всіх необхідних та передбачених Договором документів для прийняття рішення про виплату (складення страхового Акту), а тому такий обов'язок з виплати у страховика був відсутній, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, наявність у ПрАТ «УПСК» такого обов'язку встановлена рішенням суду у справі №910/4550/21, яке набрало законної сили, а по-друге, рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування від 22.12.2020 за вих. №1961 не було мотивоване посиланням на відсутність необхідних документів, перелік яких наведено у пункті 13.1. Договору, для прийняття такого рішення, а базувалося виключно на нездійсненні огляду транспортного засобу саме при укладенні Договору. Крім того, доводи щодо відсутності необхідних документів, зазначених пункті 13.1. Договору, для прийняття рішення про здійснення страхової виплати не наводились відповідачем за первісним позовом у якості заперечень проти первісного позову під час розгляду справи судом першої інстанції.
Рішення суду у справі №910/4550/21 було виконане в примусовому порядку та приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення №1280 від 27.09.2021 здійснено на користь позивача погашення в розмірі 95 949,37 грн (93 679,79 грн страхове відшкодування + 2 270,00 грн судовий збір).
За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Виходячи з положень статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, боржник є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.
При цьому колегія суддів наголошує, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 18.1. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором Сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на те, що ПрАТ «УПСК» відмовило у виплаті страхового відшкодування ПП «Транс Логістик» листом від 22.12.2020 за вих. №1961, у той час як у судових рішеннях у справі №910/4550/21 встановлено, що ПрАТ «УПСК» мало виплатити страхове відшкодування за відповідною подією, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість визначення ПП «Транс Логістик» періоду прострочення виплати страхового відшкодування з 23.12.2020.
Посилання скаржника на необхідність обрахування періоду прострочення принаймі з дня набрання рішенням суду у справі №910/4550/21 законної сили є безпідставними та суперечать вищенаведеним нормам договірного права, адже згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із наведеного позивачем за первісним позовом розрахунку заявлених до стягнення сум, за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року позивачем за первісним позовом нараховані до стягнення із відповідача за первісним позовом 7 962,75 грн інфляційних втрат, 2 148,20 грн 3% річних за період з 23.12.2020 по 27.09.2021 та 6 234,21 грн пені за період з 23.12.2020 по 22.06.2021.
Відповідачем за первісним позовом, у свою чергу, не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем за первісним позовом розрахунку.
Перевіривши надані позивачем за первісним позовом розрахунки заявлених до стягнення сум пені та процентів річних, судом встановлено, що останні здійснені у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідають умовам Договору та є арифметично вірними, тому висновки місцевого господарського суду про їх задоволення в повному обсязі та стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 2 148,20 грн 3 % річних та 6 234,21 грн пені є правомірними.
Щодо заявленої позивачем за первісним позовом суми інфляційних втрат у розмірі 7 962,75 грн, то в даному контексті суд звертає увагу, що у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, суд першої інстанції правильно встановив, що їх розмір становить 7 048,00 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем за первісним позовом, а тому первісні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 7 048,00 грн інфляційних втрат.
Відтак, первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги скаржника про порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині первісних позовних вимог норм статей 11, 526, 629, 530, 988 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 20, 25 Закону України «Про страхування», пунктів 11.4.11., 11.4.9. Договору страхування не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріально-правовою підставою заявленої зустрічної позовної вимоги є укладення Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , не у відповідності до Правил страхування ПрАТ «УПСК», що є порушенням вимог статей 6, 16 Закону України «Про страхування».
ПрАТ «УПСК» посилається на порушення страхувальником підпункту 16.1.11 пункту 16.1. Договору, де визначено однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (в редакції додатку №2 «Протокол розбіжностей» до договору).
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 29 Закону України «Про страхування» договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно з частиною 1 статті 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про страхування» договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
До зустрічної позовної заяви ПрАТ «УПСК» долучило Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджені головою правління ПрАТ «УПСК» 31.03.2009 та зареєстровані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за №0690302 (далі, Правила).
Згідно з пунктом 2.1. названих Правил договори добровільного страхування ТЗ та/або встановленого на них додаткового обладнання, які знаходяться у технічно справному стані укладаються згідно з цими Правилами. Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування відповідно до законодавства.
Пунктом 8.1. Правил визначено, що договір страхування укладається на підставі письмової Заяви Страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку Заяви Страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в Заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в Заяві. Заповнення Заяви не зобов'язує Страхувальника та Страховика укладати Договір страхування. Не допускається укладання Договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд Страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови Договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування.
Для укладення Договору страхування Страхувальник пред'являє Страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник-фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред'явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ (пункт 8.2. Правил).
Згідно з пунктом 8.3. Правил Страхування при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов Договору страхування Страхувальник зобов'язаний надати Страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
З огляду на викладене вище, огляд транспортного засобу обов'язково передує укладенню Договору страхування, при тому, що в переліку пункту 8.2. Правил страхування немає такого документу як Акт огляду транспортного засобу.
Як вірно зазначає ПрАТ «УПСК», вимоги щодо проведення огляду транспортного засобу та складення відповідного Акту огляду мають на меті визначення стану транспортного засобу для наступного встановлення розміру збитків у разі настання страхового випадку та є способом захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов'язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення Договору. Виконання зазначеної умови укладення Договору страхування не залежить від поведінки лише страховика або страхувальника, натомість є результатом узгоджених дій сторін Договору.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2021 у справі №910/4296/21.
Крім того, підпунктом 9.2.2. пункту 9.2. Правил страхування закріплено, що страхувальник зобов'язаний при укладанні Договору страхування надати інформацію Страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, інформацію з питань, зазначених в Заяві про страхування, інформацію та копії документів, необхідних для укладання Договору та для його виконання, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.
Істотною інформацією для оцінки страхового ризику є: страхування ТЗ в іншій страховій компанії; передача ТЗ в оренду, прокат, найм, заставу; зміна умов зберігання або експлуатації ТЗ, стану та/чи типу протиугінної сигналізації; користування ТЗ на законних підставах іншою особою, ніж зазначено в цьому Договорі, - із зміною або без зміни права власності на ТЗ; зміна реєстраційного номера, номера кузова, двигуна або шасі ТЗ; втрата/крадіжка комплекту(-ів) ключів від ТЗ, реєстраційних документів на ТЗ, пульта керування сигналізацією, реєстраційних знаків; проведення ремонту ТЗ; переобладнання ТЗ, заміна двигуна зі збільшенням потужності тощо.
Однак, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення з боку позивача за первісним позовом умисних дій щодо приховування істотної інформації для оцінки страхового ризику застрахованого транспортного засобу або ж надання їх позивачем за первісним позовом не в повному обсязі.
Договором страхування передбачається також, що Страхувальник зобов'язаний при укладанні Договору страхування забезпечити представнику Страховика можливість огляду транспортного засобу (підпункт 9.2.6. пункту 9.2. Договору).
При цьому, пункт 9.2.18 Правил надає Страховій компанії право вимагати у страхувальника проведення огляду транспортного засобу перед укладенням Договору.
Відповідно до пункту 2.3. Правил Страховик має право відмовитись від укладання Договору страхування без пояснення причин, а також якщо ТЗ: має механічні та/або корозійні пошкодження кузову та лакофарбового покриття; знаходиться в експлуатації більше восьми років; не зареєстрований належним чином в Державтоінспекції або відповідними державними органами; технічно несправний або не пройшов технічний огляд у встановлений чинним законодавством строк.
Згідно з підпунктом 9.4.1. пункту 9.4. Договору Страхувальник має право на отримання від Страховика будь-якої інформації, що стосується Правил і умов укладеного з ним договору страхування.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною - учасником відповідних правовідносин. Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти оцінки ризиків від дій, які передують укладенню угоди, є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або Страхова компанія та споживач послуг страхування. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (пункти 36, 37 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).
Із урахуванням судової практики, суд зазначає, що у спорі щодо виконання сторонами умов Договору в частині виплати суми страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , ПрАТ «УПСК» є професійним учасником ринку страхування принаймні з 2009 року, натомість ПП «Транс Логістик» хоч і є суб'єктом господарювання, однак у цих правовідносинах він є споживачем послуг страхування. Страхувальник фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно з страховиком, а тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення Договору страхування без проведення огляду транспортного засобу як для неї, так і для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення / мінімізації таких ризиків.
Відтак, суд вказує, що з огляду на поведінку сторін щодо процедури укладання Договору (Додатку №28 до Договору) Правила страхування надають ПрАТ «УПСК» право вимагати (пункт 9.2.18. Правил) у страхувальника проведення огляду транспортного засобу перед укладенням Договору, а чинне законодавство, в тому числі пункт 2.3. вказаних Правил не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні Договору страхування без пояснення причин, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду, у зв'язку з чим вибірковість складення відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) Актів огляду транспортних засобів за Договором оцінюється судом критично.
Однак, враховуючи надані позивачем за зустрічним позовом докази задля підтвердження зазначених стороною обставин, колегія суддів вказує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ПрАТ «УПСК» до ПП «Транс Логістик» з вимогою надати транспортний засіб MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , для огляду з метою подальшого складення Акту, а у страхувальника фактично відсутній обов'язок надавати такий Акт огляду самостійно, оскільки останній не значиться в переліку документів згідно з пунктом 8.2. Правил.
Водночас, матеріали справи не містять доказів відмови (ухилення) страхувальника (позивача за первісним позовом) від надання транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , для огляду, у зв'язку з чим такі доводи позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами.
При вирішенні зустрічного позову судом прийнято до уваги фактичне виконання сторонами умов Договору, в тому числі, в оспорюваній частині, а саме укладання ПрАТ «УПСК» останнього при нескладеному Акті огляду, сплата позивачем за первісним позовом страхових платежів та прийняття таких платежів страховиком. Відповідач за первісним позовом отримував страхові платежі та не звертався з вимогою до страхувальника надати для огляду застраховані транспортні засоби після укладення Договору, що також є незабороненим, враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами.
Також суд вказує, що припинення ПП «Транс Логістик» здійснення оплати суми страхових платежів відбулося виключно на підставі електронного листа скаржника від 05.11.2020 та відповідно не є доказом неналежного виконання страхувальником умов Договору в оспорюваній частині, враховуючи також дату настання страхового випадку - ДТП 10.09.2020.
Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20 дійшов висновку, що зі змісту норми частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Враховуючи викладене, доводи скаржника про відмову здійснювати страхове відшкодування (лише з причини відсутності акту) судом відхиляються, оскільки така відмова не співмірна з метою страховика щодо отримання захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов'язаних з пошкодженнями транспортних засобів. Тому колегія суддів вбачає необхідність застосувати до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, який базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статті 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами.
Схожа правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №910/4224/21 та 10.12.2021 року у справі 910/4296/21).
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині зустрічних позовних вимог не були враховані правові висновки Верховного Суду, зроблені за результатами розгляду спору між тими ж сторонами у справі №910/4296/21.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи повноваження страховика (відповідача за первісним позовом) при укладанні оспорюваного договору та відповідні дії сторін з приводу його виконання, враховуючи свідомий характер таких дій з боку сторін, що також відобразилося у виконанні умов договору, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав, передбачених чинним законодавством України для визнання Договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 №078999/920/190001043 у частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , недійсним на підставі вимог, передбачених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Також, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, обов'язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не Договором страхування, а Правилами страхування.
Натомість, відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України, статті 21 Закону України «Про страхування» обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За Договором такий обов'язок як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17. договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11. Договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже за умовами Договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки.
Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) ПрАТ «УПСК» не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак відсутні підстави вважати, що порушення самим же страховиком його ж правил є підставою для визнання договору недійсним.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Відповідач за первісним позовом також оскаржує додаткове рішення суду, яким було стягнуто з нього витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн, посилаючись на те, що таке рішення не відповідає вимогам статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Із приводу цієї частини апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 123, частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Пунктом 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Матеріалами справи підтверджується, що 08.02.2019 між Адвокатським об'єднанням «АЛЬЯНС» (об'єднання за договором) та Приватним підприємством «Транс Логістик» (клієнт за договором) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №08/02-19/5, відповідно до умов якого об'єднання зобов'язується надавати клієнту правову (правничу) допомогу на умовах та у порядку, зазначеному у цьому договорі, а клієнт зобов'язується приймати та оплачувати надану об'єднанням правову (правничу) допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі.
Відповідно до пункту 3.1. договору за надання об'єднанням правової (правничої) допомоги за цим договором клієнт щомісячно сплачує об'єднанню гонорар, розмір якого визначається за згодою сторін залежно від обсягу правової (правничої) допомоги, наданої об'єднанням клієнту у звітному місяці, та зазначається в акті здавання - приймання наданих послуг за звітний місяць, підписаному обома сторонами.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо хоча б однією із сторін не виконано будь - яке зобов'язання за цим договором, строк дії цього договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов'язання (пункт 6.1. договору).
22.12.2021 між Адвокатським об'єднанням «АЛЬЯНС» (об'єднання за договором) та Приватним підприємством «Транс Логістик» (клієнт за договором) укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №08/02-19/5 від 08.02.2019, відповідно до пункту 1 якого клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надати правову (правничу) допомогу (далі - послуги), яка передбачена пунктами 1.1. та 1.2. договору про надання правової допомоги №08/02-19/5 від 08.02.2019 у судовій справі у спорі між ПП «Транс Логістик» (надалі - позивач) та ПАО «УПСК» щодо стягнення пені, інфляційних збитків та 3 % річних за неналежне виконання виконання договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 та додатку №28 від 28.01.2020 щодо невчасної виплати строахового відшкодування по автомобілю MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 16 345, 16 грн.
Орієнтовна вартість послуг (гонорар) об'єднання за цією додатковою угодою складає 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., в тому числі ПДВ (пункт 2 додаткової угоди).
Відповідно до пункту 7 додаткової угоди вона вважається укладеною та набирає чинності з дня її підписання та скріплення печатками сторін.
В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 8 000,00 грн представником позивача за первісним позовом долучено до матеріалів справи копію рахунку - фактури №18/07/22 від 18.07.2022, копію акту здачі-приймання наданих послуг на підставі договору №08/02-19/5 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 та додаткової угоди б/н від 22.12.2021 до договору про надання правової допомоги №08/02-19/5 від 08.02.2019, платіжне доручення №27236 від 21.07.2022, копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних для надання професійної правової (правничої) допомоги від 18.07.2022, копію додаткової угоди від 22.12.2021 до договору про надання правової допомоги №08/02-19/5 від 08.02.2019, копію договору про надання правової (правничої) допомоги №08/02-19/5 від 08.02.2019, копія довіреності №01/07/2021 від 01.07.2021, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3986 від 23.11.2018.
Дослідивши подані позивачем за первісним позовом докази, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у відповідності до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі та стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни додаткового рішення Господарського суду міста Києва.
Скаржником в апеляційній скарзі не доведено суду належними та допустимими доказами, що розмір заявлених та присуджених до стягнення з нього витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), або є штучно завищеним.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених первісних позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення та додаткове рішення суду у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та такими, що відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/21637/21 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія».
Матеріали справи №910/21637/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2022.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді О.В. Агрикова
А.І. Тищенко