02 грудня 2022 року Справа № 280/4626/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнко Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання дій та зобов'язання вчинити певні дії,
05.08.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо неврахування при розрахунку пенсії до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 (на посаді майстра Будівельноремонтної бригади Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства);
зобов'язати відповідача 1 врахувати при розрахунку пенсії позивача до страхового стажу періоди роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 (на посаді майстра Будівельноремонтної бригади Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства) і здійснити її перерахунок з моменту призначення - 14.03.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.06.2022 через третю особу він звернувся із заявою про призначення пенсії. Після призначення пенсії від співробітників третьої особи позивач дізнався, що при призначенні пенсії до стажу позивача не був зарахований період роботи у Будівельноремонтній ділянці Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства з 22.09.1994 по 25.09.2003, оскільки відтиск печатки цього підприємства не містить його код ЄДРПОУ. Позивач вважає дії відповідача щодо неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача протиправними.
Ухвалою від 08.08.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, крім того витребувано у третьої особи належним чином засвідчену копію рішення відповідача про призначення позивачу пенсії, матеріалів звернення позивача за призначенням пенсії, довідок про доходи позивача до 25.09.2003 (якщо такі подавались позивачем), відомості з системи персоніфікованого обліку щодо доходів позивача за період з 01.07.2000 по 25.09.2003, матеріалів пенсійної справи позивача.
Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі була доставлена відповідачу та третій особі засобами системи «Електронний суд» 08.08.2022 та засобами електронної пошти 11.08.2022.
Станом на час розгляду справи від відповідача до суду не надходив відзив на позов, а від третьої особи витребувані документи.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням вимог вказаної норми розгляд справи здійснюється на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України.
13.03.2022 позивачу виповнилось 60 років.
06.06.2022 позивач звернувся до пенсійного органу через третю особу із заявою про призначення пенсії, до якої, крім іншого, було додано копію трудової книжки позивача.
З 14.03.2022 позивачу призначена пенсія за віком, при цьому згідно розрахунку страховий стаж позивача визначений в 27 років 8 місяців та 27 днів, до страхового стажу не включений період роботи позивача з 22.09.1994 по 25.09.2003 на посаді майстра будівельноремонтної ділянки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не включення до страхового стажу періоду роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 неправомірними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Зі змісту позову вбачається, що підставою неврахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 стала відсутність на відтиску печатки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства коду ЄДРПОУ цього підприємства. Ані відповідач, ані третя особі не спростували дане твердження позивача.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Судом досліджена копія трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Так, відповідно до записів в трудовій книжці (записи 10 та 11):
з 22.09.1994 по 25.09.2003 позивач працював на посаді майстра будівельноремонтної ділянки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства.
Суд зазначає, що відповідно до вимог «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінсоцзахисту України №58 від 29.07.1993 обов'язок заповнення трудової книжки покладається на адміністрацію підприємства, тобто на роботодавця.
Таким чином, на позивача не може бути покладена відповідальність та негативні наслідки порушення порядку заповнення та ведення трудової книжки роботодавцем. Крім того, жодним актом законодавства не встановлюється недійсність записів у трудовій книжки для випадків, коли роботодавець порушив вимоги щодо її заповнення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №172/718/17, від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 24 липня 2019 року у справі №423/1324/17, від 09 серпня 2019 року у справі №229/954/17, від 18 березня 2020 року у справі №243/6299/17, від 28 квітня 2021 року у справі №423/402/17, від 28 квітня 2021 року у справі №235/7542/16-а та інших.
За встановлених обставин, період роботи позивача з 22.09.1994 по 25.09.2003 на посаді майстра будівельноремонтної ділянки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства, слід зарахувати до страхового стажу позивача.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
У справі «Трегубенко проти України» (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є доречним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
Відповідачем вищезазначених принципів при вчиненні оскаржуваних дій дотримано не було, в зв'язку з чим дакі дії є протиправними.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 992,40,00 грн., який належить стягнути з відповідача на користь позивача.
Інших судових витрат позивачем до стягнення не заявлялось.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнко Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 періоду його роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 на посаді майстра будівельноремонтної ділянки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 22.09.1994 по 25.09.2003 на посаді майстра будівельноремонтної ділянки Новомиколаївського районного підприємства по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства та здійснити порахунок страхового стажу ОСОБА_1 з дати призначення пенсії за віком - з 14.03.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 00 (нуль) копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «02» грудня 2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль