ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" грудня 2022 р. справа № 300/590/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу №18-к від 28.12.2021, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби) про визнання протиправним та скасування наказу №18-к від 28.12.2021, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Івано-Франківська митниця ДФС порушила порядок його звільнення, оскільки йому не було запропоновано жодної іншої посади. Крім цього, позивач зазначає, що попередження про наступне вивільнення не містить чіткої підстави для вивільнення. Також, на думку позивача, наказ про його звільнення виходить за межі попередження про наступне вивільнення, оскільки його було попереджено виключно про звільнення у зв'язку із скороченням чисельності та штату державних службовців виключно на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а в наказі про його звільнення підставою також заначено пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП, який за своїм складом передбачає більше підстав для звільнення, та як наслідок, позивачу незрозуміло з якої підстави, передбаченої вищезазначеними нормами, його звільнено. Крім того, ОСОБА_1 , посилаючись на позиції Верховного Суду, вказав на помилковість тверджень відповідачів щодо того, що пропонування вакантних посад працівникам, які вивільняються є правом суб'єкта призначення або керівника держслужби, а не обов'язком. Разом з тим, позивач вказує на те, що йому завдано моральну шкоду в сумі 15000 грн., оскільки таким звільненням йому завдано психічні та душевні страждання, які пов'язані з приниженням його ділової репутації. З огляду на зазначене просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.64-67).
04.02.2022 позивачем подано суду заяву про збільшення позовних вимог шляхом визнання бездіяльності Державної митної служби України щодо неналежного розгляду заяви від 22.12.2021 про запропонування позивачу рівнозначних вакантних посад, в обґрунтування якої зазначив, що розглядаючи зазначену заяву Державна митна служба України не навела жодних доводів про те, що питання його переведення розглядалось, а виключно дочекалась його звільнення, надала формальну відписку не надавши правової оцінки його заяви від 22.12.2021. Крім того, додатково не було надано переліку усіх вакантних посад та не повідомлено про прийняте рішення стосовно його заяви від 22.12.2021. Також, на думку позивача, надана відповідь не відповідає частині 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» так як, рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві доводиться до відома громадянина в письмовій формі посиланням на законодавством і викладенням мотивів відмови, а також роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (а.с.76-79).
Ухвалою суду від 17.02.2022 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 04.02.2022 про збільшення позовних вимог в адміністративній справі №300/590/22 (а.с.117-118).
14.02.2022 представником Державної митної служби України подано заяву про заміну первісного відповідача Державну митну службу України на належного відповідача Івано-Франківську митницю (а.с.82-85, 87-114).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 у задоволенні клопотання представника Державної митної служби України про заміну належного відповідача - відмовлено (а.с.115-116).
17.02.2022 позивачем подано клопотання про долучення доказів, а саме копії відповіді Галицької митниці Держмитслужби від 26.01.2022 та Івано-Франківської митниці, як відокремленого підрозділу Держаної митної служби (а.с.124-196).
Державна митна служба України, 21.03.2022 скористалась правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.200-209). У відзиві представник заперечив проти заявлених вимог та зазначив, що з дати ознайомлення (08.01.2020) позивача з попередженням про наступне звільнення, відповідно до якого, Івано-Франківська митниця ДФС повідомила останнього про реорганізацію та приєднання до Галицької митниці Держмитслужби розпочата процедура звільнення позивача, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати редакцію Закону №889, яка була чинна на момент початку процедури звільнення. Водночас, посилаючись на позицію Верховного Суду представник зазначив, що при скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державних службовців, реорганізації державного органу пропонування вакантних посад є правом суб'єкта призначення або керівника держслужби, а не обов'язком. Також, вказав на те, що позивач оскаржує наказ Івано-Франківської митниці ДФС, тому Держмитслужба не порушувала прав ОСОБА_1 та не перебувала з ним у трудових відносинах, вимога про зобов'язання Держмитслужбу щодо вчинення дій та пропонування рівнозначної посади позивачу для подальшого працевлаштування в органах Державної митної служби України не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, витрат на правничу допомогу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (як похідні від вимоги про скасування наказу про звільнення) є необґрунтовані та безпідставні. З огляду на вище зазначене, просить суд відмовити в задоволенні позову.
Також, правом на подання відзиву на позовну заяву, 23.02.2022 скористалась Івано-Франківська митниця (а.с.219-224), який за своїм змістом та суттю є аналогічним відзиву поданого Державною митною службою України.
11.11.2022 від позивача надійшла заява, в якій просить суд при розгляді справи по сутті врахувати те, що згідно відкритих даних з ЄДРПОУ Івано-Франківська митниця ДФС з 03.10.2022 припинена (а.с.228-229).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , з 01.07.1992 працював на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС (а.с.53).
08.01.2020 позивач ознайомився з попередженням про наступне вивільнення, в якому його попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади (а.с.33).
28.05.2020 ОСОБА_1 разом із працівниками Івано-Франківської митниці ДФС, яких не було переведено до Галицької митниці Держмитслужби звернулись із колективним зверненням до в.о. Голови Держмитслужби в якій просили розглянути вказане звернення та вжити всіх заходів щодо законного працевлаштування зазначених працівників Івано-Франківської митниці ДФС (а.с.41-42).
Дане колективне звернення було скеровано до Галицької митниці Держмитслужби, і у відповіді від 10.06.2020 було повідомлено заявників про те, що Галицькою митницею Держмитслужби буде запропоновано вакантні посади працівникам Івано-Франківської митниці ДФС (а.с.43).
20.05.2021 позивач разом з працівниками Івано-Франківської митниці ДФС, яких не було переведено до Галицької митниці Держмитслужби звернулись до Голови Державної митної служби України з колективним зверненням про переведення на рівнозначні посади в Галицьку митницю Держмитслужби (а.с.44).
Відповіддю Голови Державної митної служби України П. Рябікіна від 23.06.2021 «Про розгляд листа» фактично відмовлено у задоволенні колективної заяви та зазначено, що умовою такого переведення державного службовця є наявність, як волевиявлення (згоди) останнього, так і відповідних рішень суб'єкта призначення (керівника державної служби) в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення (керівника державної служби) в державному органі, до якого переводиться державний службовець (а.с.45-46).
20.05.2021 ОСОБА_1 разом з працівниками Івано-Франківської митниці ДФС, яких не було переведено до Галицької митниці Держмитслужби звернулись до в.о. начальника Галицької митниці Держмитслужби з колективним зверненням про переведення на рівнозначні посади в Галицьку митницю Держмитслужби (а.с.47).
У відповіді в.о. начальника Галицької митниці Держмитслужби А.Колобродова від 16.06.2021 повідомлено про те, що Головою Державної митної служби України доручено керівникам митниць Держмитслужби з 08.06.2021 забезпечити припинення призначення (переведення) осіб на посади у підпорядкованих митницях (доручення від 08.06.2021 №70-12Д-Д «Про вжиття заходів»). В зв'язку з цим, переведення працівників Івано-Франківської митниці ДФС на рівнозначні посади у Галицьку митницю Держмитслужби не є можливим (а.с.48).
Позивач, 21.12.2022 звернувся із заявою до начальника Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про надання переліку усіх вакантних посад в Івано-Франківській митниці та запропонування йому відповідної посади в порядку переведення та правонаступництва.
Також, 22.12.2021 позивач звернувся із заявою до в.о. Голови Державної митної служби України з проханням запропонувати йому рівнозначну посаду та надати перелік усіх вакантних посад, рівнозначних його посаді.
Відповіддю в.о. начальника Івано-Франківської митниці Р. Городецького від 04.01.2022 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено, та повідомлено, що пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення, а не обов'язком. Додатково надано перелік 12 вакантних посад.
Позивач, вважає такі дії (бездіяльність) Івано-Франківської митниці щодо розгляду його заяви від 22.12.2021 протиправними.
28.12.2021 наказом Івано-Франківської митниці ДФС №18-К «Про звільнення ОСОБА_2 » припинено державну службу та звільнено з 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника митного посту «Прикарпаття» - начальника відділу митного оформлення Івано-Франківської митниці ДФС у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважає наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 28.12.2021 №18-к «Про звільнення ОСОБА_2 » протиправним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує його право на проходження публічної служби та прийнятий з порушенням порядку звільнення працівника.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною другою статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин - 08 січня 2020 року).
Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною п'ятою статті 22 Закону №889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно із статтею 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (надалі - Порядок № 1074).
Пунктами 1, 4 Порядку №1074 визначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації.
Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
Предметом спору у даній справі є звільнення державного службовця відповідно до пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв'язку із реорганізацією державного органу).
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон №889-VIII.
Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов'язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.
Судом встановлено, що позивач проходив державну службу в Івано-Франківській митниці ДФС, яка в подальшому була реорганізована у Галицьку митницю Держмитслужби шляхом приєднання.
Пунктом 4 Порядку №1074 визначено, що орган виконавчої влади утворюється, зокрема, в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
08 січня 2020 року позивач попереджений про наступне звільнення, а з 31.12.2021 він був звільнений.
Отже, спірні правовідносини виникли 08 січня 2020 року і тривали до 31 грудня 2021 року.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції від 01.01.2020.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставо для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
У частині 3 статті 87 Закону №889-VIII зазначено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (01.01.2020), скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Аналіз положень Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 16.02.2022 у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20.
При цьому, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону №889-VIII, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов'язку суб'єкта призначення виконати обов'язок пропонування посад.
Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.12.2021 до в.о. Голови Державної митної служби України на підставі Закону України «Про звернення громадян», суд зазначає наступне.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Статтею 1 цього Закону зокрема визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У статті 3 Закону України «Про звернення громадян» серед іншого зазначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Так, у заяві від 22.12.2021 (а.с.50), позивач просив Державну митну службу України запропонувати йому рівнозначну посаду держаної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надати перелік усіх наявних рівнозначних посад.
Надаючи відповідь Державна митна служба України повідомила ОСОБА_1 про те, що останнього звільнено із займаної посади та припинено державну службу у зв'язку із реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних органів (а.с.80).
Отже, аналізуючи вищезазначене, суд встановлено, що Державна митна служба України надаючи відповідь на звернення протиправно не надала відповідь на задані позивачем питання, не надала перелік усіх наявних рівнозначних посад, не прийняла рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відтак, вимога щодо неналежного розгляду заяви позивача від 22.12.2021 є обґрунтованою та такою що підлягає до задоволення.
Водночас, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на кожний аргумент позивача, викладений у позовній заяві, оскільки це не впливає на суть прийнятого рішення у даній справі.
Також, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу №18-к від 28.12.2021, поновлення позивача на посаді, похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи вищезазначене, суд робить висновок про часткове задоволення позову.
Підстави для розподілу витрат із сплати судового збору відсутні, так як позивач звільнений від його сплати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Доказів понесення сторонами інших судових витрат в матеріалах справи відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу №18-к від 28.12.2021, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної митної служби України щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.12.2021.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: - Івано-Франківська митниця ДФС, ідентифікаційний код 39640261, адреса: вул. К. Данила, 20, м. Івано-Франківськ, 76010;
відповідач: - Державна митна служба України, ідентифікаційний код 43115923, адреса: вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119;
відповідач: - Івано-Франківська митниця (відокремлений підрозділ Держмитслужби), ідентифікаційний код 43971364, адреса: вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.